ЗАГІН ТРЕХВЕТВИСТОКИШЕЧНИЕ ТУРБЕЛЛЯРИИ (TRICLADIDA)

Пологи й види цього загону володіють, безсумнівно, більше високою організацією. Насамперед форми цього загону крупніше. Так, широко розповсюджена молочна планария, названа так за цвіт тіла, досягає 15-26 мм у довжину. Є й більші форми.
Розташоване на черевній стороні тіла ротовий отвір веде в цих форм у порожнину, у якій лежить висувна глотка, у стані иокоя далеко відтягнута назад. Коли тварина захоплює їжу, ковтка на зразок хобота висувається назовні. Вона постачена не тільки власною мускулатурою, але й власною іннервацією. Якщо ковтку відірвати, вона продовжує рухатися й ізвиватися, як хробак. Із глотки їжа надходить у кишечник, що складається із трьох галузей. Одна з них спрямована вперед, а дві – назад, праворуч і ліворуч. Всі вони багаторазово діляться, і останні бічні розгалуження закінчуються сліпо.
Форма тіла трикладид звичайно подовжена, навіть листоподібна, іноді тіло розширене в середньої*частині або кругле, у деяких форм стрічкоподібне. Покриви й тканини прозорі, але разом з тим для трикладид досить характерні різні фарбування, те більше світлі, те більше темні. Більшість форм має вічка, розташовані на спинній стороні переднього кінця тіла. Такі вічка мають прісноводні форми й багато морських представників загону. Однак у ряду форм є численні дрібні вічка, розподілені по периферії переднього кінця тіла паралельно зовнішньому контуру його (мал. 191, 6). Іноді вічок немає. Вічка й органи хімічного почуття, також розташовані на головному кінці у вигляді бічних ресничних ямок, иннервируются від нервових ядер «головного мозку», що складає зі скупчень нервових клітин. «Мозок» – парне утворення. Від нього назад – праворуч і ліворуч- ідуть нервові стовбури, могутніші на черевній стороні тіла й трохи менш розвинені на спинний. Зі сказаного видно, що в турбеллярий развива ется центральна нерв
Наука знає понад 500 видів цього загону, що заселяють дно морів і прісних вод і відомих також у ґрунті. Близько 100 видів трикладид живе в прісній воді. Зупинимося лише на деяких представниках цієї групи турбеллярии.
Серед трикладид є дійсні гіганти. Байкальський представник цього о т р я д а Polycotylus досягає в довжину 30 див.
Значно уступає по розмірах байкальському поликотилусу інша трикладида — молочна планария (Dendrocoelum lacteum), що досягає всього 15—26 мм у довжину при поперечнику приблизно в 6 мм. Головний кінець тупо зрізаний, задній округлений. Негайно за переднім краєм тіла розташовані чорні очі. Під підставою переднього краю розвинена присасивательная борозенка. Як й інші види планарии, молочна планария ховається під каменями, серед листів очерету або на нижній стороні листів латаття. Цей вид особливо гарний для вивчення будови кишечнику. У падаючому світлі він здається майже чорним, у минаючому – трохи світліше.
Частіше темно-коричнева Euplanaria gonocephala має трикутний головний кінець тіла, з боків якого розташовані трохи виступаючі кути, відомі за назвою вух. Інша планария – Euplanaria polychroa – характеризується індивідуальною мінливістю фарбування: спостерігаються особини коричневого цвіту або темно-коричневі аж до чорного, іноді зелені темних відтінків, відомі строкаті форми – чорні зі світлими плямами. У зв’язку із цим точне визначення виду досягається лише вивченням його анатомічних ознак. Голова гірської планарии (Crenobia alpina) прикрашена головними відростками, схожими на щупальця. Ці види відомі для Європи. Від згаданих видів рогата многоглазка (Polycelis cornuta) і чорна многоглазка (Polycelis nigra) відрізняються тим, що в них по передньому краї голови видні серії вічок.
Планарии — хижаки. Вони харчуються дрібними рачками, нападають навіть на равликів, на личинок деяких комах, хоча не відмовляються й від залишків, що розкладаються, інших тварин. У планарии сильно розвинене хімічне почуття (нюх). Зачувши видобуток, планария направляється до неї, висуває свою глотку й сильні смоктальні рухи рве тіло жертви. Однак планарии витримують тривале голодування й при цьому «худнуть», зменшуючись у розмірах, але не гублячи типових для даного виду пропорцій тіла.
Яйця планарии укладені в щільну шкарлупку: іноді вони лежать у капсулах, що сидять на тонкій ніжці, або в коконах, які відкладаються в захищених місцях. У кожній такій кладці втримується кілька десятків яйцевих і сотні желточних клітин, що забезпечують харчування ембріонів, що розвиваються. З яєць лупляться білясті молоді форми, ще позбавлені пігментів.
Чудовою рисою біології планарии треба вважати оригінальну реакцію на настання несприятливих умов — підвищення температури води, недолік кисню й т.п. У подібних випадках планарии здатні розпадатися на шматки, що регенерують при настанні сприятливих умов у цілих тваринах з повною й типовою організацією. Цей процес відомий за назвою самоскалічення, або автотомії. Багато форм навіть у звичайних умовах здатні ділитися на частині, що можна розглядати як особливу форму розмноження.
