СІМЕЙСТВО ГОРБИЛЕВИЕ (SCIAENIDAE)

Горбилевие риби мають один спинний плавець із глибокою виїмкою, що розділяє колючу й м’яку частини. Передня, колюча частина, як правило, значно коротше м’якої. В анальному плавці одна або дві колючки. Зуби дрібні, щетинковидние, у деяких видів у передній частині щелеп сильні, кликовидние. На кінці рила, іноді на підборідді розташовані добре розвинені пори. Деякі види мають на підборідді короткий, товстий вусик.

Сімейство нараховує близько 150 видів морських риб, деякі заходять у прісні води. Всі горбилевие живуть у прибережних водах тропічних і субтропічних морів басейнів Атлантичного, Тихого й Індійського океанів. Це масові стайние риби, багато хто з яких досягають великих розмірів й у більших кількостях облавливаются промислом.
Всі горбилевие ведуть придонний спосіб життя, хоча серед них є гарні плавці (пологи Otolithes, Cynoscion). Горбилевие майже ніколи не зустрічаються за межами материкового шельфу, особливо численні вони поблизу усть великих рік: Амазонки, Міссісіпі, Конго, Інду, Гангу й ін., де вони в більших кількостях тримаються на малих глибинах (менш 100 м) у мутної, іноді опрісненій воді.
По типі харчування серед горбилевих зустрічаються як хижаки, так і зовсім мирні риби, що споживають винятково бентос. Деякі горбилевие мають змішане харчування – у тих випадках, коли в районі їхнього перебування багато дрібної риби (анчоуси, сардини й ін.), вони хижачать; якщо ж риба, що могет служити їжею, відсутній, – переходять на бентосний тип харчування.
Типовими хижаками є види, що ставляться до роду Обапіл-капітан (Pseudotolithes). Всі представники цього роду мають довгасте тіло, за формою напоминающее судака. На щелепах розташовані сильні, гострі кликовидние зуби. Рот кінцевий, великий. Фарбування звичайно сріблиста, іноді золотава. Спина темна, черево біле. У деяких видів на боках є косі ряди темних крапок, що часто зливаються у хвилясті лінії. Види цього роду поширені в тропіках східної частини Атлантичного, Індійського й Тихого океанів. Найбільш великий вид – великий капітан (Pseudotolithes typus) живе в берегів Західної Африки. Він досягає довжини 1 м і ваги 15 кг. Тут же зустрічаються більше дрібні «капітани» – малоротий (P. brachygnathus) і сенегальський (P. senegalensis), довжина яких, як правило, не перевищує 40 див, але буває й до 80- 90 див.
В Індійському океані й у Південно-Китайське море широке поширення має червоний обапіл (Otolithes ruber), характерною ознакою якого є тільки одна пара іклів на верхній щелепі, що дуже далеко відстоять друг від друга. Цей вид досягає довжини 90 див і ваги 7 кг. Найбільш масовий в Індійському океані вид роду Отолитес (Otolithes) – сріблистий обапіл (Otolithes argenteus). На відміну від інших представників сімейства він може зустрічатися й на досить значних глибинах (до 300 м). Особливо багато його в берегів Західної Індії, у значно менших кількостях зустрічається він у східних берегів Африки, у районі Філіппінських островів й у берегів Австралії. Інші представники цього роду мають значно менше промислове значення, однак завдяки високим смаковим якостям їхнього м’яса вони цінуються на рибних ринках всіх країн.
Дуже близький у морфологічному відношенні до роду Otolithes Атлантичного океану, що обитающий переважно в західній части, рід американських судачьих обаполів (Cynoscion). Деякі дослідники навіть уважають, що ці пологи ідентичні. У східного узбережжя США від Нової Шотландії до Мексиканської затоки розповсюджений сірий обапіл (Cynoscion regalis), важливий об’єкт тралового рибальства в Західній Атлантиці. Це досить великі риби, довжиною до 90 див і вагою до 9 кг. У берегів Південної Америки, від Венесуели до Аргентини, зустрічається інший масовий промисловий вид – смугастий обапіл (Cynoscion striatus), що має найбільше значення в промислі Уругваю й Аргентини в районі затоки Ла-Плата. Американські судачьи обаполи (Cynoscion) є й у Тихому океані. Так, у берегів Каліфорнії розповсюджений великий білий обапіл (Cynoscion nobilis).
В Індійському океані живе близький до судачьим обаполів рід Отолитоидес (Otolithoides). Один з його видів (Otolithoides biauritus) є самим великим видом сімейства горбилевих. Довжина його нерідко перевищує 2 м, а вага 80 кг. За формою тіла він дуже нагадує «капітанів», але, на відміну від них, не має подовжених кликовидних зубів на щелепах. Інший вид – котх (О. brunneus) відіграє важливу роль у траловому промислі Індії.
Якщо численні види пологів Otolithes, Cynoscion й Otolithoides є типовими хижаками, то представники роду Сциени (Sciaena) харчуються як рибою, так і бентосом. Вони мають помірної довжини тіло й горбату попереду спину. Саме ця ознака послужила підставою російській назві «обапіл». Рило тупий, закруглене, рот напівнижній. На нижній щелепі й на кінці рила по п’ятьох пор. У східній частині Атлантичного океану (від Біскайської затоки до Зеленого мису), у Середземне й Чорному морях широко розповсюджений темний обапіл (Sciaena umbra).
