СІМЕЙСТВО КОЛЮШКОВИЕ (GASTEROSTEIDAE)

Колюшковие — дрібні, від 3, 5 до 20 див, морські й прісноводні риби північної півкулі. Тіло струнке, подовжене, стисле з боків. Хвостове стебло тонкий, звичайно з бічними кілями. Всі колюшки більш-менш сильно збройні як для нападу, так і для захисту. На спині й на череві є складні шипи; луски ні, але в більшості видів боку тіла покриті бронею з більших кісткових пластинок. Розрізняють колюшек по числу шипів або голок на спині: трехиглая, пятнадцатииглая колюшка й т.п. У сімействі колюшкових 5 пологів, 12 видів. Трехиглие колюшки (Gasterosteus) поширені в Європі, Північній Африці (Алжир), Північній Азії й Північній Америці. У межах СРСР живе один вид – трехиглая колюшка (Gasterosteus aculeatus).

Тіло в трехиглих колюшек порівняно високе, стисле з боків, з коротким хвостовим стеблом. Замість луски боку тіла покриті кістковими пластинками, як панциром. Голова загострена. Рот кінцевий, помірної величини. Зяброві перетинки прирощені до межжаберному проміжку, не образуя складки поперек нього. Перед спинним плавцем три більших шипи. Черевні плавці перетворені в шипи. Спинні й черевні шипи в піднятому положенні замикаються особливою засувкою і являють собою грізна зброя. Трехиглие колюшки живуть у море й у прісних водах; живучі в море звичайно крупніше прісноводних, сильніше збройні, бічні кілі на хвостовому стеблі добре розвинені, кісткові пластинки на боках тіла утворять повний ряд; у прісноводних форм ці пластинки є тільки біля голови й на хвостовому стеблі.
Довжина трехиглой колюшки в Білому морі до 9 див (звичайно середній розмір самців 6, 5 див, самок — 7, 5 див), а в Тихому океані в Камчатки — до 10—11 див. У прісних водах й у більше південних районах довжина звичайно не більше 4-6 див.
Фарбування мінливе: зеленувато-бура в прісноводних форм і від сріблисто-зеленої до синювато-чорної в морських; у молодих — сріблиста. Навесні, у період нересту, у самців груди й черево стають яскраво-червоними, спина смарагдово-зеленої, ока яскраво-синіми. У самки на боках тіла з’являються темні смуги й сріблисто-біла нижня сторона стає блідо-жовтою.
Трехиглая колюшка однаково добре живе в морській і прісній воді. Широко поширена в берегів північних частин Атлантичного й Тихого океанів. Зустрічається в берегів Мурмана й у Білому морі, але уздовж усього узбережжя Сибіру її немає. Звичайна в берегів Європи від Чорного й Середземного морів до Балтійського, у Фарерських островів, Ісландії, Гренландії; у берегів Америки від Гудзонова затоки до Нью-Джерсі. У Тихому океані від Берингове протоки на південь до Кореї й Каліфорнії.
У Білому морі трехиглая колюшка — дійсна морська пелагическая риба. У Кандалакшском затоці незабаром після розкриття моря, наприкінці травня, вона у величезних кількостях підходить до берегам. Місцями в період масового підходу колюшки вода буквально чорніє від суцільної маси рибок, що юрбляться в берега. У цей час невеликим тягловим неводком можна виловлювати по тонні риб за півгодини.
Протягом усього червня колюшка буквально заповнює всю берегову лінію й тримається вузькою стрічкою в самого берега. Спочатку до берегів підходять тільки самки. У середині червня з’являються самці, починається будівництво гнізд і нерест. Хоча плідність колюшки в порівнянні з іншими рибами мізерно мала (від 65 до 550 ікринок), але завдяки ретельній турботі про потомство відсоток виживання мальків дуже великий. Наприкінці липня з’являються мальки; у серпні вони тримаються зграйками в заростях прибережника, у берегів, і швидко ростуть. У серпні починається відхід колюшек у море, причому спочатку відходять самки, потім самці, а на початку вересня зникає й молодь. У серпні численні зграйки колюшек зустрічаються по всьому Білому морю, навіть у найбільш вилучені від берега місцях. Зимують вони, імовірно, на глибині 15-30 м, де довго зберігаються прогріті за літо шари води.
Нерест колюшки відбувається в берегів, в опрісненій зоні й у прісних водах струмків і річок.
У період розмноження самці дуже забіякуваті й бійки між ними часто кінчаються смертю: один із супротивників виявляється буквально розпоротим гострими шипами.