У цьому зв’язку необхідно вказати на разючу здатність планарии, та й турбеллярии взагалі, до регенераці-реконструктивного відновлення втрачених частин тіла. Досвіди показали, що в планарии навіть 1/279 частина тіла зберігає здатність до відновлення повної організації з усіма властивими планариям органами. Навряд чи можна сумніватися в тім, що ця особливість має важливе захисне значення, що забезпечує збереження життя. Тут доречно познайомити читача й з іншими захисними пристосуваннями в турбеллярий. До них належать насамперед шкірні залози, що дозволяють планарии щільно прикріплюватися до поверхні, по якій вона повзе. Яке ж захисне значення мають особливі шкірні утворення турбеллярий, відомі за назвою рабдит? Ці палочкообразние утворення лежать у шкірному епітелії й можуть викидатися назовні, розпливаючись тут у слиз, що покриває поверхню тіла турбеллярий. Цей слиз також має захисне значення. Так, рабдити викидаються твариною з його шкіри при пораненнях; у цих випадках распливающиеся в слиз рабдити закривають ранки, а здатність до регенерації швидко забезпечує загоєння ушкодженої ділянки тіла. Цікаво, що в деяких турбеллярий (Mesostoma ehrenbergii) виявлені стрекательние клітини в шкірі, зовсім подібні з такими ж клітинами кишечнополостних. Ще цікавіше, що ці клітини, очевидно, дійсно належать кишечнополостним, захопленим і з’їденим турбелляриями. Відомо, що планарии нападають на прісноводних гідр й охоче поїдають їх.
Турбеллярии живуть не тільки в прісних водах. Відомий цілий ряд видів трехветвистокишечних турбеллярий (трикладид), які пристосовані до життя на ґрунті, звичайно під каменями, у вологих місцях. Такий, наприклад, Rhynchodemus terrestris. Цей хробак має циліндричне тіло й досягає 16 мм у довжину. Спинна сторона його пофарбована в темно-сірий цвіт, тоді як черевце пофарбоване в білий цвіт. На передньому кінці тіла видні два чорних очі. Інший вид цього роду – Rh. bilineatus – попадається у квіткових горщиках. Якщо земля в них недостатньо волога на поверхні, то тварина уползает у глибину. Як тільки земля воложиться, ринходемус знову з’являється на поверхні, обмацуючи свій шлях головним кінцем тіла. Великі екземпляри цього виду досягають 12 мм у довжину. Спина в цього виду червоно-коричнева з мармуровим малюнком на цьому тлі, причому уздовж спини видні поздовжні лінії, пофарбовані в червоно-коричневий цвіт. Приблизно в середині тіла, на спинній стороні, розташована темна пляма. Воно відповідає розташуванню глотки.
Описані турбеллярии належать до групи ґрунтових трехветвистокишечних турбеллярий (Tricladida terricola). Більша частина видів цієї екологічної групи присвячена до тропічних і субтропічних країн, де вони живуть у вологому ґрунті. Подорожі чудового біолога XIX в. Чарлза Дарвіна познайомили нас із найбагатшою фауною ґрунтових планарии вологих лісів Південної Америки. Серед екзотичних планарий зустрічаються дійсні гіганти миру ресничних хробаків, що досягають 60 мм у довжину. Слід зазначити, що в таких великих форм, та й більше дрібних, але все-таки переважаючих скромних турбеллярий європейських країн, реснички гублять значення органів руху. Ніж крупніше турбеллярия, тим більше значення в її рухах здобувають м’яза шкірно-мускульного мішка. Їхні хвилеподібні скорочення дозволяють великим турбелляриям сковзати по поверхні субстрату приблизно так само, як це роблять равлика.
Більшість згаданих вище ґрунтових форм розмножується статевим шляхом. Відомо близько 400 видів ґрунтових трикладид. На острові Цейлон живе цікавий представник цієї групи з роду бипалий (Bipalium). Цей ресничний хробак виділяє слиз зі шкіри, причому солідна крапля її витягається під вагою турбеллярий у нитку, і ресничний хробак виявляється підвішеним у вологому повітрі цейлонських лісів.
Один з видів бипалий — Bipalium nеwence — гарний об’єкт для вивчення механізму рухів за допомогою ресничек. Названа бипалия завезена чи ледве не в усі сторони світу й зустрічається в оранжереях з екзотичною флорою. Тут можна спостерігати, як бипалий легко плазують по похилих площинах і навіть по вертикальній поверхні.
Рухи забезпечуються, з одного боку, змієподібними згинаннями тіла, а з іншогобоку – хвилеподібними скороченнями м’язів черевної сторони тіла й роботою ресничек, що покривають його. При цьому з’ясовується, що тварина не може використати для руху реснички, якщо черевна сторона тіла («підошва») не виділяє слизи. Таким чином, робота ресничек забезпечується наявністю виділюваної зі шкіри слизу. Тому за хробаком завжди видний слизовий слід. Цікаво, що якщо тварина має намір спуститися вниз, те слизові виділення шкірного покриву збираються, як уже вказувалося, у грудку: хробак опускається прямовисно вниз, а грудка перетворюється в нитку, що подовжується в міру цього руху. Природно, що для такого «подорожі» слизу потрібно багато. І якщо турбеллярии змушували кілька разів проробити такий шлях, рух затримувалося через недолік слизу. Витрата її був занадто великий! Таке значення слизових виділень шкірних покривів турбеллярии в рухах цих тварин.
Бипалии, як й інші турбеллярии, — хижаки, здатні вистачати й поїдати маленьких дощових хробаків.