СІМЕЙСТВО ЛЕЛЕКИ (CICONIIDAE)

До сімейства лелек належать великі птахи з довгим, що загострюється до кінця дзьобом. Задній палець ноги в лелек слабко розвинений, передні три пальці з’єднані в підстави невеликою плавальною перетинкою. Голосові зв’язки й перетинки скорочені, тому лелеки майже німі птахи. Зоба в них ні, на крилі (на першому пальці кисті) є пазур. У польоті витягають уперед шию.
До цього сімейства ставиться 17 видів птахів, поєднуваних в 9 пологів, розповсюджених на всіх материках, але в Північній Америці вони населяють тільки самий південь материка. Найбільше видів живе в жарких країнах східної півкулі. Відомо 27 викопних видів лелек.
Білий лелека (Ciconia ciconia) — великий птах, на високих ногах, з довгою шиєю й довгим дзьобом. Вага її 3, 5-4 кг, довжина крила 58-61 див. Цвіт оперення переважно білий, кінці крил блискучі, чорні. Коли крила складені, створюється враження, що в птаха вся задня частина тулуба чорна, звідси українська назва її – черногуз. Дзьоб і ноги червоні. Гола шкіра навколо очей і передня частина підборіддя чорні. Самки трохи менше самців, по розцвіченню не розрізняються.
Білий лелека гніздиться в Європі на північ до південної Швеції й Ленінграда, на схід до Смоленська, Брянська й Орла, у Північно-Західній Африці, у Малій Азії до Західного Ірану, у Закавказзя, у Середній Азії (східні частини Узбекистану, Таджикистан). Крім того, білий лелека гніздиться на сході Азії, у Приамур’я й Примор’я, на південь до Кореї, і на островах Японії. Зимують білі лелеки в Африці, південніше Сахари й у південній частині ОАР, у Пакистані, Індії й Індокитаєві, у Кореї й у південній частині Японських островів.
Білі лелеки — моногамні птахи. Та сама пара лелек може гніздитися в побудованому ними гнізді кілька років підряд.
Весняний приліт білих лелек відбувається досить швидко. За спостереженнями Д. Н. Кайгородова, ці птахи займають область гніздування в Європейській частині СРСР протягом 17 днів, звичайно з 23 березня по 9 квітня. Однак бувають і більше пізні, і більше ранні строки прильоту. Самці прилітають раніше самок. За даними європейських авторів, білий лелека, повертаючись із африканських зимівель, пролітає за добу в середньому 200 км.
Уперше лелеки приступають до гніздування в трирічному віці (більше половини птахів, що гніздяться) , однак деякі починають розмножуватися пізніше, іноді навіть у віці 6 років. Невелика кількість птахів приступає до розмноження вже у віці 2 років.
Після прильоту білі лелеки розташовуються, як правило, у низинному ландшафті, де є великі сирі луги, болота й стоячі водойми. Гнізда вони влаштовують на дахах будинків, на деревах , розташованих у селищах або близько до них. Останнім часом лелеки роблять гнізда й на опорах високовольтних ліній, на фабричних трубах. Якщо місць, що підходять для пристрою гнізд, мало, між птахами виникають бійки.
Гнізда лелек громіздкі, мають поперечник звичайно не менш метра, а якщо займається старе гніздо, що підновляється й добудовується лелеками, то поперечник може досягати й півтора метрів. Спорудження нового гнізда триває приблизно 8 днів. Будують його обидва члени пари. Зрідка білі лелеки будують і друге гніздо, що служить їм для сну або як вартовий пост. Роблять гнізда й молоді, що ще не гніздяться птахи.
Іноді в гніздах лелек виявляються обвуглені прути, шматки підлоги спалених суків або друзок, очевидно, підібрані птахами на місці багаття на лузі або на березі ріки. Якщо головешка не зовсім згасла, вогонь може бути роздутий вітром, і в такий спосіб лелека «підпалює» своє гніздо. Подібний випадок описаний, наприклад, А. В. Федосовим для Севска (Брянська область). Коли гніздо лелек, розташоване на самому верху даху однієї дзвіниці, раптово задимилося, обидві дорослі птахи стали скидати вниз, що зайнялися прути, і гілки. Положення було врятовано тільки прибулою вчасно пожежною командою. Подібні випадки, імовірно, і послужили підставою для легенди про те, що лелеки, у випадку якщо хазяїн будинку зруйнує їхнє гніздо, приносять у дзьобі палаючу головешку й підпалюють будинок негостинного хазяїна.
