ПІДРОДИНА КАМБАЛОПОДОБНИЕ (PLEURONECTINAE)

Ця група включає найбільшу кількість промислових камбал, вона є найбільш численною й практично важливою. У ній налічується близько 28 пологів й 60 видів, у той час як інші підродини, разом узяті, включають лише близько 17 пологів й 41 вид. Представники інших підродин частиною населяють тропічні й екваторіальні води (Poecilopsettinae, Samarinae), частиною води південної півкулі (Paralichthodi-nae, Rhombosoleinae).

Камбалоподобние, або властиво камбали, поширені в північних частинах Атлантичного й особливо Тихого океанів, причому тільки 10 пологів є загальними для Тихого й Атлантичного океанів, і всі 28 пологів представлені в Тихому океані. Переважна більшість видів живе в прибережних водах на помірних глибинах, тільки деякі зустрічаються на глибині більше 1000 м (Embassichthys і деякі палтуси).
У межах СРСР зустрічається 17 пологів і близько 36 видів, причому найбільш багата й різноманітна фауна далекосхідних морів (близько 30 видів). Значно менше їх (10 видів) у Баренцевом, Білому, Балтійськом й у Чорному морях; в арктичних морях поширена лише одна полярна камбала (Liopsetta glacialis).
Розрізняють дві групи північних камбал — великороті й малоротие. Великороті камбали – хижаки, відрізняються більшим симетричним ротом. Верхня щелепа звичайно доходить до середини ока й далі. Зуби майже однаково розвинені на видючій і сліпій сторонах тіла. Задній кінець нижньої щелепи, як правило, утворить добре виражений кут на нижньому профілі голови.
У цю групу входять палтуси, камбали-йоржі, або палтусовидние камбали, і деякі інші види.
Відомо три роди палтусів — стрелозубие, чорні й белокорие.
Стрелозубие палтуси (Atheresthes) живуть тільки в північних морях Тихого океану. Їхній два види – азіатський (A. stomias) і американський (A. evermanni). Верхнє око в них перебуває в краю або на верхньому краї голови, зуби стреловидние. Азіатський палтус живе в східній частині Охотського моря, у західних водах Берингового моря, зустрічається іноді й до узбережжя Північної Японії й у Японському морі до заток Ольги й Петра Великого.
Американський стрелозубий палтус живе в західних берегів Північної Америки — від Північно-Західної Аляски до Північної Каліфорнії, але зустрічається й в азіатських берегів Берингового моря. Досягає довжини 45-83, 5 див й 3 кг ваги.
Розмножуються вони пізньою осінню — узимку над більшими глибинами. Личинки великі, тонкі, довгі. Примітною особливістю личинок є наявність шипів над очами й на зябровій кришці, відсутніх у личинок інших палтусів.
Великих скупчень стрелозубие палтуси не утворять, улови їх звичайно не перевищують декількох десятків штук.
Чорний, або синекорий, палтус (Reinhardtius hippoglossoides) розповсюджений у північній частині Атлантичного океану, в Охотськім і Беринговім морях й у прилягаючих водах. Ліве око його перебуває на ребрі голови. Обидві сторони тіла темні, сліпа сторона небагато світліше видючої. Це глибоководна риба, що живе на більших глибинах, в основному до 1000 м; у погоні за видобутком піднімається до 100-300 м. У літню пору виходить і на менші глибини, наближаючись до берегів. Часто зустрічається на мулистих ґрунтах, але нерідко плаває в товщі води.
У СРСР зустрічається в Баренцевом, Беринговім й Охотськім морях. У Баренцевом море взимку тримається в південно-західних районах, улітку поширюється до сходу до Гусячої банки. У Беринговім морі ловиться між м. Наварин й о. Матвія, уздовж материкового схилу в північній і східній частинах моря; в Уздовж узбережжя Камчатки, у північній частині й у східного узбережжя о. Сахалін. Звичайний у північних Курильських островів.
Довжина синекорих палтусів досягає в Гренландії 120 див і ваги 44, 5 кг, у Баренцевом море — 87 див і ваги 7 кг, в Охотськім і Беринговім — 57, 5 див.
Статевозрілими самці стають у віці 9—10 років, самки з 11—12 років.
