СІМЕЙСТВО КОРОТКОГОЛОВІ (BRACHYCEPHALIDAE)

Короткоголові (10 пологів) поширені на півдні Центральної Америки й Больших Антильських островах. Більшість із них дрібні (18-76 мм) яскраво пофарбовані тварини, що нагадують квакш.
Короткоголові, стосовні до р о д у древолазов (Dendrobates), що нараховує 10 видів, відрізняються великою отруйністю шкірних виділень і цікавою формою турботи про потомство. Слиз цих тварин уживається тубільцями для виготовлення отруєних стріл.
Барвний древолаз (Dendrobates auratus) з Коста-Рики відомий особливістю дії своїх шкірних виділень. Якщо шкіру молодих папуг злегка змочити слизом зі шкіри цього древолаза, то замість зеленого пір’я в папуги виростають жовті або червоні. Барвний древолаз зелений, з великими, правильно розташованими чорними плямами. Плавальні перетинки в нього відсутні, на кінцях пальців є диски для прилипания. Задні ноги відносно тонкі й короткі. Він веде денний спосіб життя, любить півтінь, вологу й тепло. Тварина це цілий день у русі. Харчується тільки дрібними мухами. Яйця відкладає на вологий ґрунт, і самець залишається поруч із ними. Виведшиеся з ікри пуголовки прикріплюються до його спини й переносяться у воду, де й закінчують розвиток. Самий маленький древолаз – D. pumilio має довжину всього 18 мм. Зверху ця тварина бляклий оранжево-червоний або червоний тони із крапковими цятками. Інший вид – D. typographies, довжиною в 20 мм, блищить, як лакований, і нагадує найтонша червона порцеляна. Кін
В листолаза (Phyllobates trinitatis) з Венесуели проявляється така ж турбота про потомство, як й у барвного древолаза. Цей мешканець вологих лісів має в довжину 25 мм і пофарбований у сіро-маслинові або коричнюваті тони з темними плямами. Низ у самок лимонно- або золотаво-жовтий. Цей листолаз також активний удень і полює на маленьких комахах, павуків і черв’ячки.
Рід короткоголове (Brachycephalus) представлений усього одним видом, що живе в Гайані, Гвіані (Фр.), Суринаме (Нид.), Бразилії й Чилі. Ці малюсінькі тварини, що нагадують по зовнішньому виді жабу, 15 мм довжини пофарбовані в яскраво-жовтий цвіт. Живуть серед опалого листя й на низьких бромелиях. Харчуються попелицями й комарами. Їх ще називають сед-лоносними жабами, тому що на спині в них є кісткова пластинка, що міцно зростається зі шкірою й остистими відростками хребців.
Найбільший рід цього сімейства — ателопи (Atelopus) містить 26 видів. Ателоп Стелъцнера (A. stelzneri) має 20 мм довжини, зверху по матово-чорному тлу йдуть жовті плями, долоні й ступні червоні. Іноді посередине спини тягнеться червона смуга, черево жовте. Цей вид живе на піщаних дюнах, що поростили чагарниками. Представники цього роду не переносять високих температур при великій вологості повітря, що шкодить їх дуже чутливій бархатистій шкірі. Активні вдень. У період розмноження тваринні ці дуже швидкі й рухливі, бігають, плавають, лазают, але не стрибають. У період спарювання обидві підлоги видають лемент, що складається із двох дзвінких тонів начебто дзвіночка й наступної за ними трелі, що знижується. Яйця відкладаються в дрібні дощові калюжі, і через 24 години з них уже виводяться личинки. Строкатий ателоп (A. varius) зверху покритий чорними, жовтими й червоними плямами, черево жовте. Цей вид також не стрибає. У неволі самець, спаровуючись протягом тижня, загинув від виснаження, тому що за те час
До роду Bhinoderma належить єдиний представник — ринодерма Дарвіна (В. darwini).
Це дуже своєрідна тварина довжиною трохи більше 30 мм. Живе вона в горах Чилі. Ринодерма – дійсний водний мешканець, що не переносить високих температур. Вона охоче сидить у воді, поринувши в неї по очі й опираючись на кінці пальців передніх лабетів. При цьому довгий м’який загострений відросток, наявний на кінці морди, витикається нагору. Із дзвінким писком кидається це строкато пофарбовану тварину на видобуток. Фарбування її надзвичайно мінливе. Розрізняють три основні варіації фарбування верху. Перша характеризується глинистим цвітом спини й каштаново-бурих боків, що різко відрізняються від її, і головою. На кінцівках поперечні темні смуги. У другому випадку спина пофарбована в зелені тони, у третьому варіанті – у сіро-бурі, сіро-жовті або сіро-червоні. Дві останні раси мають по основному тлу більше темний, мінливий в обрисах малюнок. Нижня сторона, що має дві варіації, розмальована дуже добірно й строкато. У першому випадку горло й передня частина грудей світліше іншої черевної сторони і являють собою всі переходи від солом’яно-жовтого цвіту до бурувато-жовтогарячого, причому ці частини можуть бути покриті темними плямами й крапками; у другому випадку вся нижня частина пофарбована майже однаково в чорно-бурий або олив-ково-черний цвіт. Горло й груди мають металевий блиск. На череві розташовуються більші чисто білі зубчасті плями, а також жовті й іноді червоні. Крім того, на всіх темних частинах черевної сторони є дрібні білі, синюваті або цегляно-червоні бородавоч-ки. Дозрівання полових продуктів починається з кінця грудня й триває в січні. Шлюбний період тягнеться з кінця грудня до кінця лютого, запізнюючись у порівнянні з іншими земноводними, живучими в цій же місцевості. Яйця відкладаються самкою кілька разів поодинці або попарно. Самець, після запліднення, берет їх у рот і запихає в горлівку мішок. Горлівка мішок самця спочатку так короткий і вузький, що в нього входить не більше двох яєць. У стадії повного розвитку зародків розміри горлівки мішка залежать від кількості дитинчати, що перебувають у ньому, і він простирається до заднього кінця тулуба. Присутність зародків у горлівці мішку не заважає самцеві нормально харчуватися. Яйця в ринодерми Дарвіна дуже великі й містять велика кількість жовтка. Протягом першої половини розвитку до появи передніх кінцівок дитинчата не зв’язані зі стінками мішка й лежать у ньому безладно. Коли кінчається запас жовтка, ембріони розташовуються двома шарами так, що їхні спини звернені до стінок мішка, а друг до друга вони повернені черевом. Зі стінкою горлівки мішка спочатку зростається хвостовий плавець, а потім і спинна частина пуголовка. Подальше харчування відбувається через стінку цього мішка, багату кровоносними судинами. Шкіра пуголовків позбавлена самого верхнього шару эпидермиса, що утрудняв би усмоктування. Пуголовки залишаються в мішку до закінчення свого перетворення, і їхній хвостовий плавець зовсім зникає ще до народження. Дитинчата залишають мішок поодинці, тому що розвиваються вони неоднаково швидко. Самець, що виношує потомство, худне, а потім відновлює сили, видимо, у весняні місяці, що буяють комахами (вересень – грудень). У зв’язку із цим розмножується ринодерма Дарвіна пізніше, ніж інші земноводні, що живуть поруч.