СІМЕЙСТВО СУРМАЧІ (PSOPHIIDAE)

Великі (вага трохи більше кілограма) птаха, загальним виглядом трохи, що нагадують цесарок, але на більше довгих ногах, з коротким і сильним дзьобом, ковзан надклювья якого загнуть донизу. Оперення переважно бархатисточерное.
Це сімейство в систематичному відношенні є як би сполучною ланкою між дійсними журавлями й пастушками, але ближче все-таки до першого. Сімейство належить північній частині Південної Америки.
У сімействі сурмачів один рід, що містить три види.
Звичайний сурмач (Psophia crepitans) має в загальному чорне оперення, але внутрішнє другорядні (третьорядні) плечове пір’я й задня частина спини в нього сірі. Знайдений у Венесуелі, Гайані, північних частинах Бразилії, у Колумбії й у Східному Еквадорі.
Зеленокрилий сурмач (P. viridis) має зелений-зелені-блискучо-зелені пір’я, що криють, крила, маслиново-зелена плечова й третьорядна махові й шоколадно-бура спина. Інше оперення чорне.
Білокрилий сурмач (P. leucoptera) при загальному чорному оперенні відрізняється білим плечовим і третьорядним маховим пір’ям і білим цвітом задньої частини спини. У нижній частині шиї, як, втім, і в інших сурмачів, є зеленувато-фіолетовий відблиск. Розповсюджений у северозападной частини Бразилії й у Східному Перу.
Щодо розмноження сурмачів відомо, що гнізда вони поміщають у розвилці дерева, іноді в широкому дуплі.
Відкладають 7 грязно-білих яєць, насиджують, видимо, самки. За спостереженнями в Гайані, пташенята (у звичайного сурмача) з’являються у квітні. Постэмбриональное розвиток відбувається по птенцовому типі. Цим сурмачі відрізняються як від дійсних журавлів, так і від пастушків.
На початку періоду розмноження в сурмачів бувають «танці», на які птахи збираються іноді досить більшими групами. У цей час вони поводяться дуже галасливо, проробляють різні «акробатичні номери» і навіть кувиркаются.
Сурмачі — суспільні птахи. Вони тримаються звичайно зграями на землі в дощових лісах. Можуть швидко бігати, злітають неохоче, і, коли перелітають ріку, буває, той або інший птах опускається на воду й продовжує рухатися через ріку вплав.
Сурмачі люблять купатися на мілководдя, після чого довгий час сидять на березі на сонце, широко розставивши крила для просушки оперення.
Їжа сурмачів частиною рослинна — фрукти й горіхи, частиною, хоча менше, тваринна — різні комахи, переважно мурахи й двокрилі (ґедзі). Збирають їжу птаха нерідко під деревами, на яких годуються паукообразние мавпи, ревуни, папуги й тукани. Усе, що випадково роняють названі тварини, іде в їжу сурмачам.
Узяті пташенятами, сурмачі стають зовсім ручними й тримаються потім разом з домашніми птахами. У зоосадах вони добре виживають й у деяких випадках навіть розмножуються. М’ясо їх смачне, тому поблизу від селищ вони всюди вибиті.
Залишається сказати кілька слів про голос сурмача. Це голосний і дійсно трубний звук, що складається із часто повторюваного складу, якому можна передати як «оу-оу-оу…». Як й у дійсних журавлів, у сурмача трахея дуже довга й утворить петлю, що заходить у кіль грудини.