Розмножується в Атлантичному океані, очевидно, навесні — на початку літа, в Охотськім і Беринговім мор-пізньої восени — узимку при температурі води від 1 до 4, 5° С. Самки виметивают близько 300 тис. великих ікринок, діаметром 4-4, 5 мм. Виклюнувшиеся личинки мають довжину 10-16 мм, тримаються на більших глибинах, підростаючи, переміщаються у верхні шари води, ближче до берегів. По досягненні довжини 7-8 див опускаються на дно. Плавучі личинки пигментировани по обидва боки, хоча фарбування правої сторони темніше. Після переходу до донного способу життя сліпа сторона мальків світлішає й стає зовсім білою. По досягненні довжини близько 25 див сліпа сторона знову темніє.
Синекорий палтус — хижак. Харчується переважно рибою: у Баренцевом море мойвою, у Тихому океані минтаєм, рідше рогатками й ликодами.
Синекорий палтус-коштовна промислова риба. М’ясо дуже жирне, біле, смачне. Ловлять палтусів в основному ярусами, тралом й удами.
Белокорий, або звичайний, палтус (Hippoglossus hippoglossus) розповсюджений у північних частинах Тихого й Атлантичного океанів. Тихоокеанський белокорий палтус живе в Беринговім й Охотськім морях; у берегів Північної Америки – від Аляски до Каліфорнії. Його виділяють іноді як самостійний вид (Н. stenolepis). Атлантичний палтус розповсюджений у берегів Європи – від Біскайської затоки до Баренцева моря, є в Ісландії, у берегів Північної Америки – від Південно-Західної Гренландії з перервами в берегів Лабрадору, до Нью-Йорка.
У водах СРСР белокорий палтус зустрічається в Беринговім й Охотськім морях, уздовж берегів Східної й Західної Камчатки (від м. Лопатка до м. Хариузо-ва), у північно-східного берега Сахаліну, у Курильських островів, у районі Хоккайдо, зустрічається й у північній частині Японського моря.
У Баренцевом море ловиться переважно в південно-західній частині, у тому числі й на Медвежинской банці.
Белокорий палтус-одна із самих великих камбал, в Атлантичному океані досягає 470 див довжини й 337 кг ваги; у Тихому океані — до 230 див довжини й 94 кг ваги. Живе 24—30 років. Статевозрілими стають самці у віці від 7 до 17 років (в основному 10—14), самки 8 — 15 років. Розмножується в зимово-весняний час. Самка виметивает до 3, 5 млн. ікринок діаметром 3, 0—4, 3 мм на великій глибині, від 300 до 1000 м, при температурі води 5—7° С у Атлантичному й від 2 до 9, 7° С у Тихому океані. При температурі води 6° С личинки виклевиваются через 16 доби.
Белокорий палтус — найцінніша промислова морська риба.
У північних частинах Атлантичного й Тихого океанів широко поширені Палтусовидние камбали, або Камбали-йоржі (Hippoglossoides). Тіло їх вище, ніж у палтусів. Обоє очі перебувають на правій стороні. Рот великий. Хвостовий плавець без виїмки.
Розрізняють чотири види. Один з них – камбала-йорж (Н. platessoides) із двома підвидами: американським (Н. pi. platessoides) і європейським (Н. pilimandoides) – живе в північних морях Атлантичного океану. Три види властиво палтусовидних камбал – охотоморская (Н. elassodon), япономорская (Н. dubius) і північна (Н. robustus) – живуть у морях Тихого океану.
Палтусовидние камбали досягають довжини 52 див і ваги 1, 5 кг. Тримаються вони, особливо охотоморская, на порівняно більших глибинах. Розмножуються навесні, ікра в них плавуча (пелагическая), велика, від 2 до 3, 5 мм у діаметрі, з більшим кругожелтковим простором.
Харчуються молюсками, офиурами, хробаками, ракоподібними й дрібною рибою.
З великоротих камбал згадаємо ще рід Гостроголові камбали (Cleisthenes, 2 види). Порівняно невеликі риби, що досягають 30-35 див довжини й ваги 300 р. Ліве око їх перебуває на ребрі голови. Зустрічаються вони в південній частині Охотського моря, у Японському й Жовтому морях. Звичайні в затоці Петра Великого.
У ґрунт ця камбала не заривається, а плаває в дна. Харчується молюсками, ракоподібними й дрібними рибами.
Промислове значення її невелико.
Група малоротих камбал многочисленнее й різноманітніше групи великоротих. Переважна більшість видів цієї групи живе в помірних водах північної частини Тихого океану, причому в берегів Азії їх значно більше, ніж в американського узбережжя. Розміри особин малоротих камбал варіюють від 25 до 86 див.
