ПІДРОДИНА КЕРЧАКОПОДОБНИЕ (MYOXOCEPHALINAE)

Види цієї великої підродини — здебільшого морські прибережні риби. Широко відомий циркумполярний Вид – четирехрогий керчак, або рогатка (Triglopsis quadricornis). Рогатка переважно солоноватоводний вид, найбільш численний в опріснених прибережних водах Північної Європи, Азії й Північної Америки. Рогатка зустрічається й у деяких великих глибоких озерах Скандинавії й Карелії, у Ладожском й Онезькім озерах, в озері Кета на Таймирі, у Великих американських озерах й у великих озерах Канади, образуя в них ряд місцевих форм. Всі озерні форми рогаток – релікти льодовикового часу.
Причому цікаво, що й харчується рогатка в основному реліктовими ракоподібними, хоча не залишає без уваги ікру й молодь риб. Морські рогатки крупніше прісноводних, у середньому 25 див, зрідка до 36 див у довжину; прісноводні рогатки тільки у великих озерах зустрічаються більше 20 див довжини, звичайно 10-15 див.
У морях рогатка постійно тримається на невеликих глибинах; в озерах, навпаки, вона віддає перевагу найбільш глибоким і холодним частинам водойми. У рогатки з Балтійського моря на голові є дві пари грибоподібних кісткових бугрів, отчого й відбувається її назва. У рогаток з інших місць, особливо в риб із прісних водойм, ці бугри розвинені набагато слабкіше або взагалі відсутні. Розмножується рогатка, як, втім, всі керчаки, пізньою осінню або взимку. Розвиток ікри відбувається дуже повільно, і лише до весни з ікри виходять личинки, що ведуть спершу пелагический спосіб життя.
Крім рогатки, у північних європейських морях повсюдно зустрічається європейський керчак (Myoxocephalus scorpius), великий, у середньому до 35—40 див, як виключення до 60 див «бичок». У нас його багато уздовж Мурманського узбережжя, у Білому морі, нерідкий він у Балтійськом море, де доходить на схід аж до Фінської затоки. Самці яскраво пофарбовані. Верх тіла сірі-сіру-сіре-сіра-коричнювато-сірий з неясними темними поперечними смугами й плямами. На боках тіла під грудними плавцями яскраві білі плями на жовтогарячому тлі; черево білі-білу-біла-білий-молочно-біле.
Європейський керчак дотримується в основному прибережної зони до глибин 25 м, зрідка до 60 м, у вигляді виключення в Баренцевом море зустрічається й на глибині 200—250 м. Переносить значні коливання солоності й температури води. Нереститься в грудні – лютому, звичайно на початку зими. Ікра досить велика, 2, 0-2, 5 мм діаметром, жовтувато-жовтогарячий або червонуватий кольори. Великі самки відкладають понад 2500 ікринок на ґрунт у вигляді компактної кладки, що охороняє самець протягом усього часу інкубації, що триває залежно від температури води від 4 до 12 тижнів. Виклюнувшиеся личинки довжиною 6-8 мм, як й у рогатки, ведуть спершу пелагический спосіб життя. Лише при досягненні розмірів 20-25 мм, коли в малька повністю сформуються характерні для годяться морфологічні особливості будови, вона переходить до життя на дні. Керчак харчується в основному рибою й різними ракоподібними.
У різних морях налічується понад десяток видів бичков-керчаков, що живуть у берегів Гренландії, в атлантичних берегів Північної Америки й в арктичних морях, у Чукотському й у північній частині Берингового моря. Але найбільша кількість видів керчаков населяє далекосхідні моря. Майже повсюдно там зустрічаються: керчак («бичок») Стеллера (М. stelleri), многоиглий керчак (М. polyacanthocephalus), керчак-яок (М. jaok); в Охотськім, Берингове, Чукотському морях й у море Лаптєвих звичайний бородавчастий керчак (М. verrucosus), у Японському морі – белопятнистий керчак (М. brandti). На літоралі Командорських островів, Камчатки й Північних Курил живе чорний керчак (М. niger), що має, на відміну від всіх інших керчаков, численні шкірні усрши на верху голови. Повсюдно дуже численний, що заходить навіть в устя рік великий плоскоголовий бичок, або далекосхідна рогатка (Megalocottus platycephalus), що екологічно заміщає в далекосхідних морях європейську рогатку. Всі бички-керчаки дотримуються прибережної зони, хоча деякі, наприклад керчак-яок, зустрічаються на глибині більше 200 м. Багато видів утворять більші скупчення.
Своєрідний звичайний у прибережних водах всіх далекосхідних морів яскраво пофарбований рогатий бичок (Enophrys diceraus). Дуже довгі прямі верхні предкришечние шипи цього бичка несуть кілька гострих конічних поперечних відростків. Самці мають виступаючий сечостатевий сосочек, очевидно, службовець для внутрішнього запліднення. По американському узбережжю Тихого океану поширені близькі види бичків-бізонів (Aspicottus bison, A. tauriuus), що мають також довгі шипи, але без відростків.