СІМЕЙСТВО ЖУРАВЛІ (GRUIDAE)

Ознаки дійсних журавлів у загальному збігаються з тими, які дані для всього загону. На дерева дійсні журавлі ніколи не сідають, гнізда влаштовують тільки на землі. Кладка з 1-2 плямистих яєць. У сімействі 4 роди, що включають 14 нині живучих видів, 31 вид відомий у викопному стані.
Журавлі поширені широко, вони відсутні тільки в Південній Америці, на Мадагаскарі, на багатьох островах Тихого океану й на Новій Зеландії.
Сірий журавель (Grus grus) — великий птах, що важить від 4 до 7 кг. Довжина крила від 57 до 66 див. Розмах крил 2-21/4 м. Загальне фарбування сіра. Вуздечка, чоло й передня частина тімені в дорослих птахів не оперені, чорного цвіту. На задній частині тімені й на потилиці є гола пляма червоного цвіту. Від очей з боків голови й верхній стороні шиї йде біла смуга, що поступово стає сіркою, що зливається із загальним оперенням птаха. Махові пір’я чорного цвіту. Ноги чорні, дзьоб бурі-буру-буре-бура-зеленувато-бурий, до вершини більше світлий. Як й у багатьох інших журавлів, третьорядні махові сильно подовжені й рассучени.

Поширено сірих журавлів від Скандинавії (крім самих північних її частин) і південних берегів Балтійського моря на схід, видимо, до Колими, на північ до нижнього плину Обі, Нижньої Тунгуски й до впадання ріки Моми в Індигірку. На південь ці птахи поширені до Київської області, Зайсана, Забайкалья (Даурии). Місцями їх можна зустріти й південніше: у дельті Дунаю, на Сивашу, у Закавказзі й у південно-західній частині Малої Азії. Зимують сірі журавлі в північних частинах Африки (на південь до Сомалі), частково на північних берегах Середземного моря, в Іраку й Ірані, у північних частинах Індії й у Південно-Західному Китаєві. У невеликій кількості залишаються на зиму в Закавказзя.
На півдні нашої країни сірі журавлі з’являються навесні приблизно в середині березня, у Московській області середня дата їхнього прильоту (за 21 рік спостережень) 10 квітня. У більше північних частинах ареалу, наприклад біля Чердини, приліт відбувається на початку травня.
Після прильоту журавлі якийсь час тримаються зграями, потім розбиваються на пари й розміщаються по великих глухих топких болотах, сильно зволоженим лугам, по берегах озер і т.д., причому їм, видимо, байдуже, чи перебувають подібні місця в тайзі, у степу або навіть ще південніше — у напівпустелі.
Перед початком гніздування в сірих журавлів відбуваються досить характерні для всіх представників цього сімейства «танцю»: зібравшись невеликою групою, птаха приймають усілякі, дивні, на наш погляд, пози. Тому що самці й самки практично неотличими друг від друга, то важко сказати, «танцюють» чи тільки самці, а самки залишаються в ролі глядачок, або обидві підлоги беруть участь у цьому предгнездовом занятті.
Разом з дорослими статевозрілими птахами на місця гніздувань прилітають і птаха однорічного віку. Вони тримаються невеликими зграйками, по 6-10 штук, і все літо кочують, іноді досить далеко віддаляючись від місць гніздування більше старших побратимів.
Гніздяться сірі журавлі разреженно. Навіть у місцях, де вони усе ще звичайні, гнізда їх рідко бувають ближче друг до друга чим 5-6 км. І тільки в дуже рідких випадках вдається знаходити гнізда на відстані 2-3 км одне від іншого. Для пристрою гнізда на болоті вибирається сухе місце, таке, щоб довкола нього був відкритий простір. Для находящейся на гнізді або біля гнізда птаха потрібний широкий огляд: небезпека, що наближається, повинна бути замічена вчасно.
Журавлі не дуже митецькі будівельники. Часто вони обмежуються тим, що вистилають невелике поглиблення в ґрунті тонким шаром сухих стебел, травинок і тростин, іноді вони накидають невелику купу галузей, у якій, однак, улаштовують лоток, вистелений невеликою кількістю сухої трави й очерету, або, нарешті, вони влаштовуються на щільно втоптаній купі перегнилого очерету. Розміри гнізда сірого журавля приблизно такі: поперечник його близько 80 сму висота 20-30 див.
Як і багато інших птахів, сірі журавлі зберігають вірність своєму раз обраному місцю гніздування й гніздяться на тому самому болоті, інший раз навіть у тому самому гнізді протягом декількох років підряд.
