СІМЕЙСТВО ТРЕХКОГОТНИЕ ЧЕРЕПАХИ (TRIONYCHIDAE)

Види цього сімейства володіють усіма найбільш типовими рисами підзагону, у першу чергу сильною редукцією кісткового панцира. Пластрон з’єднаний з карапаксом м’якою зв’язкою. На кожній нозі – по трьох гострих пазура. Рогові щелепи прикриті своєрідними губами – товстими шкірястими виростами.
22 виду трехкоготних черепах, об’єднаних в 7 пологів, поширені в Південній і Східній Азії, в Африці й у Північній Америці. Центр їхнього поширення лежить у Південно-Східній Азії, де зосереджено 12 видів цього сімейства з 5 пологів.
Місцем перебування черепахам служать прісні водойми, головним чином ріки. Ці водні тварини лише зрідка виповзають на берег і ніколи не йдуть далеко від води. Крім повітряного подиху, у них розвинений водний тип подиху. Внутрішня поверхня глотки засіяна нитковидними сосочками й ворсинками, які пронизані безліччю капілярів, і тут відбувається поглинання кисню безпосередньо з води. Такий додатковий подих дозволяє черепахам по многу годин перебувати під водою, не піднімаючись на поверхню.
Всі трехкоготние черепахи — активні хижаки, що харчуються рибою, молюсками, водними членистоногими.
Смакові достоїнства м’яса цих черепах дуже високі. Тому майже всюди їх ловлять всіма способами, уживають у їжу й продають на ринках. При пійманні майже всі трехкоготние черепахи проявляють виняткову моторність, силу й злостивість, їхні блискавичні укуси й мертва хватка щелеп можуть нанести ловцеві важкі поранення.
Найбільш древнім видом можна вважати індійську лопатеву черепаху (Lissemys punctata), оскільки панцир її має більше окостенінь, чим у всіх інших видів сімейства. Спинний панцир обрамлений рядом кісткових пластинок, і в черевному щиті кісткові поля великі, а хрящові проміжки вузькі. Цікаві захисні пристосування – парні шкірясті клапани на задній частині пластрона, що прикривають утягнені задні ноги. Крім цього, при небезпеці черепаха стуляє передні краї пластрона й і карапакса, укриваючи голову й передні ноги. Хоботок у лопатевої черепахи короткий, губи дуже м’ясисті. Округлий порівняно високий панцир довжиною до 25 див пофарбований у зеленувато-коричневий цвіт з жовтими плямами.
Лопатеву черепаху можна зустріти в Західному Пакистані, Індії, Бірмі й на Цейлоні. Вона широко використається в їжу місцевими жителями. При змісті в неволі черепаха, на відміну від інших своїх родичей, ніколи не кусається, але дуже обережна й виходить на полювання лише по ночах. Жаби становлять її улюблене блюдо.
Набагато більші африканські лопатеві черепахи, що ставляться до родів Cyclanorbis (2 види) і Cycloderma (2 види), живуть в Африці від Сенегалу до Судану й на південь до Мозамбіку. Всі вони також мають шкірясті вирости для прикриття задніх ніг. Панцир їх не має крайових костей у карапаксе, але окостеніння пластрона більше виражено, чим у всіх наступних видів. Розміри африканських лопатевих черепах досить значні – до 50-60 див по довжині панцира. М’ясо цих черепах уважається винятковими ласощами в місцевих жителів.
Надзвичайно великий ареал має більша м’якотіла черепаха (Pelochelys bibroni). Вона зустрічається в Східній Індії, Бірмі й Південному Китаєві до Малайського архіпелагу, на Філіппінських островах і Новій Гвінеї. Щоб пояснити таке широке поширення, доводиться припустити або здатність її переборювати протоки з морською водою, або завезення її на острови місцевими жителями для кулінарних цілей. Величина цієї великої м’якотілої черепахи – до 60 див, голова її коротка й широка з дуже коротким хоботком, і очі висунуті наверх.
Узкоголовая черепаха (Chirta indica) ще крупніше — її зовсім округлий панцир із чудовим мудровато-сітчастим малюнком має діаметр до 80 див. Вузька маленька голова з невеликими вічками, зрушеними вперед і нагору, прикрашена темними поздовжніми смужками.
