СІМЕЙСТВО ПЕЛІКАНИ (PELECANIDAE)

Пелікани — самі великі представники загону веслоногих. У них незграбний, масивний тулуб, величезні крила, короткі ноги, довга шия й довгий дзьоб, що приблизно в 4-5 разів перевершує довжину голови. Дзьоб сплощений зверху, широкий, надклювье закінчується нігтиком, на нижній стороні дзьоба є сильно розтяжний безперий шкірний мішок.
Оперення пеліканів нещільно прилягає до тіла, так що між пір’ям є повітря, що сприяє зменшенню питомої ваги цих великих птахів. Ще більше сприяє зменшенню їхньої питомої ваги наявність під шкірою особливого повітряного прошарку, що складає з ячеистих, наповнених повітрям утворень.
Пелікани багато часу проводять на воді, але не поринають. По землі ходять вільно, при цьому тримають свій тулуб більш-менш горизонтально. З води злітають із більшим шумом, але літають добре й часто прибігають до ширяння.
Пелікани — моногамні птахи, гніздяться звичайно колониально. Пташенята в них народжуються сліпим і голими, пухом одягаються на 8-10-й день життя, здатними до польоту стають на 70-75-й день життя. Линяють птаха раз у рік у другій половині літа.
У сімействі пеліканів усього один рід (Pelecanus), що складається з 8 видів, розповсюджених на всіх континентах, але все-таки головним чином у теплих і жарких країнах. У холодних країнах цих птахів немає. Деякі види тісно пов’язані з морем, інші проникають далеко в глиб континентів, але завжди тримаються біля водойм, на прольотах, однак, можуть бути зустрінуті й далеко від води.
У СРСР гніздяться 2 види пеліканів.
Рожевий пелікан (P. onocrotalus) – великий птах, важить 10-11 кг
.
Довжина крила в самців 70—71 див, у самок 64—69 див. Оперення дорослого птаха біле із блідо-рожевим відтінком. Махові пір’я чорні з білими стрижнями, при цьому другорядні махові світліше першорядних. Навколо ока є безпере кільце жовтого цвіту. Не оперені також чоло, вуздечка, простір за оком, підстава нижньої щелепи й, як уже сказано, горлівка мішок. На голові рожевого пелікана є чуб з подовженого загостреного пір’я.
Самці й самки по розцвіченню не розрізняються, відрізняються тільки розмірами. Молоді птахи не мають рожевого відтінку в оперенні. Вони сірувато-бурі із блакитнуватим тоном на спині. Доросле вбрання птаха надягають на 3-м року життя. Імовірно, у цей час вони стають статевозрілими.
Гніздяться рожеві пелікани переважно в заростях дельт рік, що впадають у Чорне й Каспійського моря, можуть бути зустрінуті на великих озерах Казахстану (зокрема, на Аральське море, на озері Балхаш). Поза Радянським Союзом вони гніздяться подекуди в Малій Азії, у Північно-Західному Пакистані й у Північно-Східній Африці. Зимують частково в південних границь нашої країни, частково відлітають південніше до берегів Перської затоки. У цей час це нечисленна, місцями зникаючий птах.
На півночі Каспію ці птахи з’являються навесні вже в перших числах березня, в інших місцях — пізніше, іноді на початку квітня. За спостереженнями в Астраханському заповіднику, у середині квітня рожеві пелікани збираються групами на місці майбутніх колоній, але тримаються все-таки парами. Птаха те спокійно бродять із бурмотанням, те, піднявши крила, підстрибують або, здійнявшись у повітря, кружляють, знову сідають, збираються в кружок, труться дзьобами. Потім самки сідають на місця майбутніх гнізд, у тісному сусідстві одна з іншої. У колонії пеліканів може бути до 700 пар і навіть більше. Однак в останні роки в Астраханському заповіднику вони гніздяться лише декількома десятками пар, а в інші роки й зовсім не приступають там до гніздування.