Сірий журавель звичайно відкладає 2 яйця, іноді їх буває 3, рідко одне. Яйце важить 150-200 м, довга вісь його від 95 до 100-102 мм, коротка вісь 60- 62 мм. Буває інший раз і досить різка різниця в розмірах між двома яйцями однієї кладки. У таких випадках перше відкладене яйце буває крупніше. Так, в одному гнізді журавля перше яйце важило 187 м, тоді як друге всього тільки 162 р. Яйця червонясто-бурого цвіту, іноді зеленувато-бурі з бурувато-рудими плямами. Між откладкой першого й другого яєць проходить звичайно біля двох днів, а насиживание починається після того, як відкладене перше яйце, і триває 29-30 днів. Насиджує головним чином самка, тоді як самець перебуває увесь час поблизу й уважно стежить за місцевістю – немає чи небезпеки. У випадку небезпеки він видає голосний лемент, і самка квапливо, але обережно збігає із гнізда й на деякій відстані від нього злітає.
Відкладання яєць у середніх широтах (наприклад, у Московській області) відбувається на початку травня. Вилупление, отже, буває наприкінці того ж місяця, але частіше на початку червня.
пташенята, Що Вилупилися, важать близько 120 р. Вони покриті рижевато-охристим пухом, більше світлим на черевці, а через якийсь час здобувають другий пухової вбрання — бурувато-сірий, що світлішає на голові й шиї, з охристим нальотом на спині, голові й шиї. На 40-43-й день життя пташенята здобувають уже перовой убрання, хоча подекуди ще можна бачити залишки пуху. Ваги дорослого птаха молоді досягають приблизно на 170-й день життя.
Журавлі — виводковие птаха. Як тільки пташенята обсохнуть, вони стають на ноги й можуть вибігати із гнізда, а дорослі птахи незабаром ведуть їх у більш що надійно приховують виводок зарості. Коли молоді встануть на крило, вони вилітають із родителями на годівлю на найближчі поля й луги, але на ночівлю, а також і на полуденний відпочинок повертаються у свої рідні очерети.
На початку серпня в середніх широтах починається підготовка журавлів до відльоту. На прольоті журавлі летять характерним для них клином і на великій висоті. У цей час вони сповіщають про себе голосним курликанням.
Линяння дорослих птахів починається після висновків пташенят у липні й закінчуються в жовтні. На якийсь час, поки міняються першорядні й зовнішні другорядні махові, птах губить здатність літати й тримається при цьому в самих недоступних болотах. Нові пір’я відростають досить швидко, і наприкінці липня журавлі вже знову можуть літати. Линяння дрібного пера тягнеться довго, і зміна його закінчується вже на зимівлях.
Годуються журавлі переважно рослинною їжею: ягодами, зокрема журавлиною, насіннями різних рослин, молодими пагонами трав, сходами хлібів. Їдять вони й тваринна їжа – різних комах (жуки, сарана), молюсків, жаб, змій, дрібних гризунів.
Журавлі досить крикливі. Вони легко видають свою присутність голосом. У той же час вони дуже обережні, і коли зграя годується, одна або два птахи виконують обов’язку сторожів, які лементами попереджають інших птахів про небезпеці.
У польоті журавлі витягають уперед шию й відкидають назад довгі ноги. Вони увесь час рівномірно махають широкими крильми й не прибігають до ширяючого польоту. Тільки опускаючись на землю, вони можуть короткий час планувати на нерухомих крилах.
Хоча м’ясо журавлів цілком їстівно, промислового значення вони не мають, тому що нечисленні й полювання на них важка. У неволі ці птахи живуть добре й легко приручаються.
Стерх, або, як його часто ще називають, білий журавель (G. leucogeranus), – рідка й до останнього часу погано вивчений птах.
Зовнішній вигляд цього птаха такий. Цвіт оперення білий, тільки першорядні махові й верхні кроющие чорні. Передня частина голови позбавлена пір’я й має червоне розцвічення. Ноги чорні, дзьоб бурувато-червоний, прямій, сильний.
Кінці довгих третьорядних махових рассучени й пишним бугром прикривають хвіст. Вага цього великого птаха коливається від 5 до 8 кг, довжина крила 54-66 див, а розмах крил 2-2, 5 м.
Молоді стерхи мають у загальному руде фарбування, але кінці крил у них, як й у дорослих, чорні.
