СІМЕЙСТВО КЕФАЛЕВІ (MUGILIDAE)

До сімейства Кефалевих ставиться більше 10 пологів й 100 видів. Це дуже що мало розрізняються по зовнішньому вигляді тор-педообразние гарні риби, що мають звичайно сріблисте фарбування. Їхнє тіло покрите великої циклоїдної (іноді кте-ноидной) лускою, що дуже щільно сидить в одних видів і легко опадаючої в інших. Бічна лінія в кефалей неповна або її немає. Кефалі мають два широко розставлених спинних плавці, перший з яких містить звичайно тільки чотири колючих промені. Голова в них невелика, але широка, сплощена зверху вниз і покрита лускою; рот маленький, зуби дуже дрібні, що іноді сидять на губах; ока в деяких видів мають добре розвинене жирове віко.
Майже всі кефалі ставляться до числа морських риб, що переносять, однак, значне опріснення й проникаючих у солонуваті й зовсім прісні води. Діапазон солоності, при якій можуть бути зустрінуті представники цього сімейства, варіює від 0 до 35/00° (нормальна морська солоність) і навіть до 83/00° у засолоненних лиманах. Серед кефалей є й дійсні прісноводні види, що ніколи не виходять у море. До них належать, зокрема, Кефали-хотуро (Joturus), що живуть у ріках й озерах Куби, Центральної Америки й Мексики, кефали-цестрети (Cestraeus), що зустрічаються у внутрішніх водоймах Індонезії й Філіппінських островів, желтоглазие кефалі Австралії (Aldrichetta forsteri).
Поширення морських кефалей, які всі живуть у прибережній смузі й не виходять далеко у відкритий океан, охоплює тропічні, субтропічні й помірковано теплі води всіх океанів. Особливо багато пологів і видів налічується в індо-тихоокеанській області: у берегів Індонезії, наприклад, відомо 26 видів, у водах Нової Гвінеї 18 видів, у Цейлону 13 видів і т.д.
Багато видів кефалей мають порівняно невеликі ареали, але одна з них — лобань (Mugil cephalus) зустрічається практично у всій області поширення сімействі. Лобань живе в берегів Європи, Азії, Африки, Австралії й Америки, а також в островів Океанії й може вважатися однієї з найбільше широко розповсюджених морських риб. Очевидно, це найбільш велика із всіх кефалей, що досягає 90 див у довжину при вазі 6, 7 кг.

Біологія всіх кефалей дуже подібна. Вони розмножуються в море в незначному видаленні від берегів, причому ікра, личинки й мальки розвиваються в товщі води або в самої її поверхні й можуть переноситися плинами на велику відстань. Дорослі кефалі постійно тримаються в самого узбережжя й дуже звичайні в бухтах, лагунах, естуаріях і низов’ях рік. Їхню основну їжу становить детрит (збагачений органічною речовиною донний іл) і перифитон (рослинне й тварина обростання підводного субстрату); у значно меншому ступені — бентос. кефалі, Що Годуються, пересуваються над ґрунтом під кутом близько° 45 до дна й зіскрібають із його верхній шар мулу, використовуючи для цього плоску поверхню лопатовидной нижньої щелепи. Зібраний детрит отфильтровивается на зябрових тичинках, потім вода віджимається від харчової грудки за допомогою глоткових зубів, і корм проштовхується через стравохід у мускулистий шлунок, де частково перетирається. Кишечник кефалей, у якому відбувається усмоктування, у зв’язку зі своєрідністю їхньої малопоживної їжі досягає, як й в інших растительноядних риб, дуже великої довжини. Його довжина в распрямленном стані може в 4, 5-6, 5 рази перевищувати довжину всього тіла риби. У молодих пелагических кефалей, що харчуються зоопланктоном, травний тракт значно коротше, ніж у дорослих риб.
Всі кефалі — гарні плавці. Вони дуже рухливі й мають здатність вистрибувати з води при переляку. Деякі види роблять досить більші міграційні переміщення, але більша частина ставиться до числа осілих риб.
У наших берегів кефалі (види роду Mugil) зустрічаються на Далекому Сході, у Чорному й Каспійськім морях. Найбільшим числом видів (п’ятьма) вони представлені в Чорному морі, однак значної чисельності досягають там тільки лобань, сингилъ (М. auratus) і гостроносий (М. saliens). Останні два види живуть й у Каспієві, куди вони були вселені й де успішно акліматизувалися. У далекосхідних водах живуть пиленгас (М. soiui) і лобань.
Серед чорноморських кефалей найбільш численний, судячи зі складу уловів, сингиль (до 75—80% улову), далі випливають гостроносий (близько 20%) і лобань (5%). Нерест всіх видів відбувається в червні — серпні при температурі 16—25° С. Їх пелагическая ікра, що плаває в самої поверхні, може бути зустрінута дуже далеко від берегів, але молодь незабаром повертається на мілководдя. Дорослі риби нагулюються в затоках і лиманах, у тому числі в узбереж Азовського моря й у Сивашу, де чорноморські кефалі не розмножуються. Чорноморський лобань росте набагато швидше інших видів. У віці 6 років він досягає в середньому довжини 56 див і ваги 2, 6 кг, тоді як сингиль і гостроносий у тім же віці мають тільки 33 й 26 див відповідно. Половозрелость лобаня наступає при досягненні довжини 30- 34 див, сингиля – 24-31 див, гостроноса – 23-25 див. Під час ходових міграцій кефалі утворять більші косяки, групуючись у них по розмірах.