Рот у малоротих камбал несиметричний, маленький. Верхня щелепа звичайно доходить лише до переднього краю ока. Щелепи на сліпій стороні длиннее, ніж на видючої, і зубів на них значно більше. Переважна більшість малоротих камбал розмножується у весняно-літній період на малих глибинах. Ікра дрібна, від 0, 6 до 2, 6 мм у діаметрі, майже у всіх плавуча й тільки в п’яти видів розвивається на дні або в дна.
У північних частинах Тихого й Атлантичного океанів широко поширені камбали роду Лиманда (Limanda, 6 видів — 2 атлантичних й 4 тихоокеанських). Тіло їх покрите дрібної ктеноидной лускою, бічна лінія дугоподібно скривлена над грудними плавцями.
Особливо численна й широко поширена тихоокеанська желтоперая камбала (L. aspera), що зустрічається від берегів Кореї до Чукотського моря й по тихоокеанському узбережжю Північної Америки на південь до о-ва Корольови Шарлотти. Желтоперая камбала може досягати довжини 48 див, середня довжина її 28 – 35 див. На очній стороні в неї уздовж підстав спинного й анального плавців проходить вузька чорна смужка. Сліпа сторона біла, спинний й анальний плавці знизу жовті із блакитнувато-сірим краєм і білими кінцями променів. Тримається в берегів на глибині від 15 до 80 м.
Це одна з найважливіших промислових камбал Далекого Сходу. Вона є основою найбільш великих скупчень камбал у берегів Західної Камчатки, в Олюторском затоці, Татарській протоці й затоці Петра Великого. Більші скупчення желтоперой камбали є й у східній частині Берингового моря.
По смакових якостях це одна із кращих тихоокеанських камбал.
У північній частині Атлантичного океану в берегів Європи, від Біскайської затоки до Чеської губи, у тому числі й у Білому морі, живе близький родич желтоперой камбали — ершоватка, або лиманда (L. limanda). Очна сторона її звичайно бурувата- або жовтувато-коричнева, з лимонно-жовтими плямами, спинний й анальний плавці знизу сірі, у підставі їх помітна темна лінія. Досягає довжини 40 див і ваги 720 м, середня довжина 25-26 див. Має істотне промислове значення.
У Японському морі живе длиннорилая камбала (L. punctatissima); північніше, від південно-східної частини о. Сахалін до Олю-торского затоки й західного узбережжя Камчатки, неї заміняє хоботна (L. ргоboscidea). Та й інша – дрібні камбали, звичайно до 26 див.
У північно-східних берегів Америки живе свій вид лиманди — іржава лиманда (L. ferruginea).
Самі великі й коштовні малоротие камбали належать до роду Морські камбали (Pleuronectes), що відрізняється наявністю на голові за очами ряду з 4—8 конічних кісткових бугрів. У Тихому океані живе желтобрюхая, або четирехбугорчатая, камбала (PI. quadrituberculatus). На голові в неї 4-5 кісткових бугрів. Очна сторона бурувато-коричнева, зі слабко вираженими темними плямами, у молодих з мармуровим малюнком. Вона досягає довжини 60 див і ваги 3 кг, середня довжина 34-47 див. Вона поширена від бухти Провидіння й Анадирского затоки на півночі до затоки Петра Великого на півдні. Звичайна в берегів Камчатки, в Охотськім і Беринговім морях. Дотримується холодних і помірних вод. Зимує на глибині від 180 до 250-300 м при температурі близької до нуля й негативної. Улітку підходить ближче до берегів і восени одна з перших віддаляється на глибини. Розмножується з березня по червень: на півдні в основному у квітні, на півночі – у травні.
Це коштовна промислова риба.
У північно-східній частині Атлантичного океану, в узбережжя Європи, живе атлантична морська камбала (Р1. platessa). Очна сторона її маслиново-коричнева з жовтогарячими або темно-червоними плямами. Сліпа сторона тіла біла, іноді з жовтими або коричневими плямами. Звичайна довжина 25-50 див, але може досягати 90-100 див і ваги 5- 7 кг. Поширена від берегів Португалії до Баренцева й Білого морів, є в Ісландії. У водах СРСР звичайна уздовж берегів Мурмана, на схід до горла Білого моря. Харчується молюсками й полихетами. Розмножується в різних районах у різний час – з лютого по червень: у Балтійськом море в основному в лютому – березні, у Північному в січні – лютому, на Мурмане в березні – квітні. Морська камбала – найважливіша промислова риба із всіх малоротих камбал, у деяких країнах її цінують значно вище тріски, пікш і морського окуня.
