ЗАГІН КЛЮВОГОЛОВИЕ (RHYNCHOCEPHALIA)

Загін клювоголових, або хоботноголових, що плазують у сучасній фауні представлений одним сімейством клинозубих (Sphenodontidae) з єдиним сучасним родом і видом — гаттерией.
Клювоголовие — це дуже древня група, що з’явилася близько 165 мільйонів років тому. Їхній сучасний представник, гаттерия, зберіг досить архаїчну будову, власне кажучи мало змінилося із часу появи клювоголових. Серед сучасних плазуючих гаттерия всього ближче до лускатого (ящірки й змії), з якими неї поєднують в один підклас лепидозавров. Клювоголовие походять від верхнепермских примітивних плазуючих эозухий, до яких близькі були й предки лускатих.
Гаттерия, або туатара (Sphenodon punctatus), зовні дуже нагадує ящірку з масивним тілом, великою головою й п’ятипалими кінцівками. Від потилиці по спині й хвосту тягнеться невисокий гребінь із трикутних вертикальних пластинок. Пофарбована гаттерия в тьмяний маслиново-зелений цвіт, на боках тіла й кінцівках дрібні й більші жовті плями.

Зіниці більших очей, розташованих з боків голови, у вигляді вертикальної щілини. Барабанних перетинок і порожнин середнього вуха в гаттерии немає. На верхній стороні голови, трохи за очами, під шкірою схований своєрідний орган – так зване тім’яне око. У дорослих гаттерии він зовні не помітний, але в недавно вийшли з яєць молодих (напіводнорічного віку) він схожий на не покритий чешуями ділянка поверхні шкіри. Тім’яне око в гаттерии – пузиревидний орган, що має шар світлочутливих клітин і подоба кришталика. Функція тім’яного ока (наявного також у деяких ящірок) ще не цілком з’ясована. У всякому разі, він має світлочутливість, але служить швидше за все не як орган зору, а сприймає лише ступінь освітленості, що залежить від рівня сонячної радіації. Такий орган допомагає тварині регулювати температуру тіла шляхом вибору місця й пози стосовно сонячних променів.
У кістяку гаттерии сполучається досить примітивна основа будови з деякими рисами спеціалізації.
У скроневій області черепа розташовані дві пари ям — верхні й бічних скроневі, від країв яких починаються щелепні м’язи (диапсидний тип). Верхня й нижня ями кожної сторони черепи розділені кістковою верхньою скроневою дугою, утвореною заочноямковою й лускатою кістками, нижня скронева яма знизу обмежена нижньою скроневою дугою, що у гаттерии утворить скуловая кістка.
Таке, диапсидное, будова скроневої області черепа було й у предків сучасних ящірок і змій, воно зберігається також у крокодилів і було в багатьох викопних рептилій, поєднуваних за цією ознакою в групу диапсидних (можливо, зв’язаних далеким спорідненням). Довгий час на гаттерию дивилися як на, що дожив до наших днів представника цих примітивних форм. Однак, хоча гаттерия дійсно зберегла багато примітивних особливостей, клювоголовие аж ніяк не є предками для яких-небудь інших груп плазуючих, але являють собою сліпу бічну галузь примітивних диапсидних рептилій (эозухий).
У черепі гаттерии збереглася цікава особливість: верхня щелепа, піднебіння й дах черепи рухливі щодо мозкової коробки (принаймні в молодих особин). Це явище зветься кинетизма черепа. Завдяки кинетизму передній кінець верхньої щелепи може певною мірою підгинатися вниз і приділятися назад при одночасних складних рухах інших елементів черепа. Кинетизм черепа наземні хребетні успадкували від своїх предків – кистеперих риб. Серед учених зараз ще немає єдиної думки про функції кинетизма черепа. Імовірно, кинетизм служить для кращого втримання схопленого видобутку в щелепах хижака, але одночасно він може й забезпечувати амортизацію удару щелеп і ривків видобутку при передачі цих поштовхів на мозкову коробку.
Серед сучасних плазуючих, крім гаттерии, більше складними й ефективними формами кинетизма черепа володіють ящірки й змії.
Примітивно в черепі гаттерии безпосереднє зчленування сошників і криловидних костей. Риси високої спеціалізації – втрата слізної й верхневисочной костей.