Область перебування узкоголовой черепахи охоплює Пакистан, Індію й країни Індокитайського півострова.
Невелика, до 25 див довжиною, догания (Dogania subplana) відрізняється непропорційно великою й товстою головою. Загальне фарбування в неї сірувато-коричнева із чотирма темними цятками на спині. На витягнутій шиї з боків видно по великій червоній плямі. Догания живе в Бірмі, Таїланді, на Больших Зондских і Філіппінських островах. При змісті в неволі вона проявляє мирний характер, охоче їсть м’ясо й дощових хробаків, але відмовляється від риби.
Рід трионикс (Trionyx) — основний рід трехкоготних черепах, що включає 14 видів. Представники роду зустрічаються в Південній і Східній Азії й у Північній Америці. Дуже плоский, зверху майже округлий спинний панцир триониксов має дуже широку хрящову облямівку. Голова трехкоготних черепах завжди невелика, злегка звужена, з добре розвиненим хоботком.
Шість видів триониксов концентруються в Індії й Бірмі. Тут зустрічаються глазчатий трионикс (Trionyx hurum), гарний трионикс (Т. formosus), гангский трионикс (Т. gangeticus), спинні щити яких прикрашені чотирма великими глазчатими плямами. Розміри їхнього панцира – до 40-70 див.
Найбільш відомий і широко розповсюджений вид триониксов — китайський трионикс (Т. chinensis). Це єдина м’якотіла черепаха, що живе в нашій країні. У нас її звичайно називають просто далекосхідною або м’якотілою черепахою.
Дуже плоский, злегка подовжений панцир китайського трионикса має довжину до 30 див і покритий зверху поздовжніми рядами дрібних горбків. З віком форма панцира помітно міняється – у молодих він майже круглий і порівняно високий, а в дорослих стає яйцеподібним, злегка розширеним позаду й сильно сплощеним. Шкіра на панцирі з віком стає усе більше гладкою. Зверху трионикс пофарбований у зеленувато-бурий цвіт із дрібними жовтими плямами, а знизу – у ясно-жовтий.
У нашій країні китайський трионикс водиться на Далекому Сході до півночі від устя Амуру. За межами нашої країни він звичайний у Східному Китаєві, Кореї, Японії, а також на островах Хайнань, Тайвань і навіть на Гавайські. Очевидно, на вилучені від материка острови черепах завезли мореплавці, що брали їх із собою як провіант.
Китайський трионикс населяє великі й дрібні ріки й озера в місцях з мулистим або піщаним дном, розрідженою підводною рослинністю й пологими берегами, де можна вилазити для прийому сонячних ванн. Більшу частину часу черепаха проводить у воді, тут вона чудово плаває й поринає, але на суші її руху при небезпеці також швидкі й спритні, так що захопити неї на березі врасплох дуже важко. При найменшій тривозі черепаха блискавично кидається у воду й поринає на дно, де й закопується в іл. Донний іл або пісок служить трио-никсу як рятівним притулком, так і зручною засідкою під час полювання. Виставивши одну голову, черепаха терпляче чекає, коли мимо пропливе риба або інша дрібна тварина. Миттєвим кидком голови вона схоплює видобуток, і вирватися з її залізних щелеп неможливо.
Раціон черепахи становлять риби, молюски, водні ракоподібні, комахи й хробаки. У пошуках риби трионикси нерідко відвідують рибацькі верші й обстежать мережі, чим, природно, збуджують ненависть рибалок. Трионикси полюють у нічний час, коли тварини не сидять у засідці, а інтенсивно обшукують свою мисливську ділянку.
Зимують черепахи на дні водойм, зариваючись глибоко в іл. У квітні — травні вони відновляють активне життя й незабаром же приступають до розмноження. З кінця травня по серпень самки відкладають яйця, причому кожна особина робить це 2-3 рази протягом сезону. Знайшовши на піщаному березі недалеко від води місце, що прогріває добре, черепаха викопує задніми ногами округлу ямку глибиною 15-20 див. У неї самка поміщає від 20 до 70 круглих білих яєць діаметром по 2 див. Через півтора-два місяця з яєць виводяться малюсінькі черепашки, з яскраво-жовтогарячим фарбуванням черевця.
