ПІДРОДИНА НАЛИМОПОДОБНИЕ (LOTINAE)

Налимоподобние мають подовжене тіло з одним або двома спинними й одним анальним плавцем. Другий спинний й анальний плавці довгі, і задні їхні кінці або відділені невеликим проміжком від хвостового, або стикаються або злиті із хвостовим плавцем, що має закруглену форму. Голова в нали-моподобних тріскових звичайно трохи приплющена, і, крім вусика на підборідді, у деяких пологів є вусики в ніздрів і на рилі. Ікринки в налимоподобних тріскових плавучі й містять жирову краплю в жовтку. Грудні плавці в личинок майже у всіх подовжені. До налимоподобним тріскових ставиться 9 пологів, що містять близько 30 видів. Один рід і вид – звичайний минь – живе в північних прісних водах Європи, Азії й Америки, 25 видів у морях Атлантичного океану й 2 види в Тихому океані. З 29 морських видів 27 живуть у північній півкулі й тільки 2 види в південному. Налимоподобние – малорухомі риби, що не роблять далеких міграцій і не утворюючі звичайно більших скупчень.

Звичайний минь (Lota lota) — єдиний вид із тріскових, що перейшов з морських вод у прісні.
Спинних плавців у нього два, перший маленький (9—16 променів), друг спинний й анальний доходять до хвостового плавця, але не зливаються з ним. Голова трохи приплющена. Верхня щелепа видається вперед. На підборідді добре розвитий вусик. Щелепи й сошник збройні щетинковидними зубами.
Тіло покрите дрібною циклоїдною лускою, що глибоко сидить у шкірі, що виділяє рясний слиз. Цвіт тіла сильно варіює; звичайно спинна сторона зелена або маслиново-зелена, поцяткована чорно-бурими плямами й смугами. Горло й черево сірі.
Минь зберіг холодолюбивость, властиву сімейству тріскових. Він зустрічається тільки в північній півкулі, у ріках й озерах Європи, Азії й Америки; у кожному із цих районів є свій підвид. Особливо численний минь у ріках Сибіру, де існує його промисловий лов.
Любить чисті й холодні води, зустрічаючись звичайно на кам’янистих ґрунтах. Іноді виходить у предустьевие простору рік. Розмножується взимку під льодом. Ікра дрібна, з невеликою жировою краплею, що розвивається в нижньому шарі води, над дном.
Улітку при підвищенні температури води понад 15—16° С минь упадає в спячку, майже повністю припиняє харчуватися. У цей час він забивається в камені, ховається під корчі, залазить у берегові нори. З осіннім охолодженням активність миня зростає, він починає інтенсивно харчуватися. Дорослі мині харчуються переважно дрібною рибою, у меншому ступені личинками комах і ракоподібними. Миня вважають звичайно нічною рибою, що уникає сонячного світла. Проте миня залучають світлом багать під час спортивного лову.
Росте минь досить повільно, як і більшість тріскових. В 6-7 років він досягає довжини 60-70 див і ваги 1, 5- 1, 6 кг; може досягати довжини 120 див і ваги до 24 кг. Миня ловлять у нас головним чином у ріках Сибіру.
Менёк (Brosme brosme) має один спинний й один анальний плавець, обоє довгі й частково злиті із хвостовим. Підборідний вусик довгий, довжина його приблизно дорівнює діаметру ока. Тіло ясно-сіре, з коричнюватим відтінком, черево світле. Непарні плавці облямовані по краї світлою смугою, а під нею чорної. Звичайна довжина 40—60 див, але досягає й 110 див. Розповсюджений у берегів Європи від Північної Англії й Каттегату до Західного Мурмана й Південно-Західного Шпицбергена, а також у берегів Америки від мису Код до Ньюфаундленду й Гренландії. Живе в дна, часто на кам’янистих ґрунтах, на глибині від 100 до 400 м, зрідка й глибше, майже до 1000 м. Харчується головним чином креветками, крабами, полихетами, почасти молюсками. Розмножується навесні й улітку при температурі води 4—9°С, плавуча ікра в нього дуже гарна, із червонясто-жовтогарячою жировою краплею. Багато менька виловлюють у берегів Ісландії, Шотландії й Норвегії.
