ЗАГІН КУРЯЧІ (GALLIFORMES)

Загін курячих — широко розповсюджена й добре відособлена древня група птахів, що нараховує близько 250 видів. Основну масу її становлять птаха середньої величини; великих і дрібних птахів мало. Самий маленький з курячих вид фауни СРСР – переспівав важить 80-120 м, найбільш великий – глухарь- до 6 кг.
Зовнішній вигляд курячих птахів відповідає наземним способом життя, характерним для більшості представників цього загону. Статура їх щільне, з невеликою головою, короткою шиєю й коротким, злегка опуклим сильним дзьобом, пристосованим для добування грубого, переважно рослинного корму з поверхні землі або з деревинно-чагарникової рослинності. Крила короткий і широкий, полегшуючий швидкий вертикальний підйом, що часто буває важливо для наземних птахів, що особливо живуть у лісі.
Поле курячих птахів швидкий, але важкий, звичайно відбувається на коротку відстань. Далекий політ свойствен лише деяким перелітним видам, наприклад перепелові, у якого, на відміну від інших курячих, крило не тупе, а відносно гостре. Злітають птаха, як правило, стрімко й із шумом; набравши висоту, летять по прямої лінії, чергуючи часті змахи крил із плануванням.
Ноги в курячих середньої довжини, сильні, з міцними пальцями й короткими, злегка вигнутими пазурами; з їхньою допомогою багато птахів розгрібають поверхню ґрунту при пошуку їжі. У деяких курячих (тетерячі) по краях пальців є бахромки з рогових пластинок, які сприяють утриманню на галузях і пересуванню по засніженій землі. Курячі добре пересуваються по землі – ходять і бігають. Злітають лише при гострій потребі.
Оперення курячих щільне й тверде. Пір’я мають добре розвитий побічний стовбур (відсутній лише в гоацина). Фарбування оперення різноманітна. У багатьох видів різко виражений підлоговий диморфізм, що проявляється як у фарбуванні оперення, так й у розмірах птахів. Як правило, самці крупніше і яскравіше самок.
Курячі населяють найрізноманітніші ландшафти й біотопи, зустрічаючись у тундрі, лісі й степу. Деякі добре уживаются в культурному ландшафті по сусідству з людиною. Живуть вони як на рівнинах, так й у горах, піднімаючись високо в альпійському поясі.
Більшість представників цього загону веде наземний спосіб життя. Хоча деякі з них сідають на дерева й там навіть годуються, все-таки гнізда роблять на землі. Виключення становлять лише гокко й гоацини, які ведуть повністю деревний спосіб життя.
Переважна більшість видів напівосілі або роблять відносно невеликі кочівлі. І тільки деяким властиві далекі (переспівав) або порівняно близькі перельоти (біла й сіра куріпки).
Види дрібні й середньої величини стають здатними до розмноження у віці одного року; полова зрілість у великих видів наступає пізніше.
Більшість курячих — полігаморів, пару не утворять, самці турботи про потомство не проявляють. У таких видів добре виражений підлоговий диморфізм: самці не тільки крупніше, але і яскравіше пофарбовані, чим самки. Деякі види моногамни, утворять пари. У цьому випадку турботу про потомство розділяють обоє батька, які, за рідкісним винятком, пофарбовані однаково.
У полігамних видів шлюбний період характеризується груповими токовищами. Під час токування самці приймають різні пози, видають своєрідні звуки, запекло б’ються один з одним.
Більшість курячих гніздиться, як відзначалося вище, на землі. Гнізда досить примітивні, у вигляді невеликого поглиблення в ґрунті, виложенного рідкими стеблинками, а в міру насиживания й пером птаха.
Як правило, у курячих одна кладка в році, і лише в перепела й кеклика в окремих південних районах області поширення припускають наявність двох кладок. Яйця, за винятком яєць гокко й бур’янистих курей, дрібні, але кількість їх у кладці в загальному велике, коливається від 4 до 25. Фарбування їх біла або строката. Гокко й гоацини кладуть усього лише по 2-3 яйця.
Тривалість насиживания в курячих відносно невелика й коливається в різних видів від 12 до 30 днів. Розвиток пташенят іде по виводковому типі. Пташенята лупляться одягнені пухом й в одних видів залишають гніздо, як тільки обсохнуть, в інших – через добу й більше. У розвитку пташенят характерно те, що в них дуже рано відростають махове й кермове пір’я, у результаті чого ще не оперені пташенята можуть перепурхувати, а потім і більш упевнено літати. Виключення становлять гокко. Взагалі пташенята швидко оперяють, надягають юнацьке вбрання, що до осені переміняється першим оперенням дорослих птахів.
Курячі мають одне повне линяння в році, що протікає після закінчення періоду розмноження восени. Крім того, всім тетерячим властива часткова предбрачная линяння навесні, що спостерігається й у деяких фазанових. Таким чином, ці птахи мають два сезонних убрання – зимовий і літній. Особняком відносно линяння коштують білі куріпки, у яких самець має чотири, а самка три линьки в році й відповідна кількість сезонних убрань.