У повній кладці буває від 2 до 5 яєць, найчастіше 4—5, але іноді лелеки насиджують усього 1 яйце, рідко в кладці 7 яєць. Очевидно, на кількість яєць у кладці впливають кормові умови року. Крім того, молоді, що вперше приступають до розмноження птахи відкладають менше яєць, чим більше дорослі. Яйця білого цвіту з легким блиском.
.
Розмір їх такий: довга вісь у середньому 73, 8 мм, коротка — 53, 8 мм.
Яйця відкладаються не щодня, а з інтервалом в 2 й інший раз навіть 3 дні. Птаха приступають до насиживанию звичайно після откладки другого яйця. Насиджують обоє батька протягом 33-34 днів. Виведшиеся пташенята безпомічні, але видючі, покриті білим пухом. Сидять вони в гнізді 54-55 днів, і після вильоту із гнізда їх годують батьки ще 14-18 днів. Самостійними пташенята стають у віці приблизно 70 днів.
Нерідко буває, що лелеки викидають одного пташеняти із гнізда. Якщо такого пташеняти оселити назад, наступного дня він буде знову викинутий. Очевидно, це ослабілими, ураженими паразитами пташеня, що уже не в змозі активно жадати від батьків корм. Звичайно від таких пташенят птаха намагаються позбутися.
Незадовго перед відльотом білі лелеки збираються в невеликі групи, іноді в зграї, на зимівлях вони інший раз тримаються тисячними зграями. Відліт починається наприкінці серпня – вересні, іноді затягується до жовтня. Птаха летять удень і на великій висоті, часто прибігаючи до ширяючого польоту. Переміщаються вони на південь приблизно у два рази повільніше, ніж вони летіли навесні. Окремі птахи інший раз залишаються у своїй гніздовій області й на зиму, наприклад у Данії.
У європейських лелек два основних напрямки осінніх перельотів. Птаха, що гніздяться на захід від Ельби, стягаються до Пиренейскому півострова, перетинають Гібралтарську протоку й потім осідають на зимівлю в західних частинах Африки в смузі степів між Сахарою й областю тропічних дощових лісів. У цій місцевості зимує приблизно 4 тисячі птахів середньоєвропейського походження, близько 110 тисяч із Пиренейского півострова, 140 тисяч лелек з Марокко й близько 50 тисяч птахів з Алжиру й Тунісу. Приблизно третина зимуючих у Західній Африці птахів (гнездившихся в Тунісі й у Східному Алжирі) летить на зимівлі прямо на південь, через середню Сахару, а інші, у тому числі і європейських лелеках, летять через Марокко й західні частини Сахари.
Східні лелеки, тобто гнездившиеся в Європі до сходу від Ельби, стягаються восени до Босфору, летять через Малу Азію й Палестину, потім долиною Нила в Судан й осідають на зимівлю на значному протязі Східної Африки між південним Суданом і Південно-Африканський Республікою. Невелике число лелек осідає трохи раніше: можуть зимувати в Ефіопії й зовсім деякі – у Південній Аравії. Дуже багато молодих лелек залишаються на літній час в області африканських зимівель або затримуються на весняному прольоті в 2000-3000 км від своєї батьківщини. дорослі птахи, Що Затрималися на місцях зимівель у Південній Африці, іноді можуть там гніздитися. Від східного пролітного шляху відходить невелика галузь далі на схід. Північними берегами Перської затоки вона приводить птахів у Північну Індію.
Перельоти білі лелеки роблять, користуючись головним чином ширяючим польотом, і летять вузьким фронтом, вибираючи найбільш сприятливі в аеродинамічному відношенні місцевості. Летіти над морем лелеки, природно, уникають.
Білі лелеки годуються тваринною їжею, поїдаючи жаб, ящірок, різних комах, молюсків, рибу й дрібних ссавців: мишей, полівок, маленьких зайчат і краплистих ховрашків. При нагоді вони можуть схопити маленьку пташку або пташеня. На годівлі лелеки не поспішаючи расхаживают, але, помітивши видобуток, можуть швидко до неї підбігти.
Білі лелеки іноді роблять восени своєрідну «чищення своїх рядів». Вони забивають на смерть слабких птахів. Очевидно, ця обставина послужила підставою для розповідей про наявність «судів» у білих лелек, які закінчуються стратою «провиненої» птаха.
