ПІДРОДИНИ ШИРОКОЛОБКОПОДОБНИЕ (COTTOCOMEPHORINAE Й ABYSSOCOTTINAE)

Особливу групу становлять широколобки, або байкальські бички, що населяють найбільшу прісноводну водойму миру — озеро Байкал. Широколобки – эндемики Байкалу, ніде більше вони не зустрічаються. Лише в озерах у басейні верхів’їв ріки Лени живуть одиничні види широ-колобок; в Ангарі й деяких інших ріках часто зустрічається піщана широколовка (Paracottus kessleri), рідше кам’яна (P. kneri) і червона (Procottus jeittelesi) широколобки й желтокрилка (Cottocomephorus grewingki).
Основними характерними рисами байкальських широколобок є відсутність заочноямкових кісточок (postorbitalia), відсутність або зародковий характер заднеключичних кісточок (postcleithralia) і ряд інших ознак.
Усього в Байкалі нараховують 24 виду широколобок, що ставляться до 8 родів.
Байкальські широколобки заселили все озеро, від самих мілководь до максимальних глибин близько 1600 м. Живуть вони як у дна, так й у товщі води (желтокрилка, червона широколобка, длиннокрилка (Cottocomephorus inermis). Слід зазначити, що з інших риб у Байкалі лише омуль зустрічається до глибини 300 м, інші види риб живуть на набагато менших глибинах.
Більшість байкальських широколобок — дрібних риб, довжиною 5—7 див. Самий великий вид – більша червона широколобка (Procottus jeittelesi major), що досягає довжини 30 див, використається як промислова риба.
Фарбування широколобок у значній мірі пов’язана із глибиною перебування. Самці в багатьох видів пофарбовані яскравіше самок. Фарбування прибережних видів має різні відтінки від сірого до чорного, із глибиною цвіт тіла переходять у зеленуватий. Види більше глибоководні, живучі до глибини 50-60 м, яскраво-зелені зі слабко вираженою плямистістю. Види, що живуть до глибини 300 м, мають уже червонясто-коричневий цвіт з яскравими плямами на верхній стороні тіла. У ще більш глибоководних видів фарбування світлішає, стаючи коричнювато-жовтої у видів, що живуть на глибині 500-800 м, а в самих глибоководних видів вона світло-палева.
Залежно від глибини перебування завжди змінюється й відносний розмір ока. Прибережні види мають звичайний, середній розмір ока, у більше глибоководних видів очей збільшується, а самі глибоководні види мають дуже маленькі очі. Зате в них дуже сильно розвинені органи бічної лінії (сейсмо-сенсорная система).
Всі байкальські широколобки відкладають донну ікру, і, очевидно, у більшості, якщо не у всіх видів, самці охороняють кладку. Кількість і розміри ікринок різні в різних видів. Лише кілька десятків щодо великих (до 2, 8-3, 0 лш) ікринок відкладають багато дрібних глибоководних видів (наприклад, Asprocottus). Сама велика ікра в пестрокрилки (Batrachocottus multiradiatus) – 4, 0-4, 2 мм; сама дрібна в піщаної широколобки – 0, 9-1, 1 мм, виметивающей 6200-7160 ікринок. Нерест у різних видів відбувається в різний час. Багато видів розмножуються в осінньо-зимовий період, деякі навесні й деякі на початку літа.
Основною їжею широколобкам служать різні види бокоплавов. У значній кількості багато видів їдять личинок і молодь інших видів широколобок або навіть свого виду. Особливо часто в шлунках широколобок зустрічаються личинки голомянок.
Велике значення широколобок у харчових зв’язках озера. Їхньою молоддю харчуються багато коштовних промислових риб: омуль, сиги, харіус, великі види бичків; самі вони служать їжею осетрові, миню, байкальській нерпі.
Деякі види широколобок утворять більші скупчення, але раніше планового промислу «байкальських бичків» не було, вони попадалися як прилов при промислі інших риб або служили об’єктом аматорського лову. Промисел почав розвиватися під час Вітчизняної війни. Основними об’єктами видобутку на Байкалі є найбільш масові види: желтокрилка, длиннокрилка, більша червона широколобка й деякі інші види. Добувають більшими вентерями або мережами, ставними неводами й мережами як улітку, так й узимку, із-під льоду. Багато добувається рибалками-аматорами; іноді улови в досвідчених вудильників досягають 20 і більше кілограмів за день зимової риболовлі. Широколобок використають здебільшого для виготовлення різних консервів.