СІМЕЙСТВО ЯДОЗУБИ (HELODERMATIDAE)

Сімейство ядозубів поєднує всього два північноамериканських види отрутних ящірок, що ставляться до єдиного роду Heloderma. Обоє представника цього роду володіють щільним вальковатим тулубом, округлої, трохи сплощеної й тупо закругленою попереду головою, міцними п’ятипалими кінцівками й порівняно коротким товстим хвостом. Невеликі очі їх постачені рухливими століттями. Барабанна перетинка розташована відкрито в заднього краю рота. Тіло ядозубів покриває велика горбкувата луска, що розташовується правильними поперечними рядами. На спині, боках і зовнішній стороні ніг під лускою залягають не зв’язані один з одним кісткові пластинки – остеодерми. У будові черепа обертає на себе увага недорозвинення скроневих дуг і відсутність характерного для багатьох ящірок тім’яного отвору.
Самою цікавою особливістю ядозубів є наявність у них дійсного отрутного апарата, серед інших плазуючих наявного тільки в змій. Отрута виробляється видозміненими слинними залозами нижньої щелепи, що відкриваються з кожної сторони рота декількома протоками усередину слизової складки між щелепою й губою. Вільно розтікаючись уздовж цієї складки, він досягає підстави довгих, відігнутих назад нижнечелюстних зубів і піднімається до їхньої вершини по особливих борозенках, що прорізає кожен зуб по його передньому й задньому краї. Зуби верхньої щелепи також постачені такими борозенками й змочуються отрутою при закриванні рота. При укусі м’які ясна зміщаються назад і зуби майже на полсантиметра втикаються в тіло жертви. Таким чином, на відміну від змій, всі зуби цих ящірок є «отрутними», тобто здатні вводити отрута в рану. Що випав або зламаний зуб швидко заміняється новим.
Дрібні тварини гинуть від укусу досить швидко, причому на теплокровних дію його позначається сильніше, ніж на холоднокровні. Наприклад, смертельна доза в перекладі на 1 кг ваги тіла становить 10 мг сухої отрути для мишей і вже 400 мг для змій. Полуторакило-граммовий кролик гине від введення йому всього 0, 05 мг свіжої отрути. Стійкість до власної отрути в цих ящірок, як й в отрутних змій, дуже висока. Так, введення ядозубові дози, смертельної для 45 морських свинок вагою по 400 м кожна, виявляється для нього безпечним.
Для людей укуси ядозубів, як правило, не смертельні, однак вірогідно відомі випадки, коли напад варана кінчалося смертю потерпілих. Наслідку укусу залежать від глибини рани й кількості зубів, що проникнули в неї. Фізіологічна дія отрути подібно з таким в отрутних змій із групи аспідів і виражається в поразці центральної нервової системи. Відповідно до цим потерпілих лікують звичайно введенням відповідної противозмеиной сироватки.
Строкате фарбування ядозубів складається з темного килимового малюнка на білувато-жовтому, оранжево-червоному або бурувато-червоному тлі, особливо чітко вираженого в молодих особин. Іноді темний візерунок розвинений настільки сильно, що основне тло виступає лише у вигляді окремих більш-менш правильно розташованих округлих плям або смуг. В інших випадках візерунок виражений слабко й вся тварина виглядає оранжево-червоним або бурувато-жовтим з окремими темними плямами. На хвості розташовані більш-менш правильні, що чергуються темні й світлі поперечні смуги. Зустрічаються й зовсім одноколірні сірувато-бурі екземпляри.
Ядозуби населяють сухі кам’янисті передгір’я й напівпустелі, що поростили сухолюбивой рослинністю, зокрема кактусами, але зустрічаються також у розріджених соснових лісах і саванах. Іноді вони поселяються на берегах водойм й, заходячи у воду, повільно плавають, причому, на відміну від багатьох плаваючих ящірок, не притискають ноги до тіла, а гребуть ними як веслами. Живуть вони в неглибокі норах, що виривають ними, або займають нори різних тварин. Рухаються ядозуби набагато повільніше багатьох інших ящірок, тримаючи тіло на витягнутих ногах, і у випадку небезпеки звичайно не намагаються бігти, а лягають на місці, довіряючись своєю яркою попереджуючому фарбуванню. У жарка пора року ці ящірки ведуть сутінковий і нічний спосіб життя, проводячи день у притулках.
Харчуються ядозуби всілякими безхребетними й дрібними хребетними тваринами — ящірками, зміями, пташенятами птахів, що гніздяться на землі, молодими гризунами, а також яйцями птахів і плазуючих. Видобуток вони розшукують за допомогою високорозвиненого нюху і язика, що висуває безперестану, пов’язаного з функцією находящегося в роті якобсонова органа. Подібно многим іншим плазуном, вони можуть тривалий час залишатися без їжі й без праці переносять навіть пятимесячную голодування. З іншого боку, навесні, при достатку їжі, надлишки живильних речовин відкладаються в них у хвості у вигляді жиру й повільно витрачаються потім організмом при відсутності регулярного харчування в суху пору року. При відкладенні великої кількості жиру хвіст цих ящірок значно збільшується в розмірах.
Яйця (3—12) самки заривають у землю на глибину 7—12 м звичайно в липні або початку серпня. Яйця досягають 6-7, 5 див у довжину й 2, 5-3 це завширшки й одягнені в м’яку пергаментовидную оболонку. Розвиток триває близько 30 днів, і молоді довжиною 10-12 див з’являються наприкінці серпня – початку вересня.
У ряді місць ці ящірки винищуються людиною заради їхньої шкіри, що йде на виготовлення різних прикрас; у США полювання на них заборонена законом.
Найбільш відомий з ядозубів, так званий жилатъе, або «гила монстр» американців (Heloderma suspectum), розповсюджений на південно-заході США в штатах Аризона й Невада, а також у прилежащих районах Північно-Західної Мексики до берегів Каліфорнійської затоки на півдні.
У довжину він досягає 50 див, з яких у дорослих ящірок приблизно 15—17 див займає хвіст.
Більший ядозуб — эскорпион, або тола-хини мексиканців (Heloderma horridum), розповсюджений на узбережжя Каліфорнійської затоки в Західній і Південно-Західній Мексиці, проникаючи приблизно на 275 км у глиб країни. Старі екземпляри цього виду досягають майже 90 див у довжину при вазі близько 4, 5 кг.