Зміна пера при линьке відбувається поступово; птаха не гублять здатності до польоту, хоча помітно знижують активність пересування.
Під час повного линяння в одних видів, як, наприклад, у тетерячих, переміняється не тільки оперення, але й інші рогові покриви — пазурі, бахромки пальців, поверхневий шар дзьоба, лусочки ніг. В інших, наприклад у фазанових, при пошуках їжі постійно розкопують ґрунт дзьобом і лабетами, рогові покриви цих частин тіла постійно сточуються й відновлюються за рахунок безперервного росту.
Харчуються курячі переважно рослинною їжею, що розшукують на землі. Тваринні корми є додатковими. Правда, у кормовому раціоні молодих вони займають значне місце.
Склад кормів у різних видів досить різноманітний і різко міняється по сезонах. Так, узимку тетерячі поїдають бруньки, сережки, хвою деревинно-чагарникової рослинності, улітку – ягоди, листи й насіння трав’янистих рослин, комах. Фазанові майже завжди годуються на землі, уживаючи в їжу ягоди, листи, насіння, квіти чагарникових і трав’янистих рослин, бульби, цибулини й безхребетних тварин. Підземні частини рослин і ґрунтових комах вони добувають, розкопуючи ґрунт лабетами й дзьобом, залишаючи на місцях годівлі характерні копанки.
Господарське значення курячих досить велике. Завдяки смачному м’ясу вони є найціннішими видами промислових птахів, а також популярним об’єктом масового спортивного полювання. Особливо щодо цього виділяються тетерячі, а з них – рябчик, тетерев, глухарь, біла й тундреная куріпки. З фазанових видне місце в промисловому й спортивному полюванні займають фазан, перепел, сіре й бородата куріпки. Щорічно в Радянському Союзі під загальною назвою «борова дичина» заготовлюють представників курячих, які в мороженому виді надходять на внутрішній ринок й експортуються.
Значення курячих у мисливському господарстві збільшується ще у зв’язку з тим, що вони легко акліматизуються. Так, фазани успішно розводяться в парках у багатьох районах Європи й навіть в Америці; кеклик завезений у Крим, Америку, Індію й Нову Зеландію; в Америці добре прижилася й розмножується сіра куріпка й т.д. При правильній постановці акліматизації є широкі можливості збагачення мисливських угідь коштовними видами мисливських-промислових птахів.
Багато курячі, і в першу чергу сіра куріпка, винищують шкідливих для сільського господарства комах, приносячись тим самим значну користь. Але найбільш велике значення курячих у якості домашніх сільськогосподарських птахів. Дикі види курячих послужили джерелом для виведення різноманітних домашніх порід, що дають м’ясо, перо, яйця. Представники курячих – кури, індички, цесарки – становлять основу такої важливої галузі сільського господарства, як птахівництво.
,
Поширено курячі надзвичайно широко, майже по всій земній кулі, за винятком Антарктики, крайніх північних островів Євразії й Америки, південної частини Південної Америки й Аравії. У цей час до загону курячих ставиться 250 видів птахів, крім того, відомо 108 копалин видів.
Загін складається із двох подотрядо в — гоацинов (Opisthocomi) і властиво курячих (Galli).
До першого належить одне сімейство гоацинов (Opisthocomidae) з єдиним видом гоацином (Opisthocomus hoatzin), розповсюдженим у Південній Америці.
Підзагін властиво курячих розділяється на 4 з їм е й с т у а: большеногое, або бур’янистих курей (Megapodiidae), деревних курей, або гокко (Cracidae), тетерячих (Tetraonidae) і фазанових, або павиних (Phasianidae, або Pavonidae). Крім того, відомо одне вимерле сімейство Gallinuloididae, що ставиться до середнього эоцену, залишки представників якого знайдені в Північній Америці.
До сімейства большеногое, або бур’янистих курей, ставиться 10 видів, розповсюджених в Австралії й на островах Малайського архіпелагу. У сімействі деревних курей, або гокко, налічується 38 видів, що населяють Центральну й Південну Америку. Фазанові представлені 174 видами, широко розповсюдженими по всьому світлу, крім холодних зон південної й північної півкуль. Це сімейство, у свою чергу, ділиться на три підродини: індиків (Meleagrinae), що зустрічаються в Північній Америці, цесарок (Numidinae), що живуть в Африці, і фазанових у вузькому змісті (Phasianinae). Нарешті, сімейство тетерячих, що складається з 18 видів, живе в північних частинах Євразії й Північної Америки. Деякі автори індиків і цесарок виділяють у самостійні сімейства, яких у підзагоні властиво курячих у цьому випадку буде шість.
На території Радянського Союзу зустрічається всього лише 20 видів курячих, з них 8 видів ставиться до сімейства тетерячих й 12 — до сімейства фазанових.