Навесні самець будує на дні гніздо на тихій обмілині, між стеблами водяних рослин, де є постійне, але не занадто сильний плин. Він збирає туди обривки водяних рослин і різні рослинні залишки, скріплює їхніми клейкими нитками й прикріплює до стебел рослин. Час від часу він оглядає своє спорудження, як би пробує його міцність, треться боками об стінки, зіскрібаючи слиз, що служить «штукатуркою» для обробки «приміщення». Він приносить також камінчики, щоб завантажити будівлю й додати їй стійкість.
На будівлю гнізда іноді затрачається всього 2—3 години, але часте спорудження його займає тиждень і більше. Розміри гнізд дуже різне: іноді гніздо розміром з волоський горіх, але може бути й з невелику чайну чашку. Потім самець заганяє в гніздо самку. За кілька секунд перебування в гнізді самка відкладає до 100 ікринок. Як тільки вона вимітає ікру, самець її виганяє, запліднює ікру й через якийсь час відправляється на пошуки іншої самки, щоб додати ще ікри до вже відкладеного в гнізді. Цей процес повторюється 2-3 рази, поки не набереться достатня кількість ікри, звичайно 150-180 ікринок. Після цього самець пильно охороняє гніздо, люто накидається на всіх приближающихся до нього, ремонтує його, очищає й аэрирует ікру, обмахуючи її своїми грудними плавцями, створюючи приплив свіжої води. Розвиток ікри триває від 8 днів до двох тижнів, залежно від температури води. Коли з’являться мальки, самець розбирає дах гнізда, перетворюючи його в подобу колиски. Іноді він продовжує піклуватися про мальків ще з місяць після того, як вони виведуться, охороняє їх і не дає їм розходитися від гнізда, поки вони не підростуть. Але зрештою він перестає ними цікавитися й може по неуважності з’їсти частина свого потомства. Мальки до осені тримаються зграйками в берегів у заростях прибережника, а потім ідуть у більше глибокі місця.
Тривалість життя трехиглой колюшки 3—4 роки, половозрелости вона досягає на півдні до кінця першого року життя, а в Білому морі звичайно в трирічному віці.
Колюшка здатна видавати скреготливі або стрекотливі звуки.
Незважаючи на малу величину, всюдисуща колюшка дуже зухвала й ненажерлива. Харчується вона дрібними ракоподібними, личинками комах, хробаками, ікрою й мальками інших риб. Відзначено випадок, коли за 5 годин одна колюшка зжерла 74 малька язя, кожен довжиною близько 6 мм, а через два дні проковтнула ще 62. Поїдаючи планктони, вона є конкурентом оселедця. З іншого боку, колюшка сама служить їжею для водоплавних птахів, багатьох риб і морських котиків. У Білому морі в період ікрометання нею харчується тріска. Біломорська тріска в цей час навіть веде пелагический спосіб життя, піднімаючись за своїм видобутком до поверхні води. Шлунки тріски бувають суцільно набиті колюшкой. Пізніше в них починає попадатися значна кількість ікри колюшки, а ще пізніше, у липні, – мальки. Ворогами мальків є також великі медузи (Cyanea arctica); знаходили їх й у шлунках оселедця.
У багатьох місцях колюшки сильно заражені глистами. Вони є проміжним хазяїном для стрічкових глистів (Schistocephalus spp. з Cestoda), які на личиночной стадії виростають до дуже більших розмірів у порожнині тіла риб і перетворюються в дорослі в кишечнику птахів, що харчуються рибою.
У рибному господарстві колюшка — типова «бур’яниста риба». Господарське значення невелике, хоча жир її може застосовуватися в медицині, кулінарії, а також для виробництва лінолеуму, деяких лаків й інших продуктів. В Англії, Голландії, Німеччині, Прибалтиці, Швеції й Фінляндії виловлюють значна кількість трехиглой колюшки. З її готують рибне борошно, витоплюють жир, що йде для технічних цілей, а також використають колюшку для відгодівлі риби в ставках, курей, утік, свиней і на добриво. Під час блокади в багатьох їдальнях Ленінграда й Кронштадта з колюшки готовили супи, рибні котлети й інші блюда. Яскраво-жовтогарячий жир колюшки містить близько 5 мг% каротиноидов; застосування його для лікування ран дало відмінні результати.
В американського узбережжя Атлантичного океану, у море від Ньюфаундленду до мису Код, переважно в солонуватих водах, зустрічається двуиглая колюшка (Gasterosteus wheatlandi), що досягає довжини 10 див.
Четирехиглая колюшка (Apeltes quadracus) звичайна в море від Нової Шотландії до Віргінії. Заходить в опріснені води, зрідка зустрічається й у прісній воді. Не має кісткових пластинок на боках тіла, шкіра гола. Харчується в основному планктонними ракоподібними. Розмножується звичайно в прісних водах, біля Нью-Йорка із травня до липня, а в холодних водах затоки Мэн трохи пізніше. Гніздо набагато більше примітивне, чим у трехиглой колюшки. Воно діаметром менш 2, 5 див, конічне й з поглибленням зверху. Самець підбирає ікринки й складає їх у ямку гнізда. Ікринки жовтого цвіту, діаметром близько 1, 6 мм. Як й в інших колюшек, вони сліпаються в грудки. У лабораторії при температурі 21°С період інкубації ікри близько 6 днів. Тільки що що вийшли личинки мають довжину близько 4, 5 мм; вони схожі на личинок трехиглой колюшки, але сильніше пигментировани.