У північній частині Тихого океану й у берегів Європи в Атлантичному океані широко поширені два види роду Річкові камбали (Platichthys): тихоокеанська зірчаста (PI. stellatus) і атлантична річкова (PI. flesus). Ці камбали відрізняються наявністю горбків або кісткових пластинок уздовж підстав спинного й анального плавців, а також уздовж бічної лінії. Остання в них пряма або дуже мало вигнута над грудними плавцями. Серед річкових камбал багато левоглазих особин, що становлять місцями 40-58%.
Очна сторона річкових камбал сіра, бурувато-сіра й рідше червонясто-бура, іноді із червоно-жовтими плямами; нижня сторона біла й рідше біла з бурими плямами. У тихоокеанської зірчастої камбали є по 4-5 різких чорних смуг на спинному й анальному плавцях.
Річкові камбали тримаються поблизу берегів, у межах невеликих глибин, улітку звичайні в опріснених районах заток, бухт, предустьевих просторів. Входять у ріки й навіть піднімаються нагору, причому європейська річкова камбала піднімається по Північній Двіні вище Архангельська, по р. Темзі до Лондона, а тихоокеанська в американських берегів проходить по ріках до 75 км. Але нерестяться вони завжди в море.
Зірчаста камбала звичайна в берегів Охотського, Берингове морів, у північного узбережжя Канади, Каліфорнії. Зустрічається в прибережній смузі Чукотського моря. Досягає 54 див довжини й 4 кг ваги, як виключення, до 90 див і ваги до 8- 11 кг. У водах СРСР найбільші скупчення відомі в західних і східних берегів Камчатки, у затоці Корфа й інших районах. Значно більше її добувається в берегів Америки. Ловиться ставними неводами й тралами.
Європейська річкова камбала (PI. flesus) утворить особливі підвиди – на Мурмане (північна – PL flesus septentrionalis), у Білому морі (біломорська – PI. flesus bogdanovi), у Балтійськом море (балтійська- PI. flesus trachurus), у Чорному й Азовському морях глосса – (PL flesus luscus). Річкові камбали досягають 23 див довжини в південних районах, на Мурмане – 33 див, а в Чеській губі – 40 див.
Близькими родичами річкових камбал є види роду Полярні камбали (Liopsetta). Це мілководні й самі холодолюбивие камбали. Відомо 4 види – темна, смугаста, властиво полярна й гладка камбали. Темна (L. obscura) і смугаста (L. pinnifasciata) живуть у Японському й Охотськім морях; полярна камбала (L. glacialis) поширена в Білому морі, на всьому протязі арктичного узбережжя Сибіру, у північній частині Охотського й у Берингове морях, а також у ледовито-морского узбережжя Америки. В атлантичного узбережжя Північної Америки поширена гладка камбала (L. putnami). Смугаста й полярна камбали дуже близькі між собою, відрізняючись друг від друга фарбуванням; на спинному й анальному плавцях смугастої камбали є широкі темні смуги, паралельні променям плавців. Полярна камбала проводить більшу частину року при негативних температурах у сильно опріснених водах, заходить у ріки. Дотримується м’яких мулистих ґрунтів. Розмножуються полярна, смугастим і гладка взимку під льодом при негативних температурах води. Ікра в них пл
Промислове значення цих камбал невелико.
Заслуговують на увагу представники роду Дволінійні, або Белобрюхие, камбали (Lepidopsetta), представленого двома видами — південними й північної дволінійними камбалами. Південна дволінійна камбала (L. mochigarei) живе переважно в Японському морі й у прилягаючих водах. Північна дволінійна камбала (L. bilineata) поширена в північній частині Тихого океану, звичайна в Охотськім і Беринговім морях, численна від Аляски до Північної Каліфорнії.
Ці камбали розмножуються в зимово-весняний період. Ікра в них з товстою клейкою оболонкою, розвивається на дні або в дна. Північна дволінійна камбала утворить великі скупчення в східного узбережжя Камчатки й на сході в берегів Північної Америки.
У північній частині Тихого океану й у берегів Європи живуть близькі до лимандам Малоротие камбали (Microstomus). У наших водах у Західного Мурмана нерідко ловиться малоротая камбала (М. kitt), це звичайна риба в берегів Європи від Біскайської затоки до Каттегату.
У північних морях Атлантичного й Тихого океанів поширені також Довгі камбали (Glyptocephalus, 3 види), у яких у черепі на сліпій стороні голови є великі слизевие порожнини. Ці камбали живуть звичайно на глибині від 100 до 300 м.