Завдяки детритоядности кефалі практично не мають харчових конкурентів серед інших масових риб. Тому їхнє вселення в такі водойми, у яких ці риби відсутні, а природні умови відповідають їхній екології, представляється досить доцільним. На цій підставі в Радянському Союзі була почата в 1930-1934 р. спроба переселення чорноморських кефалей у Каспійське море. Із трьох чорноморських видів у цій водоймі прижилися гостроносий і сингиль, які швидко розмножилися й уже в 1937 р. дали можливість почати промисловий лов. У Каспійське море ці риби знайшли навіть кращі умови для життя, чим у себе на батьківщині. Вони стали тут більшими й досягають значно більшої ваги. Каспійський сингиль, наприклад, може важити 2, 5 кг, тоді як у Чорному морі він украй рідко перевищує 500 р. Можна вказати також, що шестирічний сингиль має в Каспієві довжину близько 42-43 див, а гостроносий 35 див (розміри одновікових чорноморських риб наведені вище). У Каспійське море змінилося й кількісне співвідношення акліматизованих кефалей: улови гостроносий у цій водоймі мало уступають уловам сингиля. Єдиний недолік цих риб як промислові об’єкти полягає в тому, що їхнє м’ясо нерідко має в Каспієві неприємний нафтовий захід. Це порозумівається, звичайно, наявністю домішки нафти в прибережних илах водойми, особливо поблизу її промислових родовищ в Апшеронського півострова.
Каспійські кефалі зимують головним чином у південній частині моря. Провесною вони починають більшими косяками пересуватися на північ уздовж туркменського й азербайджанського узбереж і розселяються по мілководдях середнього Каспію, досягаючи в невеликій кількості навіть північних районів моря. Зворотна міграція починається в серпні й передує нересту, що відбувається восени в середній і південній частинах водойми. У промислових уловах на півдні переважає гостроносий, а в середньому Каспієві – сингиль.
Деякі вчені, уважають досить коштовним об’єктом для акліматизації в Аральськім, Каспійське й Азовському морях далекосхідного пиленгаса (М. soiui), молодь якого в порядку досвіду вже перевозилася літаком із Владивостока в Астрахань. Пиленгас є, очевидно, найбільше эврибионтним видом кефалевих: ця риба добре пристосована до високої температури води влітку й до низкою в зимовий час, до того ж вона переносить більші коливання солоності (від 0 до 32—33/00). Нерест пиленгаса йде при температурі 20—24°С и солоності 5-157°/00.
Цей вид живе тільки в Японському морі, де він зустрічається від лиману Амуру до Південної Кореї (Пусань). Характерною рисою пиленгаса служить залягання на зимівлю в річкових ямах. У р. Суйфун, наприклад, ця кефаль заходить у жовтні й піднімається нагору аж до Уссурійська (більше 100 км від устя), залишаючись на зимівлю по всьому руслу. Навесні пиленгас виходить у затоку Петра Великого й все літо нагулюється в мілководних бухтах і лагунах, харчуючись, як й інші кефалі, детритом. До осені їхнє м’ясо стає дуже жирним (9-10% жиру по вазі). У віці 6 років особини цього виду досягають довжини близько 50 див і ваги 1100 м, а найбільш великі десятилітні екземпляри важать близько 2, 7 кг. Розмноження відбувається в травні – червні на прибережних мілководдях, мальки зустрічаються в устях рік і струмків у майже прісній воді. Восени вони йдуть на зимівлю в ріки.
Кефалі мають немаловажне значення в морському рибальстві (світовий улов цих риб перевищує 50 тис. т щорічно). Основна частина уловів добувається, однак, не в море, а в бухтах і затоках, тому що промисел активних кефалей у відкритих водах дотепер не став досить рентабельним. У Чорному морі, наприклад, лов кефалей вироблявся раніше за допомогою ставних неводів – коравий – при постійному спостереженні за ходом риби. Пастка такого невода закривалася вручну після заходу в нього косяка. Інший, маловживаний нині метод кустарного рибальства – «на рогожі» – був заснований на тім, що кефаль, що підходить до плаваючим на поверхні води предметам, не підпливає під перешкоду, а прагне перестрибнути через нього по повітрю. Плавучі рогожі, виставлені в лінію поперек міграційного шляху, давали можливість одержувати відносно непогані улови. У деяких районах кефалі відіграють значну роль у спортивному ужении риби. Особливо цікава для аматорів підводне полювання на великих кефалей з гарпуном або рушницею, дуже розповсюджена зараз у берегів Криму.
Значно більші перспективи, чим морський промисел, має вирощування кефалей у лагунах і лиманах. Лагунове розведення цих риб давно вже виробляється в деяких країнах Азії (Індія, Китай) і Європи (Італія, Франція). У нас у країні воно практикується на лиманах Одеської області й Краснодарського краю. Зариблення кефалевих господарств відбувається навесні через протоці або спеціально проритий канал, що з’єднує лагуну з морем. Потім цей канал закривається й нагул мальків, що зайшли, і дорослих кефалей відбувається в замкнутій водоймі. Восени лагуна знову з’єднується з морем і вихідна з її кефаль попадає в пастки, установлені в протоці. Продуктивність лагунового господарства може становити 50-100 кг риби з гектара, а в найбільш родючих лагунах навіть 300-350 кг із гектара. Разом з кефалями можна вирощувати й інших риб.
Ще кращі умови для ведення керованого господарства представляє розведення кефалі в прісноводних ставках (звичайно разом з коропом), що практикується вже в багатьох країнах.