Тривалість життя білого лелеки становить приблизно 20—21 рік. В одному зоопарку в ОАР ручний лелека дожив до 24-літнього віку.
Відзначено, що за останні роки в Західній Європі місцями відбувається зменшення чисельності білих лелек. Так, вони зовсім або майже зовсім зникли у Швейцарії. У зв’язку із цим був зроблений підрахунок поголів’я цих птахів. Облік чисельності білого лелеки в Радянському Союзі, зроблений в 1958 році, дозволив установити наявність у нашій країні 26 103 житлових гнізд. Це, імовірно, занижене число, але все-таки воно дає відоме подання про те, скільки білих лелек у нас гніздиться. Дуже мало лелек у далекосхідній частині ареалу. Там це, видимо, що зникає птах, що заслуговує особливо ретельної охорони.
Чорний лелека (С. nigra) трохи менше білого: довжина крила в нього в середньому 54 див, вага близько 3 кг.
Оперення цього птаха переважно чорне із зеленуватим і червоним-мідно-червоним металевим відливом, черевна сторона тіла біла. Дзьоб, ноги, горло, безпера пляма на вуздечці й в очей яркокрасние.
Розповсюджено цього лелеку широко. Він гніздиться на півдні Пиренейского півострова й потім від ФРН і Балканського півострова на схід до берегів Японського моря й Сахаліну. На північ його гніздова область поширюється до Ленінграда, Томська й басейну Алдану. На півдні він зустрічається до берегів Перської затоки. На півдні степової частини СРСР й у пустелях Середньої Азії цього птаха немає. Зимують чорні лелеки в Африці, до півдня від Сахари (однак екватор перетинають порівняно деякі птахи), а також у басейні Гангу й на південно-сході Китаю.
Чорний лелека — лісовий птах. Обов’язковою умовою для його гніздування є сполучення старих лісових масивів або хоча б груп старих дерев з важкодоступними болотами різноманітного характеру, відкритими берегами рік й озер.
На більшій частині ареалу чорний лелека гніздиться у важкодоступних людині малонаселених районах.
Як всі голенастие, чорний лелека — моногамний птах, до розмноження він приступає в трирічному віці. Незабаром після прильоту, що буває наприкінці березня – початку квітня, пара приступає до пристрою гнізда, споруджуючи його на високих крислатих деревах, але звичайно не на вершині, а на бічних галузях, в 1, 5-2 м від стовбура. Колоній чорні лелеки не утворять. Гнізда їх бувають розташовані звичайно не ближче 6 км одне від іншого, тільки в Східне Закавказзя вони розташовані на відстані всього 1 км, а іноді там буває два житлових гнізда на одному дереві. Улаштовуються гнізда також у нішах скель і по високих обривах. Те саме гніздо служить чорним лелекам протягом ряду років. Так, у Біловезькій пущі відоме гніздо, у якому чорні лелеки виводили пташенят 14 років підряд.
Гніздо споруджується із суків, іноді такої товщини, що птах ледве справляється з ними. За допомогою дерну, землі й глини ці суки склеюються один з одним. У порівнянні із гніздом білого лелеки гніздо чорного зроблене охайніше й искуснее, воно має більш-менш правильну напівкулясту форму.
Повна кладка в чорного лелеки складається з 4 яєць, але буває й більше — до 6 яєць, іноді в кладці буває 2 або 3 яйця. Яйця відкладаються із проміжком у двоє діб, а насиджувати птаха починають приблизно через добу після откладки першого яйця. Насиджують і самець і самка. Тривалість насиживания в більшості випадків 35-46 днів, але іноді пташенята починають лупитися вже після 30 днів насиживания. Нерідко в кладці буває одне-два незапліднених яйця (базіки), так що пташеняти в гнізді звичайно буває менше, ніж було яєць.
Пташенята лупляться покриті густим пухом білого або злегка сіруватого кольори. Дзьоб у них яскраво пофарбований, жовтогарячий у підстави й жовті-жовту-жовте-жовта-зеленувато-жовтий на кінці. Пташенята довго (близько 10 днів) перебувають лежачи, потім у сидячому й тільки у віці 35-40 днів починають ставати на ноги. У віці 50 днів, уже повністю оперившись, але усе ще перебуваючи в гнізді, вони здобувають вагу, що перевершує вагу батьків, потім небагато худнуть, тому що батьки годують їх у цей час менш інтенсивно. Вилітають із гнізда молоді лелеки у віці 64-65 днів.
