СІМЕЙСТВО ЩЕТИНОЗУБОВИЕ (CHAETODONTIDAE)

Щетинозубовие — дрібні й середньої величини риби зі стислим з боків високим тілом, маленьким ротом, збройним тонкими щетинковидними зубами, які іноді мають трехвершинние вістря. Їхній тулуб покритий невеликої ктеноидной лускою, що заходить на спинний й анальний плавці. Майже всі представники цієї групи відрізняються дуже яркою, часто багатобарвним фарбуванням, що фантастично сполучає найрізноманітніші й, здавалося б, несумісні по контрастності відтінки всіх квітів веселки. Той, кому довелось хоч раз бачити цих риб у їхній природній обстановці – у коралового рифа, у прозорій воді, пронизаної променями тропічного сонця, – ніколи не забуде їхньої надзвичайної краси. Не боячись перебільшення, можна віднести ще-тинозубов, разом з деякими тропічними метеликами й птахами, до числа найбільше строкато пофарбованих тварин нашої планети.

Всі види сімейства, а їх налічується більше 150, живуть у прибережній смузі тропічних морів, будучи особливо характерними для співтовариств коралових рифів і скелястих оголень. Деякі види можуть, втім, зустрічатися серед водорослевих заростей і навіть заходити в опріснені ділянки. Щетинозуби живуть у всіх океанах, але найбільшим числом видів представлені в індо-західно-тихоокеанській області.
Ці риби не здатні переборювати більші відстані й не роблять далеких міграцій, постійно населяючи той самий риф. Зате вони відрізняються надзвичайною верткістю й рухливістю й можуть різко змінювати напрямок свого руху. При наближенні хижої риби або іншої небезпеки щетинозуби ховаються в порожнинах і пещерках рифа, причому деякі з них мають навіть постійні «житла» в уподобаній ущелині. Всі вони ведуть одиночний спосіб життя, плаваючи поодинці або групками із двох-трьох особин, і ніколи не утворять більших зграй.
Сімейство щетинозубових розпадається на дві більші групи, які зізнаються деякими вченими за самостійні сімейства. Представники однієї групи – риби-метелика – не мають шипа на предкришечной кістки, тоді як у вхідних в іншу групу риб-ангелів цей шип завжди добре розвинений.
Риби-метелика, до яких належить біля десятка пологів (Chaetodon, Heniochus, Forcipiger й ін.), не досягають більших розмірів. Самі великі представники цієї групи мають не більше 15-25 див у довжину. У фарбуванні риб-метеликів переважають жовті, коричневі, чорні й сріблисті тони з окремими червоними й синіми смугами або плямами. Їхнє контрастне розцвічення сприяє, як й в інших яскравих коралових риб, стиранню контуру тіла, що забезпечує, як не дивно, найкраще маскування в тих умовах, у яких вони живуть. Ще більше значення яскравого фарбування складається в попередженні особин свого виду про те, що дана ділянка рифа вже зайнятий й освоєний їхнім родичем. Про це свідчить і поводження риб-метеликів, що активно відганяють наближаються до їх «будинку» індивідуумів того ж виду, але ніяк не реагуючих на всіх інших риб коралового співтовариства.
Деякі з риб-метеликів, наприклад щетинозуб-пинцетник (Forcipiger longirostris), мають подовжене рило, витягнуте у своєрідну лійку або трубку. Така будова щелеп дозволяє їм з легкістю витягати свою їжу – різних дрібних безхребетних – з ущелин між гілочками коралів і каменями. Вони поїдають також тварин, захоплених кораловими поліпами, вихоплюючи кормові об’єкти з їхніх щупалець. Пинцетники, розповсюджені від Східної Африки до Гавайських островів, часто втримуються в морських акваріумах. Вони досить забіякуваті й при зіткненнях з особинами свого виду використають як зброя сильні промені свого спинного плавця. Їхня агресивність, очевидно, порозумівається одиночним способом життя й необхідністю охорони своєї кормової ділянки.
В вимпельних риб-метеликів (Heniochus) висота тіла перевищує його довжину, а четвертий промінь спинного плавця сильно подовжений і переходить у м’яку витягнуту нитку. До цього роду ставиться широко розповсюджений у Тихому й Індійському океанах Н. acuminatus – смугаста біло-чорна рибка довжиною не більше 15 див.
Найбільше число видів налічується в роді Щетинозуби (Chaetodon). Вони дуже різноманітні по фарбуванню. В четирехглазого щетинозуба (Ch. capistratus), наприклад, на хвостовому стеблі є глазоподобное пігментна пляма. Майже симетричне тіло й «ока» попереду й позаду створюють ілюзію двуглавости цієї риби. З особливостей поводження особин цього виду потрібно відзначити, що вони іноді виконують обов’язки санітарів-чистильників, об’їдаючи зовнішніх паразитів з тіла великих риб.
До групи риб-ангелів ставиться сім пологів (Pomacanthus, Centropyge й ін.). Деякі з них (наприклад, помаканти) досягають досить більших розмірів – до 60 див, інші не відрізняються по величині від риб-метеликів. Яскраво розфарбовані риби-ангели особливо звичайні в коралових рифів і ведуть одиночне життя. На відміну від риб-метеликів, у яких мальки мало відрізняються по фарбуванню від дорослих риб, багато риб-ангелів сильно міняють цвіт і малюнок протягом життя. Як приклад можна вказати, що молоді імператорські ангели (Pomacanthus imperator) мають майже чорне тіло, прикрашене білими й блакитними концентричними смугами, що утворять кола на хвостовій частині тулуба. У дорослих особин цього виду, які, без сумніву, належать до числа красивейших риб, на тілі є близько 25 тонких минаючих під косим кутом до поздовжньої осі риби жовто-жовтогарячих смуг на яскраво-фіолетовому тлі. Голова в них смарагдово-зелена зверху й червоно-коричнева знизу, а очі обведені жовтою й синьою лініями. Подібні ві
Усе риби-метелики й риби-ангели мають дуже смачне м’ясо й використаються в місцевому рибальстві. Їх добувають пастками типу верш або вудками, а останнім часом також за допомогою підводних рушниць. Промислове значення цієї групи, однак, невелико, тому що щетинозуби ніде не утворять більших концентрацій. Потрібно відзначити також, що із уживанням у їжу цих риб (як і більшості інших тропічних прибережних видів) зв’язана небезпека сигуатерного отруєння – погано вивченого, але дуже небезпечного захворювання, переносниками якого є риби теплих вод. Смертність від сигуатери, особливо розповсюдженої на островах Вест-Індії й Полінезії, досягає 12%.