Дорослі трионикси, що потрапили в неволю, залишаються дикими й злісними, але молоді черепашки легко привчаються брати корм із рук. Е. П. Спангенб е р г з теплим гумором описав свої халепи з ловом і перевезенням трио-никсов у книзі «З життя натураліста». Там же він розповідає про зміст юної черепашки: «…я одержав дорогоцінний подарунок – малюсіньку, з мідний п’ятак величиною, м’якотілу черепашку. Я посадив її у великий акваріум, де сиділи різні рибки. Черепашка швидко плавала серед рослин, схоплювала на дні червоного мотиля, а потім закопувалася в пісок. Однак я боявся за своїх рибок, і мої побоювання незабаром виправдалися: черепашка піймала й з’їла рибки-мечоносця. Тоді я влаштував спеціально для черепашки просторий акваріум і посадив туди ж особливу бійцівську рибку – макропода. Мені здавалося, що макропод може відучити черепашку ганятися за рибками, і я не помилився. При першій же спробі схопити макропода черепашка зазнала поразки. Кілька ударів сміливої рибки змусили її рятуватися втечею й заритися в пісок. Незабаром між черепашкой і макроподом установилися міцні відносини. Черепашка боїться макропода й не зважується на напад. Макропод не зауважує труса-черепашку. Він навіть навчився витягати користь зі свого співмешканця – поїдає тих мотилів, яких викопує черепашка, зариваючись у пісок».
І в Китаєві, і в Японії триониксов ловлять й уживають у їжу, причому м’ясо їх цінується дуже високо. Ловлять їх найчастіше на вудку або острогой. У торговців черепахами у дворах побудовані великі басейни, у яких утримуються піймані черепахи. Яйця триониксов також їстівні. У деяких японських храмах триониксов містять у водоймах як священних тварин, подібно тому як храмова, індокитайська й шарнірна черепахи в Південно-Східній Азії живуть у ставках буддійських монастирів.
Три види триониксов поширені в Північній Америці. Колючий трионикс (Trionyx spiniferus) живе в Південній Канаді, у США до сходу від Скелястих гір й у Північній Мексиці. Яйцеподібний-яйцеподібний-опукло-яйцеподібний панцир колючого трионикса може досягати в довжину 40 див. Карапакс, особливо в його передній частині, засіяний дрібними шиповатими горбками. Фарбування його маслинова з маленькими темними цятками. З боків голови через око проходять темні смуги зі світлою облямівкою.
Чисельність колючого трионикса досить висока в багатьох районах США, і його м’ясо вважається делікатесом. Тому черепах добувають і продають на ринках, причому попит на них завжди перевищує пропозиція. Раніше вважалося, що своїм хижацтвом трионикс наносить втрату рибним запасам у ріках, але вивчення його раціону зняло це обвинувачення. Виявилося, що головним кормом трионикса є водні ракоподібні й комахи.
З колючим триониксом подібний по вигляду злий трионикс (Т. ferox) — він також має панцир, усаджений шиповатими горбками. Розміри його трохи крупніше – майже до напівметра. Він водиться в ріках півострова Флорида, нерідко зустрічається в солонуватих водах річкових естуаріїв.
У старих особин поверхні, що жують, щелеп стають плоскими й широкими, що зв’язано, імовірно, із пристрастю до водних молюсків.
Від двох вищеописаних видів добре відрізняється гладкий трионикс (Т. muticus), панцир у нього завжди гладкий, без горбків, і сильно сплощений. Його ареал обмежений середніми й південними штатами США – від Огайо до Небраски й від Техаса до Міссісіпі.
Самий великий трионикс, один з гігантів серед всіх прісноводних черепах, живе в Африці, крім крайньої півночі й півдня материка, а також у Палестині. Африканський трионикс (Т. triunguis) має майже правильно округлий панцир, засіяний рядами дрібних горбків і прикрашений дрібними ясно-жовтими плямами. Довжина панцира може доходити до 90 див. Легко представити, якої сили укус може нанести таке чудовисько необережному купальникові, якщо він наступить на зарилося в іл тварина, або ловцеві черепах, що на мить послабить пильність при обігу зі своїм видобутком.