СІМЕЙСТВО ЗУБАТКОВИЕ (ANARHICHADIDAE)

Цих риб недарма назвав народ зубатками — їхні потужні зуби, і насамперед, що стирчать із рота ікла, впадають в око. А прогледиш – зубатка може нагадати: хапнувши за ногу зазевавшегося рибалки, вона здатна прокусити чобіт, а те й дістати до тіла. Все це породило чимало легенд про досить хижу вдачу зубаток, аж до повір’я, що ходив у середні століття, начебто зубатки заздалегідь збираються на тім місці, де повинне відбутися аварія корабля, щоб поласувати рідким видобутком.
Звичайно, зубатки пускають свої ікла в хід, не тільки обороняючись, але й нападаючи на інших риб, іноді й на інших зубаток. Однак це трапляється не так вуж часто, ікла звичайно вживаються для іншої мети, а саме для відривання від дна молюсків, що чіпляються за нього, иглокожих і ракоподібних, раковини й панцири яких зубатки дроблять або розривають бугорковидними й конічними зубами, що сидять на піднебінні й на нижній щелепі за іклами. Від такої роботи зуби швидко зношуються, але адже строк їхньої служби невеликий: щороку, у ті місяці, коли води в місцях перебування зубаток прохолоджуються, всі старі зуби вивалюються, а з-під них піднімаються нові зуби на нових, поки ще м’яких цоколях. У цей час зубатки вистачають лише видобуток, не захищену панциром, або зовсім не харчуються. Місяця через півтора цоколі костеніють, а в їхніх підставах знову з’являються зародки зубів, які ростуть усередині слившихся друг із другом цоколів, поступово руйнуючи їх аж до нової зміни.
Як й в інших тварин з міцною хваткою, щелепи зубаток попереду вкорочені. Сильно розвинені «жувальні» м’язи випирають у вигляді жовен. Кругла голова з виступаючими з рота іклами небагато нагадує котячу, отчого англійці й німці іноді називають зубаток «морськими кішками». Ця незвичайна для риби форма голови здавна привертала увагу, і за старих часів архангельські помори, а також ісландські рибалки любили прикрашати свої житла, привішуючи до стелі сушену голову зубатки.
Тіло зубатки досить довге; коли зубатка пливе, по ньому проходять сильні вигини, подібні до вигинів пливучого тритона. Це чисто поверхневу подібність підсилюють довгі непарні плавец-спинний й анальний, але хвостовий плавець від них відособлений, він має округлу або усічену форму, звичайну для риб, що плавають не швидко. Грудні плавці більші, веерообразние. Черевних плавців ні, але в далеких предків зубаток вони колись були, що видно по тазовим костям сучасних зубаток, прикріпленим до плечового пояса, як й у більшості інших риб із загону окунеобразних. Зменшення або повна втрата черевних плавців, пов’язана з подовженням тіла й збільшенням його гнучкості, спостерігається й у багатьох інших риб з підзагону собачковидних, до якого, крім зубаток, належать морські собачки, бельдюга й інші дрібні морські риби, серед яких зубатки виглядають гігантами.
Сімейство зубаток містить 5 видів, з яких три (смугаст, плямиста й синя) живуть у північній частині Атлантичного океану й два (далекосхідна й угревидная) у північній частині Тихого.
Смугаста, або звичайна, зубатка (Anarhichas lupus) збройна сильно розвиненими бугорковидними зубами. На нижній щелепі вони далеко зрушені назад, що полегшує роздавлювання раковин. Це нагадує важіль другого роду, де вкорочення плеча супроводжується збільшенням сили. Зверху на раковину давлять зуби, розташовані на піднебінні; найбільш великі бугорковидние зуби сидять тут у сошниковому ряді, і останній теж простирається далеко назад за ряди зубів на піднебінних костях. За цією ознакою смугаста зубатка особливо добре відрізняється від плямистої й синьої зубаток. Вона небагато дрібніше, ніж два цих види, і дотепер не зустрічалася довжиною більше 125 їжі й вагою більше 21 кг.
Бурі поперечні смуги на сірому або бурувато-сірому тлі добре маскують звичайну зубатку в заростях водоростей, де вона любить триматися влітку. Давно замічено, що навіть відпочиваюча в ущелинах скель зубатка нерідко повільно ізвивається на місці, що підсилює подібність її смуг з водоростями, колеблемими токовищами води. На глибинах, куди смугаста зубатка йде взимку, у її фарбуванні з’являються жовтуваті відтінки, а смуги бліднуть і часто стають майже зовсім непомітними.
Смугаста зубатка звичайна в західній частині Балтійського моря до островів Рю-гена й Борнхольма, у Північному морі північніше 53° с. ш., у Шетландских і Фарерські островів, у берегів Норвегії, у Кольський і Марнотратницькому затоках, у північних берегів Кольського півострова, в острова Ведмежого, у західних берегів Шпицбергена, навколо Ісландії (де особливо численна), у Гренландії й в атлантичного узбережжя Північної Америки від півострова Лабрадор до мису Код. У Баренцевом море вона не зустрічається північніше височини Персея, Центральної височини й Новоземельской банки. Тільки цей вид зубаток живе в Білому морі (у Карельського й рідко Терского берегів), образуя тут особливий підвид.
