СІМЕЙСТВО ПЕЛОМЕДУЗОВИЕ (PELOMEDUSIDAE)

Представники цього сімейства мають порівняно коротку шию, що при небезпеці злегка втягується назад по прямої осі й потім загинається вбік (у другого сімейства довга шия зовсім не втягується, а тільки загинається). При такому комбінованому русі пеломедузовим вдається повністю ховати під панциром голову й шию. Найбільш важливі анатомічні ознаки: черевний щит складається з 11 кісткових пластинок (у змеиношейних з 9), шийний щиток на карапаксе завжди відсутній, кістки нижньої щелепи срослись у підборідному з’єднанні.
У сімейство входять 14 видів (3 роди), що живуть у Південній Америці, Африці й на Мадагаскарі.
Центральний рід сімейства — Pelomedusa — представлений усього лише одним видом — африканської пеломедузой (P. subrufa). Невелика черепаха, із плоским панциром довжиною до 25 див і великими, покритими правильними щитками головою пофарбована зверху в жовтувато-коричневий цвіт. Вона водиться по всій Африці до півдня від Сахари й на Мадагаскарі, живе в ріках й озерах, але нерідко робить переходи по сухіше, ніж можна пояснити настільки широке поширення цієї черепахи. У посушливий сезон, коли водойми пересихают, пеломедуза заривається в іл і впадає в заціпеніння.
Основу харчування становлять дрібні водні безхребетні, пуголовки й жаби, а також у невеликому ступені рослинні корми. У Судані цих черепах не переслідують, і вони безбоязно плавають у сільських ставках між аборигенами, що купаються. У деяких племенах пеломедуз навіть запускають в у басейни для питної води, і вони служать там гарну службу, знищуючи личинок комарів – переносників жовтої лихоманки.
П’ять видів складних черепах (рід Pelusios) відрізняються тим, що передня частка пластрона в них рухливо з’єднана з іншою частиною шкірястою зв’язкою. У момент небезпеки голова й ноги вбираються усередину, рухлива частка піднімається й щільно притискається до спинного щита. Таке пристосування разюче подібно з тим, що ми бачили вище в коробчатих, шарнірних і черепах, що замикаються, з підзагону скритошейних. Чотири види (Pelusios gabonensis, P. adansoni, P. niger, P. sinuatus) живуть в Африці до півдня від Сахари, а один вид (P. subniger), крім того, зустрічається ще на Мадагаскарі, Маврикієві й Сейшельських островах. Всі складчасті черепахи водяться в озерах і ріках, харчуються тваринними кормами, активні в сутінковий і нічний час.
Третій рід пеломедузових черепах — Щитоногие черепахи (Podocnemis)-включає 8 видів, з яких 7 населяють Південну Америку, а один (Podocnemis madagascariensis) живе вдалині від інших родичів, на Мадагаскарі.
У ріках Південної Америки найбільш звичайні два види щитоногих черепах — аррау, або тартаруга (Podocnemis ех-pansa), і терекай, або тракакса (P. unifilis).
Тартаруга — велика тварина, що досягає 80 див довжини, з яйцеподібним, розширеним позаду панциром і великою головою на короткій шиї. На чолі між очами добре помітний поздовжній жолобок, а на підборідді є два шкірястих вирости. Панцир пофарбований зверху в зеленувато-бурий цвіт з темними плямами.
Ареал тартаруги охоплює басейни рік Амазон-ки, Оріноко й Магдалени. Що стосується Амазонки, те тут тартаруга зустрічається головним чином у середньому її плині, а в припливах і верхньому плині її заміщає більше дрібна тракакса.
Ще наприкінці минулого століття у водах цих рік жили буквально незлічимі полчища тартаруг. Індійські племена з незапам’ятних часів використали цих черепах головним чином для одержання масла з їхніх яєць. У період розмноження, що падає на середину сухого сезону, мириади черепах виповзали по ночах на береги річкових островів і заривали в пісок яйця. Тварин було так багато, що в зручні для яйцекладки місцях під поверхнею піску утворювався суцільний шар черепашачих яєць. На тих островах, де збиралися для розмноження черепахи, індіанці поселялися на цей період разом зі своїми родинами й збирали рясну «жнива». Дійсно, площа яйценосного узбережжя розподілялася між збирачами подібно родючій ріллі, і кожний обробляв свою ділянку.
А. Гумбольдт і Г. Бейтс ще застали процвітаючий промисел і жваво описали його у своїх книгах. По підрахунках Г. Бейтса, щорічний збір яєць на Амазонці становив близько 50 млн. штук. А. Гумбольдт, що спостерігав жнива яєць тартаруги на Оріноко, обчислив, що більше 30 млн. яєць зносять тартаруги в басейні цієї ріки. Він приводить також приклад гарної врожайності: площа в 4 а може давати 100 глечиків масла (по 10-12 літрів у глечику) на суму 1000 франків.
Для одержання масла яйця роздавлюють у більших коритах, даючи жиру відстоятися. Потім його кип’ятять, і виходить прозоре жовтувате масло. Крім того, яйця вживають у їжу в сирому й вареному виді; дорослих черепах також ловлять, їдять і відвозять у міста для продажу.
Коли до винищування черепах й їхніх яєць приєдналися поселенці, то при швидко зростаючому населенні запаси черепах за останні сто років різко скоротилися. Залишається лише дивуватися, що, незважаючи на хижацький промисел, тартаруга ще продовжує зберігатися. У першому номері «Журналу Міжнародного суспільства аматорів черепах», що вишли в 1966 р., повідомлялося про те, що в басейні Амазонки триває масовий вилов тартаруги, що може незабаром привести до зникнення цього виду, якщо не будуть вжиті заходи по його охороні.
Вищезгадана тракакса (Podocnemis unifilis) майже вдвічі дрібніше тартаруги: самі великі особини ледь перевищують 40 див. Вона відрізняється вирізкою на верхній щелепі й усього лише одним шкірястим виростом на підборідді. Основна область її поширення лежить у Венесуелі, Гвіані й на півночі Бразилії.
У Гвіані тракакса досить численна й в економіці місцевих племен заміняє відсутню тут тартаругу.