Струмкова колюшка (Eucalia inconstans) поширена в невеликих річках півночі США. У неї 4-6 (звичайно 5) шипів перед спинним плавцем. Довжина тіла до 6 див. Цей вид дуже активний і численний. У всіх струмкових колюшек навесні самці мають яскраво-червоне шлюбне вбрання, будують гнізда й охороняють їх, як самці трехиглой колюшки.
Рід Девятииглие, або Малі, колюшки (Pungitius) включає 4 види, розповсюджених у Європі, Азії й Північній Америці.
Девятииглая колюшка (Pungitius pungitius) має помірковано подовжене голе тіло з тонким хвостовим стеблом і коротким рилом; тільки на хвостовому стеблі бічні кили покриті дрібними кістковими пластинками. Зяброві перетинки з’єднані й утворять широку вільну складку поперек межжаберного проміжку. Перед спинним плавцем 7-12 невеликих шипів, спрямованих зигзагообразно в різні сторони. Черевні плавці перетворені в шипи. Довжина до 9 див, звичайно 5-6 див. У шлюбний період самець стає зовсім чорним.
Девятииглая колюшка — більше північний і більше прісноводний вид, чим трех-иглая. Широко поширена в басейні Північного Льодовитого океану, Балтійського й Північного морів; не йде на південь далі Середньої Європи й штату Нью-Джерсі. У Тихому океані поширена в берегів Аляски до о-ва Кадьяк, у басейнах Берингове й Охотського морів; південніше зустрічаються тільки китайський підвид (P. pungitius sinensis) і сахалінський підвид (P. pungitius tymensis).
Живе переважно в прісній воді, але попадається й у солонуватих водах лагун і заток. У басейні Білого моря нереститься в червні – серпні. Як й в інших колюшек, трохи самок відкладають ікру в те саме гніздо. Ікрометання в них порціонне, плідність 350- 960 ікринок. Будує гніздо й охороняє ікру, що розвивається, самець. На відміну від трехиглой колюшки, гніздо він улаштовує на стеблах підводних рослин, а не на ґрунті.
На Атлантичному узбережжі Північної Америки цю колюшку називають десятииглой.
Південна мала колюшка (Pungitius platygaster) живе в опріснених районах Чорного, Азовського й Каспійського морів й у низов’ях рік, що впадають у ці моря. Сильно варіює, утворить ряд місцевих форм. Звичайна довжина її 3, 5-5, 5 див, буває до 7 див. Кіля на хвостовому стеблі немає. Підвид її – аральская колюшка (P. platygaster aralensis) зустрічається в Аральськім морі, низов’ях Сирдарьи й Амудар’ї й у р. Чу.
Морська, або пятнадцатииглая, колюшка (Spinachia spinachia) має струнке веретеноподібне тіло; витягнуте, сильно подовжене, попереду п’ятигранне рило; хвостове стебло довгий, тонкий. На спині 14-16 невеликих шипиков. Спинний й анальний плавці короткі, з 5-8 променів. Від вершини зябрового отвору до хвоста проходить ряд ребристих кісткових щитків. Спинний ряд щитків починається на потилиці, майже відразу роздвоюється, проходить по обидва боки уздовж підстави спинних шипів і плавця й потім, з’єднавшись, по верхній стороні хвостового стебла. Аналогічні щитки розташовані уздовж підстави анального плавця й на нижній стороні хвостового стебла. Спина й хвостове стебло зеленувато-бурі, боку золотаві. У період розмноження фарбування самців стає синьої. Довжина до 17-20 див.
Звичайна в берегів Західної Європи від Біскайської затоки до Північної Норвегії; у Балтійськом море — до Фінської затоки.
Ця колюшка — морська прибережна риба. Живе в скелястих берегів і тримається більше уединенно, чим інші колюшки; не збирається в зграї.
Самець будує з гілочки водорості довгасте гніздо завбільшки з куркуля людини, стягаючи відростки виділюваними їм білими нитками, і заганяє туди самку, що відкладає ікру. Ікринки бурштинового цвіту, 2 мм діаметром. Період розвитку ікри до висновку мальків – 3-4 тижні. Самець охороняє своє гніздо й піклується про відкладену ікру, аэрирует її, створюючи токовище води, і т.д.
У берегів Англії морська колюшка, очевидно, має однорічний життєвий цикл.