ЗАГІН ЦЕРИАНТАРИИ (CERIANTHARIA)

Відомою зовнішньою подібністю з актиніями володіють представники загону цериантарий.
Цериантарии — нечисленна й порівняно погано вивчена група шестипроменевих коралів. До них ставляться винятково одиночні бесскелетние кишечнополостние, що ведуть образ, що закопується, життя. Довге циліндричне тіло цериантарий мускулисте й зовсім гладке. На передньому його кінці є розширений ротовий диск, задній кінець загострений і постачений часом, не граючої, однак, ролі порошици. Ротовий диск оточений двома групами щупалець, між якими залишається невеликий вільний простір. У кожній групі щупальця можуть розташовуватися в одному або чотирьох концентричних колах. Розміри щупалець у межах кожної групи однакові, але можуть бути досить різними в різних групах. Найчастіше більше довгі щупальця утворяться в зовнішній групі. У цілому зовнішній вигляд цериантарий майже не відрізняється від зовнішнього вигляду багатьох актиній, ведучих образ, що риє, життя (мал. 179). По внутрішній же будові цериантарии різко відрізняються від актиній.
На поперечному розрізі тварини на рівні глотки чітко видні численні й завжди повні гастральние перегородки, розташовані на рівній відстані друг від друга. Однак радіальна симетрія порушується здавленої з боків глоткою з одним сифоноглифом, що лежить не на черевний, як в інших коралових поліпів, а на спинній стороні. Валики поздовжньої мускулатури перегородок виражені слабко, проте видно, що вони лежать на їхній вентральній стороні. Всі нові перегородки завжди утворяться на вентральній стороні тіла.
Вільні краї перегородок, крім напрямних, закінчуються мезентериальной ниткою, постаченої залозистими клітинами й стрекательними капсулами.
М’язовий шар цериантарий сильно розвинений і лежить відразу під эктодермой. Мезоглеальний шар представлений тонкою гомогенною пластинкою.
Цериантарии не мають кістяка. Звичайно вони сидять більш-менш прямовисно в ґрунті, у трубках, утворених із затвердевающей слизу, виділюваної численними залозистими клітинами эктодермального шаруючи. Внутрішня поверхня трубки зовсім гладка й досить слизька, зовнішня ж поверхня стає грубої й шорсткуватої на дотик через достаток різних сторонніх включень – піщин, уламків раковин молюсків, голок губок і раковинок форамініфер. Трубки цериантарий трохи піднімаються над ґрунтом. В активному стані тварина висуває із трубки свій верхній кінець. Щупальця зовнішньої групи звичайно розправляються й лежать в одній площині. Більше короткі щупальця внутрішньої групи піднімаються нагору. При найменшому подразненні тварина швидка втягується усередину свого будиночка. Довжина трубок у різних видів досить мінлива – від декількох до 30-40 див. Але відомі трубки, що досягали 1 м у довжину. Цериантарии не здатні втягувати щупальця усередину свого тіла. Ховаючись у трубку, тварина складає щупальця над своїм ротовим диском.
Всі цериантарии — гермафродити, однак чоловічі й жіночі полові клітини утворяться в них у різний час. Як правило, цією твариною свойствен протандрический гермафродитизм. Як протікає розмноження цериантарий, дотепер невідомо. Вивчені тільки пелагические личиночние стадії, називані церинулой. Вони мають витягнуте тіло й плавають ротом нагору, з розправленими довгими й короткими щупальцями. На відміну від планул інших коралових поліпів, що швидко осідають на дно, що плавають личинки цериантарий проводять у планктоні тривалий період життя. Так, наприклад, церинули Arachnactis albida у великій кількості з’являються навесні в поверхневому планктоні Північного моря. На початку літа в них утвориться 4 більших й 2 маленькі щупальця й 4 пари гастральних перегородок (стадія церинули виявляється тим самим уже пройденої). Восени личинки мають уже до 30 щупалець й 2 гастральние перегородки. Довжина тіла личинок досягає 15 мм. З борта кораблів ці личинки виглядають як маленькі білі зірочки. По товщині тіла й значному розвитку зовнішнього мускульного шару вони майже не відрізняються від дорослих тварин. На початку зими личинки мігрують на глибину 800-1000 м. тут проходять свою останню личиночную стадію. Цікаво, що в цей час у личинок уже починають дозрівати полові продукти. До кінця зими личинки опускаються на дно, причому довгі щупальця, що служили ним плавальним апаратом, видимо, відкидаються.
Безстатеве розмноження в цериантарий спостерігається рідко, але зате ці тварини мають виняткову здатність до регенерації.
Цериантарии живуть у всіх морях з нормальною солоністю. У таких морях, як Чорні й Балтійське, ці тварини не зустрічаються. Більшість із 50 відомих у цей час видів цериантарий живе в теплих водах тропічного пояса й у субтропіках. Лише деякі види проникають у холодні води приполярних районів. Діапазон вертикального розподілу цериантарий досить широкий.
Спосіб життя цериантарий вивчений мало. Багато планктонних личинок їх харчуються дрібними рачками – копеподами. Дорослі ж тварини використають у їжу органічні частки, зважені в придонному шарі води.
Для нормальної життєдіяльності цериантариям необхідно прийняти більш-менш прямовисне положення, при якому ротовий кінець повинен бути нагорі. Якщо помістити пійманого цериантуса у вузьку скляну пробірку ротовим кінцем униз, то вже через кілька хвилин тварина починає изгибаться, піднімаючи нагору ротовий кінець. Приблизно через годину цериантус приймає нормальне положення. Ще більш показовий експеримент, коли тварина кладуть на горизонтальну металеву сітку із дрібним вічком. Через кілька хвилин нижній кінець тіла починає изгибаться вниз і протискуватися через найближче вічко. Незабаром тварина приймає звичайне прямовисне положення. Якщо тоді повернути сітку на іншу сторону, то тварина знову направляє вниз задній кінець. Можна ще раз повернути сітку на 180°, і ще раз задній кінець тіла буде изгибаться вниз і пробиватися крізь її вічко. Довге тіло цериантуса тоді прийме форму букви S. Однак якщо залишити тварина в такому положенні, те вже через 6 годин воно виплутується з мережі й знаходить собі більше підходяще місце в акваріумі.
Взагалі в акваріумних умовах при гарному відході цериантуси можуть жити роками. Відомі випадки, коли окремі тварини жили в акваріумі до 40 років. Живі, тільки що піймані цериантуси виглядають дуже ефектно. Вони яскраво пофарбовані в різні кольори: у фіолетовий цвіт з відтінками від розоватого до майже чорного, у гарний смарагдово-зелений цвіт з металевим відливом, у червоний і коричневий кольори. Щупальця їх пофарбовані в той же цвіт, що й тіло, але на них ще бувають чередующиеся більше світлі й більше темні кільця, що особливо чітко помітно на щупальцях зовнішньої групи.