Що стосується області поширення стерха, те тут не усе ще ясно. Є підстави припускати, що не дуже давно цей птах був широко поширений у Західному Сибірі й у Казахстані. Однак деякі знавці фауни птахів Казахстану вважають, що ця думка заснована на помилці й що стерхи споконвіку північні птахи. Ми не беремося дозволяти тут цю суперечку й скажемо тільки про ті місця, де стерхи гніздяться в цей час. По-перше, відома невелика область гніздування стерха в Західному Сибірі по нижній Обі, і, по-друге, він гніздиться в Північно-Східній Якутії, у Яно-Индигирской тундрі.
На місця гніздування в Якутії стерхи прилітають у другій половині травня, коли земля ще покрита снігом і тільки на вершинах пагорбів з’являються перші таловини. Відразу після прильоту починаються шлюбні ігри. Самець у цей час «танцює», злегка розпустивши крила, те опускаючи, те піднімаючи голову, витягаючи шию й дзьоб паралельно землі, те припадаючи, те випрямляючись. Він увесь час кружляється біля самок і все це час видає мелодійні переливчасті звуки. Ігри ці відбуваються на сухих піднесених місцях, куди птаха збираються невеликими групами в 2-3 і рідко 4 пари.
Улюблені місця перебування стерха, де він улаштовує свої гнізда, це відкриті низинні мохово-лишайникові тундри, обов’язково з наявністю озер. Гніздо – недбало накидана купа трави на невеликих трав’янистих острівцях або на мохових купинах. Біля подібної купини глибина води може досягати інший раз напівметра.
У гнізді буває 2, іноді тільки 1 яйце сірувато-маслинового цвіту із блакитнуватим відтінком. На шкарлупі є досить велика кількість плям від світло-бурого до темно-коричневого тону (табл. 1). Розмір яєць: 72-110 мм по довгій осі й 42-63 мм по короткій. Вага 150-210 р.

До насиживанию стерхи приступають, повидимому, після того, як відкладене друге яйце. Насиджує самка, на частку самців випадає роль сторожачи. Стерхи активно захищають гніздо від ворогів, і навіть такий хижак, як песець, не зважується підходити до гнізда цього птаха. Людині підійти до гнізда стерха непоміченим майже неможливо. Побачити цього більшого білого птаха в тундрі вдається вже з відстані 3-3, 5 км, але й птах бачить людину вчасно й, підпустивши його до себе на відстань 300-400 м, спокійно летить.
Навесні в їжі стерха переважають тваринні корми — лемінги й інші полівки, але в гніздової період і наприкінці літа він їсть головним чином рослинну їжу.
Осінній відліт стерхов у Центральній і Південно-Східній Якутії відбувається в другій половині вересня. У Західному Сибірі й Казахстані вони пролітають у жовтні.
Стерх — рідка й, очевидно, що зникає птах. По підрахунках В. И. Перфильева, на території Яно-Индигирской тундри в цей час гніздиться не більше 300 -350 пара цих птахів. Їх необхідно всіляко охороняти.
Американський журавель (G. americana) – великий довгоногий птах білого цвіту, але з яскраво-червоними безперими ділянками голови, зеленуватим дзьобом і темними, майже чорними ногами.
Життя цього виду висить, можна сказати, на волоску. Раніше широко розповсюджений і досить численний у рівнинних степових частинах Канади й США, американський журавель гніздиться тепер на дуже невеликій території в северозападном куту парку Вуд Буффало, на границі між штатом Альберта й Северозападнимп територіями (Канада). У результаті вжитих заходів по охороні цього виду число американських журавлів стало поступово збільшуватися. В 1960 році було зареєстровано 42 екземпляра, однак 6 з них належали зоопаркам.
Великий збиток чисельності американського журавля принесла оранка земель, де він гніздився, і невтримне полювання на нього під час прольоту й на зимівлях у південних штатах США.
В антигони (G. antigone) голова й верхня частина шиї позбавлені пір’я, яскраво-червоні, тім’я попелясте. Все інше оперення в загальному ясно-сіре, місцями світліше, місцями темніше. Махові пір’я темно-бурі. Шия й ноги дуже довгі, третьорядні махові сильно подовжені. Дзьоб середньої довжини, сірий. Ноги червонуваті. Довжина крила 65 див.
Антигонів зустрічається всюди в Північній Індії й далі на схід до Ассаму й Бірми. Ще на схід вона гніздиться в Камбоджі й у самих північних частинах В’єтнаму.