Уже на початку серпня родини й невеликих зграйок чорних лелек починають пересуватися до півдня, але відліт може затягуватися й до глибокої осені.
Чорні лелеки годуються тваринною їжею. Це можуть бути риби (розміром навіть до 25 див), жаби, різні водні комахи, зрідка рептилії. Іноді в шлунках цих лелек можна виявити й водяні рослини. Кормові ділянки цього птаха великі. Лелеки літають годуватися нерідко на відстані до 5 км від гнізда, відомі випадки, коли їм доводилося літати й за 10 км. Пташеняти своїх батьки годують 4-5 разів у добу, у дощову погоду рідше. У Біловезькій пущі відомий випадок, коли дорослий птах приніс своїм пташенятам відразу 48 жаб загальною вагою 454 р.
На відміну від білих лелек чорні мають голос: це неголосні звуки начебто «че-ли» або «чи-лин». У пташенят голос сильний і грубий. Іноді чорні лелеки тріскотять дзьобом.
Під час польоту чорні лелеки, як і білі, постійно прибігають до ширяння. Загальний вигляд птаха, що летить, такий: широкі крила, відкинуті назад довгі ноги, шия витягнута.
До сімейства лелек ставиться рід лелека роззява (Anastomus), представники якого зовні дуже подібні з описаними вже білим і чорним лелеками, але з першого погляду добре відрізняються від них могутнішим дзьобом й особливо тим, що, коли дзьоб закритий, у верховій його частині залишається ясно видна щілина між надклювьем і подклювьем. Звідси й назва – лелека-роззява.
До цього роду ставляться 2 види. В азіатського лелеки-роззяви A. oscitans оперення біле із зеленувато-чорним маховим і кермовим пір’ям, дзьоб тьмяного зеленого цвіту. Азіатський лелека-роззява дрібніше всіх інших лелек. Розповсюджено він по півдні
Азії від Індії до Південного Китаю й Таїланду. Гніздиться колоніями, улаштовуючи гнізда на великих кущах і на деревах, що ростуть недалеко від води або у воді. Харчується прісноводними молюсками й іншими безхребетними тваринами, а також рибами.
У Центральній і Південній Америці від Мексики до Аргентини гніздиться бразильський ябиру (Jabiru mycterica).
.
Це великий лелека. Дзьоб у нього довгий і на кінці небагато загинається догори. Голова й шия в ябиру не оперені й мають темне синювато-чорне розцвічення. Підстава шиї червонясто-жовтогаряче. Тулуб переважно біле.
Свої величезні гнізда бразильський ябиру поміщає на найбільш високих деревах. Годується він рибами, жабами, хробаками й равликами. Інші види ябиру населяють Південну Азію, Австралію й тропічну Африку.
Сильно відрізняються по зовнішньому вигляді від інших лелек види роду марабу (Leptoptilus). Африканський марабу (L. crumeniferus) – великий великоваговий птах/
.
При погляді на нього відразу обертає на себе увага більшого, позбавленого пір’я голова й величезний масивний дзьоб. У спокійно сидячого птаха дзьоб звичайно лежить на своєрідній подушці, що представляє собою не покритий пір’ям м’ясистий виступ шиї. Цвіт оперення в африканського марабу білий, але спина, крила й хвіст темно-сірі, чорнуваті. Довжина крила 70 див, дзьоба – 30 див, вага 5-6 кг.
Марабу, або, як його нерідко називають за «урочисту», військового типу ходу, ад’ютант, широко розповсюджений у тропічній Африці. Свої величезні гнізда марабу влаштовує на деревах, наприклад на баобабах, іноді навіть у селищах. Нерідко гніздиться поруч із пеліканами, образуя змішані колонії.
Годується марабу головним чином падлом, але при нагоді їсть жаб, ящірок, гризунів і комах, зокрема сарану. Часто цей птаха можна бачити ширяючої в повітрі, що виглядає разом із грифами видобуток. Ті, що зібралися на падло грифи ставляться до марабу, що підлітає, з більшим «повагою», тому що удари потужного дзьоба марабу небезпечні навіть для таких великих птахів.
Два інших види марабу (L. dubius й L. javanicus) населяють Індію й острови Індонезії аж до Калимантана. Ці марабу схожі на африканського, але дрібніше.