СІМЕЙСТВО МОРОВИЕ (MORIDAE)

Своїм зовнішнім виглядом й особливостями в будові тіла, осьового кістяка й плавців моровие дуже подібні із трісковими. У всіх морових, крім своєрідного трехперого миня (рід Tripterophycis), є два спинних плавці й один анальний. Передній спинний складається з невеликого числа променів, а задн довгий і підтримується більшою кількістю променів, що лише деяким перевершує число променів в анальному плавці. Черевні плавці сидять трохи кпереди від підстави грудних плавців, складаються з 5-7 променів кожний (крім пологів Laemonema й Podonema). Для багатьох морових характерно дуже сильне подовження променів черевних плавців у личинок і мальків.
Від сімейства тріскових моровие істотно відрізняються насамперед наявністю двох більших рожкообразних виростів у передній частині добре розвиненого плавального міхура. Ці вирости тісно прилягають до великих фонтанеллям бічних потиличних костей, затягнутим перетинкою, і з’єднуються зі слуховими капсулами. Подібна будова плавального міхура й наявність барабанних м’язів свідчать про те, що моровие риби здатні видавати звуки.
Деякі моровие мають своєрідні органи бактеріального світіння, подібні з такими ж органами в деяких долгохвостов. Зовні такий орган виглядає як невелика чорна пляма на череві поперед анального отвору. Цей орган, як й у долгохвостов, є тільки в найбільш мілководних морових: виявлений у северояпонской лотелли (Lotella phycis), що живе в самого берега, і в физикулуса (Physiculus japonicus), що населяє прибережні води на глибинах 50-100 м.
Викопні залишки морових відомі з олігоценових і міоценових відкладень Кавказу й Каліфорнії.
У своєму сучасному складі сімейство морових включає 15—17 пологів, що поєднують близько 70 видів. На відміну від тріскових моровие – глибоководні риби, що населяють переважно верхню батиаль (200-600 м), але деякі види спускаються на глибину 1000-3000 ле, а окремі види виходять на глибини менш 200 м. Риби, як правило, донні, але їхні личинки й молодь живуть у товщі води. Окремі види (наприклад, средиземноморский Rhynchogadus hepaticus) ведуть пелагический спосіб життя.
Пологи й види сімейства морових вивчені дуже погано внаслідок того, що вони, як правило, дуже рідко зустрічаються в тралових уловах. Так, деякі види відомі поки лише по одному-единствен-ному екземплярі. На противагу трісковим, моровие більш рівномірно поширені уздовж берегів Світового океану, не зустрічаючись лише в Північному Льодовитому океані й на схилі антарктичного материка. У південній півкулі вони представлені принаймні чотирма монотипическими эндемичними родами, що живуть у Патагонско-Фолклендском регіоні (Salilota australis), у Західної й Південної Австралії (Euclichthys polynemus, Austrophycis megalops), у Південної Африки, Суматри й Австралії (Tripterophycis gilchristi).
Серед монотипических пологів, эндемичних для північної півкулі, можна назвати гаделлу, бросмикулуса й ринхогадуса (Gadella maraldi, Brosmiculus imberbis, Rhynchogadus hepaticus ), що живуть у Середземнім морі й східній частині Атлантичного океану.
Своєрідно поширені пологи Мору й Халаргиреус (Mora й Halargyreus), що нараховують кожний по 2 види. Так, средиземноморская мору (Mora mediterraпеа) живе в Середземне море й у прилежащей частини Атлантичного океану на глибинах до 1300 м, а австралійська (Mora dannevigi) відома з Великої Австралійської затоки із глибин 650-1100 м.
Точно так само рід Халаргиреус (Halargyreus) має по одному виді в Середземне море й у Нової Зеландії.
Найбільше широко поширені пологи Физикулус, Лемонема й Лепидион (Physiculus, Laemonema й Lepidion), що нараховують у своєму складі не менш 10 видів кожний. Їхній представники зустрічаються в Тихому, Індійському й Атлантичному океанах, але ареали окремих видів мають порівняно невелику довжину.
У наших водах відомо два види морових: подонема й антимору.
Подонема (Podonema longipes) характеризується подовженим, стислим з боків налимообразним тілом, сужающимся до хвоста. Усе тулуб і голова покриті дрібною лускою, що налягає. Передній спинний плавець коротк і низький, складається з 6 променів, причому перший промінь коротше другого. У другому спинному 50- 52 лучачи. Хвостове стебло низький. Кожен черевний плавець складається із двох сильно подовжених променів, що майже доходять до середини тіла, і одного рудиментарного променя. Виступаюча нижня щелепа не несе підборідного вусика. Загальне фарбування тіла коричнювата. Досягає в довжину більше 50 див. Відома із глибин 550-680 м з Охотського моря, району Куріти-Камчатського жолоба, з Курильських проток і з тихоокеанського узбережжя о-ва Хонсю (Японія). Молодь живе в товщі води. Дорослі подонеми в Курильських островів особливо в нічний час попадають у знаряддя лову, облавливающие верхній 200-метровий шар над глибинами понад 6 тис. м. Очевидно, у товщі води недалеко від поверхні дорослі
Антимору (Antimora rostrata) відрізняється від всіх морових своїм сплощеним лопатовидним рилом із сильно виступаючою вершиною й бічними краями. Більш, ніж подонема, пов’язана із дном, віддаючи перевагу мулистим ґрунтам. У довжину досягає понад 60 див. Граничний вік перевищує 10 років.
Антимору широко поширена у всіх трьох океанах. У Тихому океані вона відома по всьому узбережжю від Панамської затоки до Аляски, у Берингове море, у Камчатки, у Північної Японії (відсутній в Охотське море), у Гавайських островів й у південно-західній частині океану. В Атлантичному океані вона живе від Девисова протоки (64 ° с. ш.) до 33—35° с. ш. по американському і європейському узбережжю. Виявлена в Південно-Східної Бразилії, у море Скотия, у Південної Африки й у південній частині Індійського океану.
Антимору зустрінута на глибинах від 400 до 3000 м, найбільше часто ловиться на глибинах 800—1800 м.