Пересування в основному обмежуються виходом до берегів і відходом на глибини (до 450 м).
У південних районах частіше взимку, а в північні влітку самки смугастої зубатки виметивают поблизу берегів від 600 до 40 тис. (при довжині риби 30—100 їжак) великих, 5—7 мм у діаметрі, ікринок, які міцно склеюються в кулясту кладку, що прилипає до дна. Самці, можливо, охороняють кладку, але тільки на самому початку, тому що розвиток ембріонів триває довго, протягом декількох місяців, і лупляться вони звичайно навесні, будучи дуже великими (17-25 мм). Незабаром після вилупления молодь починає підніматися над дном, нерідко досягаючи поверхні моря. При довжині близько 6- 7 див всі мальки переходять до життя в дна й у товщі води ловляться рідко. Від харчування планктонами вони переходять до харчування донними організмами, насамперед молюсками й раками-пустельниками, а також офиурами, морськими зірками й морськими їжаками, крабами й т.п. Смугаста зубатка рідко вистачає рибу. Молюски – краща наживка при лові її на гачки.
Смугасту зубатку раніше били острогой у берегів (аматори на Білому морі б’ють ще й понині). Потім, як й інших зубаток, ловили головним чином ярусами, а в цей час добувають в основному тралом.
М’ясо смугастої зубатки смачне й у юшці, і смажене, а також копчене й солоне. Звичайно, смак його, як й в інших риб, не завжди однаковий, залежить від того, як і чим харчувалася зубатка перед виловом. Недавно посолена ікра зубатки мало уступає по смаку кетовій ікрі. Печінка зубатки скандинавські рибалки вважають делікатесом. Жовч у стародавності вживалася замість мила, а головою, плавцями й костями ісландці годували овець й особливо корів, що поліпшувало якість молока.
Плямиста зубатка (Anarhichas minor) у багатьох відносинах займає проміжне положення між смугастою й синьою зубатками.
Бугорковидние зуби в неї розвинені не так сильно, як у смугастої зубатки, і сошниковий ряд зубів не видається назад за піднебінні ряди.
Плямиста зубатка крупніше смугастої, але, мабуть, дрібніше синьої; досягає довжини 144 див при вазі більше 30 кг.
Тільки в мальків плямистої зубатки на тілі добре помітні поперечні смуги, широкі й чорні. Після переходу до життя в дна вони розбиваються на окремі плями; ці плями добре відособлені друг від друга, а в смуги групуються далеко не так ясно, як у смугастої зубатки.
Плямиста зубатка звичайно ловиться в тих же районах, що й смугаста, але в південних районах рідше, а в північних, навпроти, частіше. В узбережжя Норвегії її можна зустріти лише північніше Бергена, у Північне море вона заходить дуже рідко, а в Балтійськом не з’являється зовсім. У берегів Ісландії в середньому ловлять приблизно одну плямисту зубатку на 20 смугасті. В атлантичних берегів Північної Америки вже поблизу затоки Массачусетс плямиста зубатка дуже рідка; зате на північ уздовж західного узбережжя Гренландії вона йде набагато далі (до Тулі), чим смугаста зубатка (до затоки Диско). Живе вона, як й інші види зубаток, в основному на материковій обмілині, але так близько до берегів, як смугаста зубатка, не підходить і заростей водоростей уникає, предпочитая в середньому більші глибини (до 550 м). Як і всі інші зубатки, улітку тримається в загальному на менших глибинах, чим узимку; пересувається при цьому на трохи більші відстані, чим смугаста зубатка.
Самки плямистої зубатки виметивают улітку 12—50 тис. ікринок (при довжині риб 87—120 див), подібних по розмірах з ікринками смугастої зубатки й теж сліпаються в кладку. Однак ці кладки знаходять далі від берегів, на більшій глибині (понад 100 м), чим кладку смугастої зубатки, далі від берегів тримається й молодь, що вилупилася; у самої поверхні моря вона зустрічається рідше. До життя в дна мальки переходять при подібних розмірах, але все-таки спочатку піднімаються вище над дном, чим мальки смугастої зубатки; таким чином, перехід до життя в дна відбувається не настільки швидко й різко.
Їжа плямистої зубатки в загальному схожа на їжу смугастої, але включає менше молюсків, а иглокожих — офиур, морських зірок і морських їжаків — помітно більше.
Ловлять плямисту зубатку в основному в Баренцевом море й у Гренландії. По смаку м’яса плямиста зубатка не уступає смугастої або навіть перевершує її. Шкіра плямистої зубатки частіше вживається на всякого роду виробу – верху для легкого взуття, сумочки, плетіння для книг і т.д. Це древнє заняття (ще в XVIII в. у Гренландії зі шкір зубаток робили сумочки для збору ягід) нині вгасає зі зниженням вартості й ростом якості синтетичних матеріалів.