У гніздовій області антигони зустрічаються буквально на всіх водоймах і нерідко також на рисових полях. Пари в них утворяться, видимо, на все життя, і місцеве населення вважає, що при загибелі одного члена пари іншої теж умирає. Гніздяться ці птахи в сезон дощів, тобто із червня по вересень, іноді іншим часом. Гнізда влаштовують посередині рисового поля або на більше сухій ділянці болотистої місцевості. Нерідке гніздо виявляється оточеним з усіх боків водою. Яєць у кладці 2, але іноді 3 або тільки одне. Харчуються антигони в основному рослинною їжею, хоча їдять також комах, рептилій і молюсків. Населення ставиться до цих птахів дбайливо й не переслідує їх, тому антигони поводяться стосовно людини довірливо. Піймані молоді птахи швидко ручнеют, вільно гуляють, наприклад, по саду й у деякому відношенні виконують там роль сторожового собаки.
Журавель-беладона (Anthropoides virgo) дрібніше інших журавлів. Важить він 2-3 «г, довжина крила в самок 49 див, у самців – 53 див. У цього витонченого птаха загальний тон оперення сизувато-сірий, але шия, боки голови, чоло, задня частина голови й подовженого пір’я зоба чорні, блискучі. З боків голови є пучки білого пір’я. Ноги чорні, дзьоб у підстави чорний з коричневим відтінком, у верховій частині червонясто-бурий.
Беладона належить степовому півдню нашої країни. Вона поширена від низов’їв Дунаю через південь України й Казахстану до верхів’їв Амуру. Втім, на Україні цей птаха треба вважати тепер уже практично зниклої. У невеликому числі беладона гніздиться в Закавказзя. Імовірно, цей птах гніздиться також у Північно-Західній Африці (Алжир, бути може, Марокко). Зимують журавликрасавки в Північно-Східній Африці (на південь до Ефіопії), у Палестині, Іраку, Пакистані, Індії й Бірмі.
На місця гніздування беладони повертаються у квітні. Відразу ж після прильоту в них починаються шлюбні ігри («танцю»). На ці ігри збираються всі птахи, що гніздяться на околицях. Вони утворять коло; якщо птахів багато, іноді навіть у два-три рядів. У середині цього кола «танцюють» трохи птахів, видаючи при цьому характерні трубні звуки. Через якийсь час ці птахи повертаються в ряди «глядачів», а на їхнє місце виходять нові «танцюристи».
Гніздо своє беладони влаштовують на землі в степу або на ріллі, інший раз на галечнику, не уникають і близькості житла людини. Гніздо простої. Це неглибока ямка з невеликий, недбало накиданою підстилкою із сухих стебел і злаків. Іноді беладона відкладає яйця на землю, не роблячи поглиблення. У місцях, де беладони більш-менш звичайні, гнізда розташовуються в 2-3 км друг від друга.
Як і всі журавлі, беладони відкладають по 2 яйця, але іноді буває 3 яйця або тільки 1 яйце. Яйця мають оливковобурий основний тон з жовтувато-бурими й сірувато-бурими плямами. Великий діаметр їх 81-94 мм, малий 53-59 мм.
Беладони годуються переважно рослинною їжею й у меншій кількості комахами. У другій половині літа вони літають іноді на прилеглі поля й рвуть там дзьобом колосся, заковтуючи їх цілком. Років полтораста назад, коли беладон було ще багато на Україні, їх місцями можна було спостерігати разгуливающими разом з домашніми курми в багатьох селищах. Ці птахи легко приручаються й домашніми стають уже в першому поколінні, що виросло в неволі.
Вінценосний журавель (Balearica pavonina) широко розповсюджений в Африці від Судану й Сенегалу до півдня материка. Особливо багато вінценосних журавлів у саванах Уганди. Розміри цього птаха приблизно ті ж, що й журавля-беладони. На голові є золотаво-жовтий пучок тонкого пір’я, що утворить чуб у вигляді своєрідного вінця. Верх голови чорний, боку її білі. Між чорним і білим цвітом від ока до потилиці йде каштаново-червона смуга. Червоний цвіт є на підборідді. Інше оперення цього журавля в загальному темно-сіре.
На відміну від інших дійсних журавлів цей птах сідає на дерева й нерідко влаштовує гніздо на вершинах дерев.
Гніздової період у вінценосного журавля в Південній Африці триває від грудня до березня, у Нігерії в липні — вересні. У повній кладці 2-3 плямисті яйця. На півдні материка цей птаха нерідко приручають, підгодовуючи молодих птахів сирою картоплею.
У польоті цей птах відрізняється від інших дійсних журавлів дуже швидкими, можна сказати, квапливими змахами крил.