СІМЕЙСТВО БАКЛАНИ (PHALACROCORACIDAE)

До цього сімейства ставляться птахи, що мають щільне вальковатое тіло й довгу шию. Дзьоб середньої довжини, в одних випадках циліндричний з різко вираженим гачком на кінці (підродина бакланів), в інших прямій і загострений (підродина змеешеек). Ноги короткі, віднесені далеко назад, хвіст довгий, крила короткі, широкі, на кінці закруглені. Оперення головним чином чорне з металевим блиском. У деяких видів нижня сторона тіла біла.
Представники сімейства населяють берега внутрішніх прісноводних водойм, а також морів. Гніздяться вони в різноманітних умовах, поміщаючи гнізда на скелях, деревах, в очеретах, просто на рівній ділянці берега. Пташенята народжуються сліп і голими, лише згодом покриваються пухом. У віці 7-8 тижнів молоді починають літати.
Зміна оперення в бакланів буває двічі в році. На початку року відбувається неповна, предбрачная линяння. Повна, послебрачная линька починається на самому початку літа й тягнеться до пізньої осені.
Основну їжу бакланів становить риба, що вони добувають за допомогою пірнання.
Сімейство має оч.ень широке, космополітичне поширення. Птаха, що населяють помірні й холодні широти, перелітні; види й популяції, що населяють жаркі країни, оседли.
Сімейство підрозділяється на 2 підродини: властиво баклани (Phalacrocoracinae) з 2 родами й 26 видами (крім того, 31 викопний вид й 1 вид, що вимер у минулому сторіччі) і змеешейки (Anhinginae) з 1 родом й 1 видом (ще 6 копалин видів).
Великий баклан (Phalacrocorax carbo) — великий птах: він важить близько 3 кг, довжина крила в нього 33—38 див. Самки лише небагато дрібніше самців. Дорослий птах має чорне оперення з металевим зеленувато-фіолетовим блиском і широкими темно-синіми облямівками деяких груп пір’я верхньої сторони тіла. На нижній стороні голови є широке біле півкільце. Голі частини голови жовті, голе кільце навколо ока бурі-буру-бура-бурий-зеленувато-буре. Ноги чорні, дзьоб буроваточерний. У шлюбний час на потилиці з’являються подовжене тонке пір’я, з боків черева над гомілкою з’являється по великій білій плямі.
Розповсюджено великого баклана досить широко. Він зустрічається на гнездовье в Європі (на північ до Кольського півострова), в Азії (на північ не далі північного Казахстану й Байкалу). Гніздова область його йде від Азії на південь до Австралії, Тасманії й Новій Зеландії. Гніздиться в багатьох місцях Африки, звичайно крім Сахари. У західній півкулі великий баклан гніздиться тільки в Гренландії, хоча не дуже давно він населяв і північний схід Північної Америки. У північні й у самих південні (Нова Зеландія) частинах ареалу великий баклан – перелітний птах, у теплих широтах він веде осілий спосіб життя. У Радянському Союзі бакланів можна зустріти взимку лише в самих південних частинах країни: у Криму, Закавказзі, у Туркменії й т.д. Зимують баклани в Середземномор’ї, Північній Африці до півдня до островів Зеленого Мису. У Південній Азії вони ведуть осілий спосіб життя.
На місцях гніздування в нашій країні баклани з’являються рано, з першим потеплінням, наприклад у дельті Волги інший раз навіть у лютому, частіше, однак, у березні. У випадку повернення холодів баклани відлітають назад. У Західній Європі вони іноді з’являються навіть у січні, найчастіше в лютому.
Більші баклани — моногамні птахи, вони прилітають на гніздові місця вже парами, які утворяться в них, як видно, на все життя. Більшість птахів уперше приступає до гніздування у віці 3 років, деякі ще пізніше – у чотирьох- і навіть п’ятирічному віці. Ще статевонезрілі двухлетки повертаються все-таки у свою рідну колонію й тримаються там разом з дорослими, що гніздяться птахами.
Баклани гніздяться завжди біля водойм, богатих рибою. Це можуть бути ріки, озера, берега морів. Багато бакланів буває в дельтах більших рік. Навіть дивно, як різноманітні місця, на яких баклан може влаштувати гніздо. У багатьох випадках це дерева. Однак у безлісних місцевостях баклани розміщають гнізда в заломах очеретяних заростей. Нерідко гнізда можна знайти в берегових обривах і скелях. Іноді баклани влаштовують гнізда на рівній ділянці землі. Наприклад, в Аральське море є невеликий ненаселений острівець Комсомольський, на цьому острівці є неглибоке озеро, а в цьому озері є плоскі піщані острови, на яких баклани гніздяться у великій кількості – тисячами пара. Іноді вони гніздяться на зовсім маленьких островах у берегових обривів моря.
