СІМЕЙСТВО ПРИЛИПАЛОВИЕ (ECHENEIDAE)

Прилипаловие по більшості ознак дуже близькі до окуневидним, а особливо до ставридовим риб, яким вони, імовірно, родинні. Вони відрізняються, однак, тим, що перший спинний плавець, зміщений у них на голову, перетворений у спеціальний присосок. Цей присосок являє собою подовжений овальний диск, оточений пружним м’язовим валиком і поміщений на плоскій поверхні голови й передньої частини спини. Видозмінені плавникові промені розщеплені по довжині на сплощені половинки, які шарнірно прикріплені бічною стороною до тіла й розташовані усередині диска перпендикулярно до поздовжньої осі тіла. У результаті утвориться деяка подоба жалюзі з обертовими пластинами. При вільному плаванні риби ці пластини лежать плашмя, а коли присосок притиснутий до якій-небудь досить гладкій поверхні, вони повертаються й займають стояче положення. При цьому в порожнині, обмеженої крайовим валиком диска, утвориться серія камер із частковим вакуумом.
Такий пристрій присоска забезпечує дуже надійне прикріплення, і для зняття причепи потрібно просунути рибу вперед, щоб опустити варті пластини й послабити вакуум. Якщо ж тягти прилипало за хвіст, то присасивание буде тільки підсилюватися. Цікаво, що причепи можуть сковзати по поверхні, що підстилає, не відриваючись від її, але лише послідовно змінюючи положення окремих пластин присоски.
За допомогою свого присоска причепи прикріплюються до різного «хазяям»— великим рибам, черепахам, китам, а іноді й до морських кораблів. Таке присасивание значно збільшує можливості пересування прилипав, хоча вони цілком здатні й до самостійного плавання. Очевидно, контактне прикріплення, настільки характерне для цих риб, розвилося в ході еволюції з так називаного «лоцманирования» – плавання порівняно невеликих риб у шарі тертя, що оточує тіло більшої тварини.
У підзагоні прилипаловидних содер-жится тільки одне сімейство, що містить 7 пологів, до кожного з яких належить єдиний вид. Усе причепи мають широке поширення в тропічних і субтропічних морях. Два види – звичайний прилипало (Echeneis naucrates) і акуляча ремора (Remora remora) зрідка попадаються в наших далекосхідних водах у берегів Південного Примор’я (затока Петра Великого). Звичайний прилипало відоме й із Чорного моря, де один екземпляр був пійманий у берегів Болгарії.
Ступінь зв’язаності з «хазяїном» і здатність до активного пересування й самостійного життя сильно варіюють у різних видів прилипав. Одні з них звичайно вільно плавають у поверхневих шарах води й майже не користуються присоском, інші прикріплюються до зовнішньої сторони тіла «хазяїв», треті локалізуються в зябровій порожнині великих риб. Такі причепи, як акуляча ремора, взагалі навряд чи можуть існувати самі по собі. Будучи знятими з акули й поміщеними в акваріум, вони починають «важко дихати», роблячи до 240 дихальних рухів у хвилину. Навіть процес подиху пристосований у них до постійного життя в прикріпленому стані (ремори залишають акулу тільки для харчування), так що вода при русі «хазяїна» вільно проходить через рот до зябер без яких-небудь спеціальних зусиль прилипала. Часто ремори настільки щільно тримаються на акулі, що залишаються на ній навіть тоді, коли неї піднімають на палубу.
Майже все причепи досить специфічні відносно вибору «хазяїв»: є види, що живуть тільки на акулах, тільки на китоподібні або лише під зябровою кришкою більших скатів. Причепи, що перебувають у симбиотических відносинах з поодиноко живучими рибами, очевидно, прикріплюються до них парами, що складаються із самки й самця.
Молодь всіх видів прилипав веде самостійний спосіб життя й починає прикріплюватися до «плавця» (плаваючим предметам) і рибам тільки по досягненні довжини 40—80 мм. У цей період мальки нерідко присмоктують до досить дрібного «хазяям», таким, як иглобрюхи або кузовки. Зміст прикріплення складається в полегшенні пересування, і думка про харчування цих риб залишками їжі «хазяїв» і відходами їхньої життєдіяльності мало відповідає дійсності. Причепи харчуються в основному вільно живучими планктонними організмами й у меншому ступені эктопаразитами «хазяїв». Їхні відносини з «хазяями», безсумнівно, носять характер симбиотических зв’язків, чим і порозумівається крайня рідкість влучення прилипав у шлунки риб, яких вони супроводжують.
Розміри особин різних видів прилипав коливаються від 30 до 90 див, причому особливо великі ті з них, які найбільш схильні до вільного життя (наприклад, звичайний прилипало). Саме ці види, що не мають твердого зв’язку з певним «хазяїном», можуть прикріплюватися до найрізноманітніших об’єктів, що перебуває у воді. Щодо цього характерний наступний епізод, що происшли під час відвідування радянським експедиційним судном «Витязь» Мальдівських островів. Група учасників експедиції займалася збором коралів й інших морських тварин на рифі поблизу від берега. Зненацька один із працюючих, взутий щоб уникнути ушкодження ніг об корали в гумові чоботи, помітив, що якась більша риба впритул наблизилася до нього й проявляє самий безпосередній інтерес до його взуття. Придивившись, він довідався прилипало, що намагається прикріпитися до гладкої поверхні чобота. Не будучи досить знайомим зі звичками цих риб, моряк уявив, що слідом негайно з’явиться й акула, і, відбиваючись на ходу ломиком, яким він виламували корали, кинувся до берега. Прилипало переслідував його до самого пляжу, очевидно, не бажаючи відмовлятися відхазяїна, що полюбився йому «,».
Промислове значення прилипав дуже невеликий, хоча їхнє м’ясо цілком придатне для вживання в їжу. Жителі деяких тропічних країн (наприклад, у Торресовом протоці) використають причеп для лову морських черепах, великих риб і дюгонів. Для цього на хвостове стебло прилипала надягають кільце, до якого прикріплюють довгу мотузку, і виходять у море, захопивши із собою рибу в судині з водою або просто буксируючи її за човном. Коли виявлена черепаха, мисливці намагаються підплисти до неї ближче, а потім кидають у воду свого помічника, що відразу направляється до черепахи й присмоктує до неї. Після цього залишається тільки обережно підтягти прилипало і його невдачливого «хазяїна» до човна.