СІМЕЙСТВО БРИЗГУНОВИЕ (TOXOTIDAE)

Це цікаве сімейство містить тільки два роди із чотирма-п’ятьма видами, розповсюдженими в прісних і солонуватих водах Індії, Бірми, Малаккского півострова, Індонезії, В’єтнаму й Філіппінських островів. Вони можуть зустрічатися й у солоній морській воді – переважно в мангрових заростях, на мулистих ґрунтах в узбережжя. Характерною й навіть унікальною особливістю цих невеликих риб, що досягають 20 див у довжину, служить їхня здатність полювати за повітряними комахами, яких вони збивають із надводних рослин або безпосередньо в повітрі за допомогою крапель води, вибризгиваемих з рота.
Найбільше добре вивчений представник сімейства — бризгун (Toxotes jaculator) давно вже втримується в акваріумах, хоча й не одержав широкого поширення в любителей-аквариумистов у зв’язку із труднощами доставки цих риб, розмноження яких у неволі ще не відзначалося. Бризгуни мають злегка стисле з боків подовжено-ромбовидне тіло із приостренной головою, довгим рилом і більшими очами. Спинний й анальний плавці відсунуті в них у задню частину тулуба. Ці риби мають досить яскраве розцвічення: у верхній половині тіла в них є п’ять чорних поперечних смуг на сріблисто-перловому тлі. Таке фарбування відбите й у місцевих назвах риби, що у Таїланді, наприклад, називають тигровою.
Бризгуни тримаються в поверхні води й зірко спостерігають за переміщеннями об’єктів, що рухаються, у надводному середовищі. Побачивши повзуче по галузях або ширяюче в повітрі комаха, вони підпливають до самому урезу води, висуваючи рило на поверхню, і з відстані, що досягає 1 д і більше, збивають видобуток, точно направляючи в неї краплі або струмки води. Вони настільки точно прицілюються (потрібно врахувати при цьому переломлення світлових променів на границі роздягнула води й повітря), що промахи трапляються дуже нечасто. Якщо ж риба промахнулася першою краплею, то вона коректує траєкторію польоту наступної, точніше направляючи свої «кулі». У результаті зграйка що полюють бризгунов, що спрямовується до виявленого видобутку, майже не залишає їй шансів на порятунок. Збита комаха негайна підхоплюється одним з мисливців на поверхні або ще в повітрі, причому в цей час він нерідко далеко висуває голову з води.
Чудовий спосіб полювання бризгунов був відомий уже давно. У споконвічних місцях свого перебування ці риби издревле містилися в штучні басейни для потіхи глядачів, причому мішені для їхньої стрілянини підвішувалися над водою на нитках.
Зараз бризгунов можна бачити в акваріумах і зоопарках усього миру. У неволі ці риби охоче демонструють свої виняткові здатності, без праці збиваючи тарганів, павуків і мурах на дистанції до 2, 5 м, гасячись струмком води запалену сигару й жваво реагуючи на будь-який рух над судиною, у якому вони живуть. Відомий росіянин аквариумист Н. Ф. Золотницкий, що багато спостерігав цих риб, відзначав навіть влучні влучення крапель у стекла його пенсне, коли він схилявся над судиною зі своїми улюбленцями, пропонуючи їм мотиля й мурах.
Незважаючи на численність спостережень над полюванням бризгунов, механізм їхньої стрілянини був з’ясований порівняно недавно. Виявилося, що на піднебінні цих риб є дуже вузький, але довгий жолобок, що може прикриватися знизу довгою мовою, перетворюючись у дуже тонку трубочку – своєрідний стовбур, діаметр якого навіть у великих бризгунов не перевищує 0, 15 мм. Тонкий кінчик язика дуже рухливий і служить клапаном, що закриває й відкриває вихід із цієї трубочки. При різкому закриванні зябрових кришок вода під тиском спрямовується із глотки в піднебінний канал, і бризгун регулює кінчиком язика частоту пострілів, посилаючи в мету серію краплі або тонкий безперервний струмок води.
Спосіб стрілянини вибирається залежно від положення й величини видобутку, але залежить і від індивідуальних особливостей кожної риби. Є припущення, що найбільших успіхів у своєму мистецтві досягають самі великі й досвідчені бризгуни.
М’ясо всіх видів бризгунов їстівне й смачно. У районі перебування цих риб вони всюди вживаються в їжу, хоча й не ловляться ніде у великій кількості.