Гніздові колонії рожевих пеліканів розміщаються по мілководних внутрішніх водоймах із зарослою водною рослинністю берегами, по озерах і рікам, особливо в дельтах останніх. Якщо гнізда розташовані густо, утвориться своєрідний пліт, іноді покритий водою сантиметрів на 15. Такі плоти використаються для гніздування й у наступні роки. В Астраханському заповіднику, де в цей час мало підходящих для гніздування пеліканів місць, для залучення цих птахів улаштовуються штучні плоти.
Самка будує гніздо дуже швидко: громіздке спорудження буває готове за 2—3 дні. Самець допомагає самці: він збирає траву, набиваючи іноді горлівку мішок до відмови, і приносить цей матеріал самці. При нагоді пелікани крадуть будівельний матеріал у сусідів, особливо в іншого виду – кучерявого пелікана.
Самка сидить на гнізді, коли ще не почалася откладка яєць, причому сидить завзято, сходячи, щоб покормитися, тільки ранком і ввечері, і на цей час її поміняє самець. Звичайно вона відкладає 2 яйця білого цвіту, з товстим вапняним нальотом. Іноді яєць буває 3, рідко одне. Яйця відносно не дуже великі: вони важать 150-200 м, довжина їх 80-112 мм, ширина 50-75 мм. Насиджує майже винятково самка, самець зрідка їй допомагає. Насиживание триває 33 дня.
Перший час, поки пташенята зовсім ще слабкі, батьки годують їхньою напівперевареною їжею, що відригають у лоток гнізда. Пізніше дорослі птахи приносять у дзьобі свіжих дрібних рибок, і пташенята дістають їх, засовуючи свій дзьоб глибоко в дзьоб батька. Пташенята виходять із гнізд ще не повністю опереними, і, якщо вода не поруч із гніздом, вони смішно шкутильгають до неї на всіх чотирьох кінцівках.
Відлітають пелікани досить пізно, після початку заморозків.
Пелікани їдять рибу. Поринати вони, як було сказано вище, не можуть й, добуваючи рибу, тільки занурюють під воду шию або передню частину тулуба. Частіше пелікани ловлять рибу спільно, підганяючи її до берега. У цей час вони сильно ляскають крильми по воді й роблять великий шум. Раніше були відомі й спільні полювання пеліканів з бакланами. Імовірно, вигода від такого спільного полювання була обопільною.
Линяють рожеві пелікани один раз у році із середини літа. Перші два-три року життя пелікани не приступають до гніздування й проводять цей час, імовірно, де-небудь поблизу від місць зимівель.
Кучерявий пелікан (P. crispus) крупніше рожевого. Розмах крил у нього досягає 2 м, довжина крила самців 75-77 див, самок – 58-77 див. Важить 9, 12 і навіть 13 кг.

Від рожевого пелікана кучерявий відрізняється відсутністю рожевих тонів в оперенні, наявністю на голові й верхній стороні шиї подовженого й закручених, «кучерявеньких» пір’я (звідки й назва птаха), що утворять деяка подоба гриви. Стрижні першорядного махового пір’я в цього птаха темні. Як й у рожевого, у кучерявого пелікана є безпері ділянки шкіри на голові, але чоло оперений, тільки в середній частині він розділений оголеною борозною, що відходить від голого хребта надклювья.
Кучерявий пелікан розповсюджений ширше, ніж рожевий, і многочисленнее його. Він гніздиться від Греції й Македонії на схід до Монголії й Південного Китаю, на південь до берегів Перської затоки. У СРСР він гніздиться по дельтах рік, що впадають у Чорне, Азовське, Каспійське й Аральського моря, а також на великих озерах Закавказзя й Казахстану. Зимує в невеликій кількості на південних берегах Каспійського моря й у великому числі в низов’ях Нила, в Ірані, Пакистані, на північно-заході Індії й у Південному Китаєві.
Як всі веслоногие, кучеряві пелікани — моногамні птахи, і пари в них утворяться, видимо, на все життя. Половозрелость наступає на 3-м року життя. Гніздяться вони невеликими колоніями, а іноді й окремими парами. Самець приносить самці не тільки траву, але іноді також суки й навіть ціпка довжиною до метра, носить він їх не в горлівці мішку, а в дзьобі. За добу самець устигає піднести до гнізда будівельний матеріал 25- 40 разів. У гніздах цих пеліканів зрідка буває по 4 яйця, звичайно менше. Самка приступає до насиживанию, видимо, після откладки першого яйця. Як і всі пелікани, кучерявий харчується рибою.