Це досить велика риба (до 70 див), що одержала свою назву за темне фарбування спини. Спина темного обапола, як правило, темно-синя з фіолетовим або мідно-червоним відтінком, боку більше світлі, золотаві. М’яка частина спинного плавця й хвостовий плавець мають чорну облямівку. Незважаючи на досить широке поширення, темний обапіл ніде не має високу чисельність. Живе він поблизу берегів, віддаючи перевагу скелястому узбережжю, стрімкі обриви, моли й т.п. (Чорне море). У берегів Африки, у східній частині Атлантичного океану, темний обапіл досить часто зустрічається на піщаних і черепашникових ґрунтах, іноді вдалині від берегів, при цьому часто попадається в трали промислових судів. У Середземне й Чорному морях він є бажаним видобутком підводних мисливців. Тільки дуже досвідчені нирці можуть виявити й добути великих обаполів, що затаїлися в скельних ущелинах. Загарпунена риба робить дуже сильний опір, забивається під камені, у печери й гроти, і тому далеко не завжди її вдається підняти на поверхню води.
У східній частині Атлантичного океану живе орлиний обапіл, або сциена-орел (S. aquila). Довжина цього виду досягає двох метрів, але в уловах переважно зустрічаються особини близько 1 м, рідше 1, 5 м. Найбільші промислові скупчення цього обапола відзначаються в берегів Іспанії, Португалії й Марокко.
Нараховують близько 30 видів сциен, розповсюджених у субтропічних і тропічних водах усього миру. Найбільш розвинений промисел сциен у берегів Африки (S. nigrita, S. epipercus), Австралії (S. antarctica), у тихоокеанського узбережжя Північної й Південної Америки (S. saturna, S. deliciosa, S. gilberti й ін.), близькі види ловлять у берегів Японії й Південної Кореї (Argyrosomus argent atus).
Дуже велике промислове значення в Жовтому морі має малий жовтий обапіл (Pseudosciaena polyactis), що володіє винятково високою чисельністю. Ця порівняно невелика риба довжиною до 35 див і вагою до 1 кг живе на невеликих глибинах (20-80 м), при цьому тримається як у дна, так й у товщі води. Харчується малий жовтий обапіл ракоподібними й дрібною рибою. Цей вид добувається тралами, ставними й дрифтерними мережами.
Висловлювалися пропозиції про акліматизації малого жовтого обапола в Чорному морі (північно-західна частина), де є сприятливі умови для його життя. Подібний захід може підвищити рибопродуктивность Чорного моря за рахунок коштовного промислового об’єкта.
Істотне значення має також більше південний великий жовтий обапіл (Р. сгосеа), розповсюджений переважно в Східно-Китайському й Південно-Китайськім морях. Цей вид досягає довжини 60 див.
Дуже широке поширення мають численні види, що ставляться до роду Умбрина (Umbrina). На відміну від сциен умбрини мають на підборідді короткий товстий вусик. Цей рід нараховує більше 20 видів, що живуть у тропічних, частково субтропічних зонах Атлантичного, Тихого й Індійського океанів.
В Атлантичному океані, від Біскайської затоки до Анголи, у Середземне й Чорному морях водиться світлий обапіл, або світла умбрина (Umbrina cirrosa). Це велика риба, що досягає довжини 2 м і ваги 70 кг (звичайно не більше 1 м, а в Чорному морі ще дрібніше). За формою тіла ця умбрина дуже нагадує темного обапола, але, крім наявності усиа ка, сильно відрізняється від нього характером фарбування. Спина в неї коричнева, зі спини на боки убік голови йдуть косі темні смуги по світлому тлу. Плавці коричнюваті, але світліше спини. Край зябрової кришки чорний.
Світлий обапіл живе винятково в дна, при цьому тримається переважно серед скель і каменів. Щодо цього він нагадує темного обапола. З похолоданням відходить від берегів на глибину. Як і темний обапіл, у незначних кількостях добувається в прибережній зоні, а в берегів Марокко в Атлантичному океані в деякому віддаленні від берега на глибинах до 150 м. Світлий обапіл є об’єктом спортивного підводного полювання.
Дуже численна відносно невелика (до 40 див) аргентинська умбрина (Umbrina canosai), що живе в південно-західній частині Атлантичного океану. Вона утворить більші скупчення в берегів Аргентини й Уругваю.
Деякі горбилевие, у тому числі три види роду Плагиосцион (Plagioscion), живуть у ріках Південної Америки, а один вид роду Аплодиноти (Aplodinotus) — річковий барабанщик (A. grunniens) – у ріках Північної Америки.
Цікавою особливістю багатьох горб-лівих риб є здатність видавати звуки, що мають, можливо, сигнальне значення. Звуки ці виробляються в результаті скорочення м’язів, що оточують плавальний міхур, що грає при цьому роль резонатора. Добре розвинена здатність до видавання звуків в умбрин, а особливо в аргентинської умбрини (U. canosai). Вийняті на палубу судна умбрини видають звуки, що нагадують рохкання свиней.
Досить голосні звуки видають так називані «морські барабанщики» (Роgonias chromis), що живуть у Західній Атлантиці. Ця властивість дозволяє місцевим рибалкам знаходити скупчення риб, орієнтуючись на звук. У Середземне море рибалки розшукують по ночах великого орлиного обапола по його барабанному бої – ритмічним монотонним стогонам, що ясно слишимим навіть у повітрі.