Обравши підходяще для розміщення великої колонії місце, баклани дотримуються його десятиліттями й у багатьох випадках сторіччями. Але якщо місце не представляє особливих переваг перед сусідніми, а кормові умови всюди однакові, місця гніздувань можуть мінятися. На деревах баклани захоплюють інший раз гнізда чапель, звичайно ж роблять гнізда самі.
Споруджуючи гніздо, баклан спочатку робить його основу з більше товстих ціпків і великих гілок, вище кладе більше тонкі, часто навіть ще зелені гілки з листами. У результаті виходить башточка висотою від 50 до 100 див. Ці башточки розташовані часто впритул друг до друга, і якщо вони зроблені на невеликому саксауловому дереві, то виходить великий многогнездний бугор, з якого місцями стирчать сухі гілки відмерлого дерева. Будують гніздо обоє батька й, очевидно, на однакових правах, іноді самець більш ретельно займається підношенням будівельного матеріалу. Раннім ранком групи птахів вилітають за гніздовим матеріалом. Буває, вони облюбовують лише одне яке-небудь дерево, густо обсівши яке дружно обривають гілки й листи. Як правило, за один політ птах приносить у дзьобі тільки одну гілку. При нагоді баклан не соромиться стягнути гілку із чужого гнізда.
Протягом квітня, травня, червня відкладаються яйця. У Західній Європі відомі випадки, коли птаха відкладали яйця й у серпні – вересні. У році буває одна кладка й, тільки якщо вона розорена, може бути нова, додаткова.
У повній кладці звичайно 5 яєць овальноудлиненной форми, блідого буроватозеленого цвіту. Розпізнати цей цвіт, однак, важко, тому що яйця зверху забруднені густим шаром калу. Розміри яєць різні, у середньому, однак, 64 X X 39, 5 мм. Майже в кожній кладці можна зустріти яйце, що різко відрізняється від інших маленькими розмірами. У ряді колоній відзначено, що в кладках, Що Особливо містять 5-6 яєць, одне з них буває незаплідненим.
Насиджують яйця обидва члени гніздової пари. Тривалість насиживания, за спостереженнями в дельті Волги, становить 28-29 днів. У Західній Європі термін насиживания більше короткі – 23-24 дня.
Іноді на строки початку насиживания можуть впливати місцеві умови. У затоці Святого Лаврентія було отмеченот наприклад, що баклани, що гніздяться на деревах, починають відкладати яйця приблизно на 2 тижні раніше, ніж баклани, що гніздяться на землі. Останніх затримує ще не що повністю зійшов на той час сніговий покрив.
Пташенята лупляться голими й сліпими. Ока в них відкриваються на 3-4-й день, а у віці близько 2 тижнів виростає густий бурувато-чорний пух. У цей же час починають рости махові й кермові пір’я. Приблизно в семинедельном віці молоді баклани залишають гніздо. Втім, вони мають звичай вилазити із гнізда значно раніше, і тоді лазают по гілках або бродять біля гнізда. У віці 12-13 тижнів молоді птахи стають уже цілком самостійними. Після цього баклани збиваються спочатку в невеликі зграї й кочують недалеко від місць гнездовий. Потім зграї стають усе крупніше й починається відліт.
На Каспійське море в другій половині літа спостерігається цікаве явище откочевок птахів до півночі. Баклани, гнездившиеся на східному березі моря, летять уздовж цього берега із затримками на Мангистауских островах до північних берегів моря, практично до дельти Волги, і тільки пізніше, відгодувавшись на богатих рибою місцях авандельти, летять на південь, тепер уже уздовж західних берегів моря.
Баклани можуть плавати, превосходно поринають, не так уже погано літають, але до ширяючого польоту не прибігають. На землі баклани тримаються майже вертикально й ходять із деякою працею.
Баклани — дійсні ихтиофаги. Їхній корм – риба, у різних місцях різна. У наших водах їжею бакланові служать бички, вобла й т.д. В інших місцях баклани поїдають оселедців, можуть при нагоді схопити й молодого осетра. Дуже рідко в шлунку баклана можна виявити, видимо, що випадково потрапили туди молюсків, комах, земноводних і навіть деякі рослини. У дельті Дунаю спостерігали зовсім незвичайне явище: баклани вистачали й заковтували низько літаючих над водою ластівок.
Там, де бакланів багато, легко спостерігати їхнє колективне полювання за рибою. Під час полювання шум коштує неуявний: ляскіт крил, постійний сплеск води, каркання. Птаха поринають, зринають, ляскають при цьому крильми, задні перелітають над зграєю в її «голову», обганяючи інших, а ставшие задніми квапляться знову стати передніми. Це зграя прагне не відстати від переслідуваного нею косяка риб. А потім можна бачити на березі спокійно сидячих бакланів з розкритими крильми. Це вони сушать своє оперення. Раніше баклани полювали за рибою разом з непірнаючими пеліканами.