Заслуговує згадування африканський пелікан (P. senegallus), тому що його гніздові колонії розміщаються не на землі або в очеретах, як в інших видів пеліканів, а на деревах, найчастіше на баобабах. Гнізда його нерідко розташовуються упереміж із гніздами марабу або інших цаплевих птахів. Іноді цей пелікан гніздиться в межах африканських міст, зокрема в північній Нігерії.
Африканський пелікан має трохи менші розміри, чим інші пелікани, і при в загальному білому розцвіченні оперення має більше темного на крилах, а на спині в шлюбний сезон з’являється рожевий відтінок. Цей пелікан широко розповсюджений в Африці до півдня від 16° північної широти.
Дійсної морський, точніше, приморським птахом є бурий пелікан (P. occidentalis). Він менше інших видів пеліканів. Від всіх пеліканів він відрізняється темної (бурою) розцвіченням оперення, у той час як голова в нього розцвічена яскраво: задня й нижня сторони шиї червонясто-коричневі, на боках шиї білі смуги, верх голови охристожелтий, оголене кільце навколо ока червонясто-коричневе, горлівка мішок темний, майже чорний, такого ж цвіту простір з боків голови між оком і дзьобом. Після гніздового періоду цвіту голови тьмяніють.
Гніздиться цей птах по морських узбережжях Атлантичного океану від Північної Кароліни до Антильських островів, по берегах Центральної Америки, іноді до Гайани й рідко до північних частин Бразилії. По тихоокеанських берегах бурий пелікан розповсюджений від Британської Колумбії на південь до берегів Чилі, зрідка зустрічається на Вогненній Землі, звичайний на островах Галапагос.
Гніздяться бурі пелікани або на землі, або на кущах і низьких деревах. В останньому випадку пташенята не квапляться залишати гніздо й виходять із нього, тільки коли вже навчаться літати.
Бурі пелікани, що гніздяться разом з бакланами й олушами на пустельні й зовсім безводних острівцях уздовж чилійського узбережжя Південної Америки, сприяли нагромадженню в цих місцях многометрових товщ гуано.
Годуються бурі пелікани в морських водах. На відміну від інших пеліканів вони можуть поринати під воду, але тільки кидаючись у воду з повітря, – прийом, яким користуються олуши. Робиться це так. Виглядівши з польоту в поверхневих шарах води рибу, бурий пелікан пікірує на неї по спіралі, піднявши напівзігнуті крила над спиною, при цьому він згинає шию й втягує голову так, що вона практично лежить на спині. Падаючи з великою швидкістю, пелікан ударяється об воду передньою частиною тулуба, сніп бризів миттєво приховує його тіло, і лунає сплеск, чутний за кілометр і більше. Від забитого місця птаха охороняє сильно розвитий на груди підшкірний пневматичний шар. Що стосується риби, то вона виявляється буквально приголомшена такою «бомбуванням», і пелікан без праці підхоплює її дзьобом. Потім птах, як пробка, вискакує на поверхню, іноді вона проробляє це задом наперед, тобто спочатку показується хвіст і задня частина тулуба.
З’явившись на поверхні, пелікан повинен спочатку звільнитися від води, що потрапила в дзьоб (4-5 л). Для цього птах нахиляє донизу дзьоб, потім підкидає його догори, підкидає при цьому захоплену рибу й ловить її, так сказати, другий раз, тепер уже прямо направляючи її в стравохід і заковтуючи. Це не завжди їй вдається. Справа в тому, що за пеліканом стежать чайки й крачки. Останні інший раз навіть сідають йому при виринанні на голову, благо пеліканові не до них: потрібно звільнити дзьоб від води. Чайки перехоплюють видобуток пелікана в повітрі, а більше моторні й сміливі крачки встигають викрасти її навіть із горлівки мішка птаха.