Синя зубатка (Anarhichas latifrons) відрізняється самим слабким розвитком бу-горковидних зубів; сошниковий ряд зубів у неї багато коротше піднебінних рядів, тоді як у всіх інших видів зубаток, після переходу їх до життя в дна, він длиннее піднебінних.
Є точні дані про піймання в трал синіх зубаток довжиною до 138 див при вазі 32 кг, але, за деякими відомостями, на ярусу виловлювалися й двометрові сині зубатки.
Фарбування синьої зубатки однотонн-темна, плями неяскраве й нечіткі, угруповання їх у смуги звичайно зовсім непомітні.
Ловиться синя зубатка в тих же районах, що й плямиста, але в острова Ян-Майен зустрінутий поки що тільки цей вид. Мертвий екземпляр синьої зубатки був знайдений на березі острова Принс-Патрик, далеко на захід від нині відомих районів перебування атлантичних зубаток. Віддає перевагу найбільшим глибинам (до 936 м) і робить більші пересування, чим всі інші види зубаток.
У самках, що дозрівають, синьої зубатки знаходять 23-29 тис ікринок (при довжині риб 112-124 див) діаметром 6-7 мм; ці ікринки виметиваются навесні, улітку або восени. Кладки синьої зубатки поки ще ніхто не знаходив. Дотепер описані всього 2 малька довжиною 25 й 26 мм, пійманих у травні над материковим зваленням між Лофотенскими островами й островом Ведмежим. Самки зі зрілою ікрою звичайно ловляться поблизу від звалення, а на схід, у Баренцевом море, зустрічаються тільки незрілі; звідси відбувається ще одне, поморське, назва синьої зубатки – удовиця.
Перехід молоди до життя в дна дуже сильно запізнюється: синя зубатка з’являється в тралових уловах звичайно лише при довжині 60—70 див.
Харчується синя зубатка в основному гребневиками, медузами й рибою, а иглокожих, ракоподібних й особливо молюсків споживає набагато менше, ніж інші види зубаток. Зуби в неї іноді зовсім не стираються, але проте міняються щорічно, як й в інших зубаток.
М’ясо синьої зубатки рідке, водянисте, а тому синю зубатку донедавна не заготовляли, викидали за борт або різали на шматки й наживляли ними ярусу, особливо при лові палтуса. У м’ясі багато вітаміну А, можливо, у зв’язку зі швидким ростом; взагалі, чим більше глибини, на яких воліють триматися атлантичні зубатки, тим швидше вони ростуть: наприклад, у віці 7 років біломорська зубатка досягає в середньому 37 див, баренцевоморская смугаста 54 див, плямиста 63 див і синя 92 див.
Далекосхідна зубатка (Anarhichas orientalis) відрізняється від атлантичних зубаток більшим числом хребців (86— 88) і променів в анальному плавці (53— 55). Бугорковидние зуби дуже міцні, доросла зубатка може дробити дуже товсті раковини. Як і все зубатки, велика риба, принаймні до 112 див у довжину. У молоді темні смуги тягнуться не поперек, а уздовж тіла; з ростом риби вони розбиваються на окремі плями, які пізніше стають неясними й губляться в суцільному темному тлі. Далекосхідна зубатка зрідка ловиться в азіатських берегів від острова Хоккайдо на півдні до східного узбережжя Камчатки на півночі, а також біля Командорських, Алеутських островів й островів Прибилова; звичайна в затоці Нортон (Аляска). Живе в прибережних заростях, харчується молюсками, иглокожими, ракоподібними й рибою. Велику ікру виметивает улітку; мальки незабаром після вилупления починають підніматися до самої поверхні моря.
Господарського значення далекосхідна зубатка не має; лише в затоці Нортон її спеціально ловлять на гачки місцеві ескімоси. Шкіру зубатки вони закладають між швів одягу й взуття; намокнув, шкіра набухає, стягає шви й не пропускає воду.
Угревидная зубатка (Anarhichthys ocellatus) виділена в особливий рід, і вона дійсно різко відрізняється від інших зубаток. Тіло угревидной зубатки дуже довге, хребців і променів у спинному й анальному плавцях у неї більше 200, тобто в кілька разів більше, ніж в інших зубаток. Однак по будові зубів і формі голови вона схожа на далекосхідну зубатку. Довжиною буває до 2, 5 м. Фарбування молоди продольнополоса-тая, з ростом риби смуги розбиваються на окремі плями, які, однак, залишаються все життя яскравими й чіткими. Живе в тихоокеанського узбережжя Північної Америки від Сан-Дієго (Каліфорнія) до острова Кадьяк (Аляска). Тримається в самих берегів, харчується молюсками, иглокожими, ракоподібними й рибою. Розмноження не вивчене. Господарського значення не має.