Зуби в гаттерии простої клиноподібної форми; вони приростають до верхнього краю нижньої й нижньому краю верхніх щелеп (акродонтние). У дорослих тваринні зуби стираються настільки, що укус виробляється вже самими краями щелеп, покриви яких ороговевают. На піднебінній кістці розташований другий ряд зубів; зуби нижньої щелепи входять між цими двома зубними рядами.
Хребці зберігають примітивне двоввігнуте (амфицельное) будова. Втрачений хвіст регенерує.
Крім звичайних ребер, що несуть спрямовані назад крючковидние відростки, є ще серія так званих черевних ребер, розташованих між грудиною й тазом під шкірою. Серед сучасних плазуючих і крючковидние відростки, і черевні ребра, крім гаттерии, збереглися тільки в крокодилів. У плечовому поясі, крім лопатки й коракоида, є ключиці й непарна межключица.
Внутрішня будова гаттерии близько до такому ящірок, відрізняючись деякими примітивними рисами. Так, у серце є венозна пазуха (синус), куди впадають порожні вени. Цей відділ є в серце риб (там у нього впадають кардинальні вени або кювьерови протоки) і в серце земноводних, але відсутній як особливий відділ серця в інших сучасних плазуючих.
Клоака гаттерии, як й у ящірок, має вигляд поперечної щілини. Гаттерия – єдиний сучасний плазун, у якого немає копулятивного органа. Довжина тіла гаттерии іноді досягає 75 див.
До приходу європейців гаттерия населяла обоє головних острова Нової Зеландії, але з колонізацією Нової Зеландії почалося вимирання гаттерии не стільки через пряме винищування людиною, скільки внаслідок усякого роду супутньої колонізації явищ — випалювання рослинності, розселення завезених білою людиною пацюків, що здичавіли свиней, кіз, овець, собак і кішок. Деякі із цих тварин винищували дорослих гаттерии, інші, наприклад свині й пацюки, їхні яйця й молодь, треті губили рослинність. В остаточному підсумку до кінця XIX в. гаттерия вимерла на обох головних островах Нової Зеландії й нині зустрічається на 13 дрібних безводних острівцях до сходу й до півдня від них. Популяції, що зустрічаються на різних групах острівців, відрізняються друг від друга деякими особливостями лускатого покриву, фарбування й інших ознак, по яких виділяють три підвиди гаттерии.
На острівцях, заселених нині гатте-рией, перебувають гніздові колонії буревісників, що гніздяться в підземних норах. Вони так численні, що на 1 м2 доводиться до трьох нір птахів. Гаттерии також копають нори, але часто поселяються в норах буревісників, так що плазун і птах нерідко живуть в одній норі, не заподіюючи один одному ніякої шкоди.
День гаттерии проводять у норах, виходячи з них увечері і якийсь час зігріваючись у променях призахідного сонця. Активні гаттерии вночі. Дивною особливістю фізіології гаттерии є температурні границі активності цього виду — 6—18° (у середньому 12, 5°). Жодне інший сучасний плазун не активно при таких низьких температурах.
Узимку гаттерии впадають у неміцну спячку, з’являючись у сонячні дні у входів у нори.
Основна їжа гаттерии — різні безхребетні, особливо комахи, зокрема жуки й великі безкрилі кузнечники, а також хробаки, молюски, іноді ящірки, яйця буревісників і маленьких пташенят.
Спарювання відбувається в січні. З жовтня до грудня самки відкладають по 8-15 яєць в одній кладці в невеликі гніздові камери, які потім закопують. Розвиток ембріона дуже тривале, і молоді гаттерии виходять із яєць через 12-15 місяців. У немовлят гаттерии видні залишки желточного мішка, через кілька днів зникаючі. Подальші ріст і розвиток також дуже повільні.
Половозрелости гаттерии досягають лише до 20 років. Велика й тривалість життя: у неволі гаттерии жили більше 50 років.
Пересувається гаттерия повільно, при цьому майже не піднімає черева над субстратом. Однак при полюванні або перелякана гаттерия піднімає на кінцівках і рухається швидко; добре плаває й охоче йде у воду.