Денна норма їжі бакланів оцінювалася по-різному, але в багатьох книгах вона перебільшувалася. Тепер можна вважати встановленим, що середня денна норма їжі становить 300-400 м риби. Спеціальні дослідження показують, що шкода від бакланів не так великий, як це на перший погляд може здатися. Але все-таки бакланам не слід давати надмірно розмножуватися. В Астраханському заповіднику тому щорічно проводять регулювання чисельності бакланів. У цій справі гарну допомогу людині робить сіра ворона. Вона, можна сказати, обводить баклана навколо пальця. Ворона сідає зовсім близько до птаха, що насиджує, і «дражнить» її, начебто намагається напасти. Баклан сильніше ворони. Він прагне вдарити її дзьобом, і це йому майже вдається. Ворона, однак, нав’язлива, і баклан нарешті піднімається на ноги, щоб нанести їй вирішальний удар. Вороні тільки цього й треба. Вона спокійно відлітає убік, тоді як її напарник, що тихо вартував баклана позаду, підхоплює з-під необережно, що здійнялася птаха, дзьобом яйце й летить із ним.
Зміна оперення в бакланів відбувається два рази в рік. Повне линяння в них буває влітку, починається вона ще під час гніздування, у травні, закінчується у вересні – жовтні. Неповне линяння відбувається на зимівлях, у грудні – січні. Під час цього линяння в птахів виростають біле пір’я шлюбного вбрання.
М’ясо бакланів їстівне, але жорстко. Його треба довго варити, попередньо знявши шкіру. Молоді птахи ніжніше, і
рибалки, відправляючись на лов, заїжджають на доступні їм гнездовья, для того щоб набрати підрослих уже пташенят.
Самий маленький баклан так і називається малим (Ph. pygmaeus). Його вага близько 800 р. Крім маленьких розмірів, вона добре впізнається також по наявності на черевній стороні тіла бурих каплевидних плям. Гніздиться на Балканському півострові й у Малій Азії. У СРСР він гніздиться в Криму, подекуди на Каспійськім й Аральськім морях й в устя ріки Або.
На Галапагосских островах живе нелітаючий галапагосский баклан (Nannopterum harrisii). Розміри його великі, а крила недорозвинені й непридатні для польоту. Цікаво, що цей птах, на відміну від літаючих побратимів, не сушить крила після тривалого пірнання.
Мабуть, самий великий баклан — це стеллеров баклан (Phalacrocorax регspicillatus), названий так по імені натураліста Стеллера,
уперше открили цього птаха на острові Беринга в 1774 році. Раніше птах був там численною. Чисельність її швидко знизилася, і в 80-х роках минулого сторіччя стеллеров баклан зник. Ми не маємо точних відомостей, але, видимо, стеллеров баклан не міг літати.
Змеешейки різко відрізняються від бакланів прямим загостреним дзьобом, більше довгою шиєю й більше довгим хвостом. Живуть вони винятково у внутрішніх прісноводних водоймах. У підродині змеешеек 4 види птахів, що належать одного роду.
В індійської змеешейки (Anhinga melanogaster) розцвічення оперення темна, те бура, те майже чорна з поперечним струйчатим малюнком. Горло більше світле. Від ока уздовж шиї по обох її сторонах іде біла смуга. Плечові пір’я довгі, загострені. Хвіст довгий, твердий, східчастий.
Населяє індійська змеешейка Південну Азію від Індії до Сулавеси. Вона дотримується прісних вод – рік, озер, водоймищ. Рідше зустрічається в моря в естуаріях більших рік.
Це суспільний птах, всі сезони року тримається більшими групами й часто з’єднується в загальні зграї з бакланами, з якими (а також із чаплями) нерідко утворить спільні колонії.
Гнізда змеешейки розміщають на деревах і користуються ними протягом ряду років. У кладці 3-4 овально-овально-подовжені яйця. Откладка яєць буває в різний час, що залежить від строків настання мусонів: в одних випадках у січні – лютому, в інших – з липня по серпень.
Змеешейка винятково добре плаває й поринає. Звичайно вона не поспішаючи пливе так, що тулуб занурений під воду й зовні видні тільки голова й шия. Шия увесь час изгибается зі сторони убік і скручується, що дуже нагадує руху змії. Помітивши рибу, птах поринає за нею, і якщо риба піймана, а звичайно так і буває, то, зринувши, змеешейка підкидає видобуток у повітря й потім заковтує. Після тривалого пірнання птах сідає на дерево й, широко розставивши крила, просушує їх.
Інші види змеешеек живуть в Африці, до півдня від Сахари, в Америці, у її тропічних і субтропічних частинах, і, нарешті, в Австралії й на Новій Гвінеї.