Мольви (Molva), іноді називані й морські щуки, близькі до прісноводного миня по будові двох спинних плавців — переднього короткого й другого довгого. Але в них на щелепах є кликовидние зуби. Мольви живуть у берегів Західної Європи від Біскайської затоки (рідко) до південно-західної частини Баренцева моря, Медвежинской банки й Південного Шпицбергена. Зрідка зустрічаються в Південної Гренландії. Живуть вони також на глибинах західної частини Середземного моря. Найбільш звичайні мольви у водах Великобританії, у Північному морі й у берегів Норвегії. Розрізняють два види мольв – звичайну (Molva molva) і блакитну, або биркелангу (М. dipterygia). Перша досягає довжини 150- 180 див, тримається в дна, переважно на глибині від 100 до 300 і навіть 500 м. Друга тримається на більших глибинах, звичайно від 150 до 600 м; ока в неї крупніше, ніж у звичайної мольви, тіло більше прогонистое. У м’язах черева в биркеланги зустрічається іноді дуже своєрідний паразит, що утворить великі,
Дуже своєрідний лягушкоголов, або лягвоголов (Raniceps raninus), що живе в скелястих берегів Північного й Норвезького морів, південніше Трондхейма. Тіло в нього нагадує за формою клин; голова широко закруглений і сплющена, а хвіст стислий з боків і тоншає кзади. Ока в лягушкоголова спрямовані нагору, тіло темно-коричневе, із блакитнуватим відливом, губи білі. Короткий передній спинний плавець дуже малий, усього із трьох променів і перебуває в ямці. Це невелика риба, звичайно 20-25 див довжини, рідко більше 30 див.
Лягушкоголов віддає перевагу зарослим обмілинам, не глибше 80—100 м; харчується переважно донними безхребетними, включаючи иглокожих, але заковтує також і риб.
Особливу групу представляють Вусаті морські мині (пологи Gaidropsarus, Ciliata, Enchelyopus). Крім характерного для тріскових взагалі вусика на підборідді, у них є ще два вусики в носових капсул (трехусие мині), а також один або два вусики на вершині рила (четирехусие й пятиусие мині). Короткий передній спинний плавець складається в них усього з одного переднього променя, за яким у борозенці спини розташовується ряд з коротких шкірястих променів. У такий спосіб передній спинний плавець перетворений в орган, що почуває.
Найбільше широко поширені Трехусие мині (Gaidropsarus), яких нараховують до 14 видів. Два види з них глибоководні, живучі на глибині від 360 до 2000 м у північних водах Атлантичного океану від мису Гаттерас до Гренландії (цегляно-червоний американський північний морський минь — G. ensis) і в глибинах Норвезького й Гренландского морів до 68°08′ с. ш. на північ (полярний морський минь — G. argentatus). Дев’ять видів поширені у водах східної частини Атлантичного океану, у берегів Західної Європи, у Середземне море. Звичайний средиземноморский минь (G. mediterraneus) звичайний й у Чорному морі, де він є єдиним представником морських минів. Чорноморський морський минь досягає довжини 50 див, має звичайно коричневе фарбування, із численними неправильної форми плямами. Живе він на невеликій глибині в берегів на кам’янистих ґрунтах з водною рослинністю. Нерест переважно восени й узимку, затягується й на весняні місяці. Ікра й личинки плавучі; у плавучих (пелагических) мальків спина блакитна, бо
Три види трехусих морських минів живуть далеко від основного центра поширення цього роду. Це капский (G. capensis), новозеландський (G. novae zealandiae) і японський (G. pacificus) морські мині, що живуть у берегів Південної Африки, Новій Зеландії й Південній Японії.
В четирехусого морського миня (Enchelyopus cimbrius), крім вусиків на підборідді й у носових капсул, є ще четвертий (непарний) вусик — на вершині рила. Четирехусий морський минь живе у водах північної частини Атлантичного океану, переважно на мулистих ґрунтах, на глибині від 40 до 270 м. У берегів Америки він зустрічається від Північної Кароліни до затоки Св. Лаврентія, у берегів Європи від Біскайської затоки до західної частини Балтійського моря на схід і до Ісландії й південно-західної частини Баренцева моря на північ. Це невелика риба, звичайна довжина якої 20-30 див, одиничні особини досягають 38 й 41 див. Звичайний у берегів Норвегії.
Пятиусие мині (рід Ciliata, два види: С. septentrionalis, С. mustela) поширені тільки в берегів Західної Європи від Португалії й Біскайської затоки до Ісландії й Північної Норвегії (Финмаркен). Досягають довжини 17-33, 5 див.
Іншу групу морських минів представляють Нитеперие мині (Phycis, Urophycis), у яких на рилі немає вусиків, перший спинний плавець нормальної будови й складається з 8—11 променів, черевні плавці містять усього три промені, два з яких нитковидне подовжені, а третій рудиментарен. Нитеперие мині поширені тільки в Атлантичному океані. Два види (Phycis phycis, Ph. blennoides) живуть у східних водах Атлантичного океану від Північної Африки до Біскайської затоки й у Середземне море. Третій вид того ж роду (Ph. chesteri) і сім видів іншого, чисто американського роду Urophycis живуть на заході, у берегів Америки. Американські нитеперие мині (рід Urophycis) поширені біполярне, тобто вони є в помірковано теплих водах північної й південної півкуль, отсутствуя в екваторіальних тропічних водах. У берегів Північної Америки вони живуть від Мексиканської затоки до Ньюфаундленду. Особини двох видів цього роду – червоного миня (U. chuss) і білого миня (U. tenuis) – досягають довжини 70-100 див й є об’єктами промислу. Оди