СІМЕЙСТВО КАРПОЗУБИЕ (CYPRINODONTIDAE)

Багато хто з дійсних карпозубих цікаві по своєму способі життя, поводженню, фарбуванню. Дійсними лабораторними акваріумними рибами, використовуваними для всіляких досліджень й експериментів, стали різні види фундулусов (Fundulus) і карпозубиков (Cyprinodon) з карпозубих і гуппи (Lebistes) з гамбузиевих. Чудові витривалістю до високої температури деякі карпозубики й лукании (Lucania), що живуть у гарячих джерелах Америки при температурі до 40°С. Дуже популярні в європейських аквариумистов широко розповсюджені южноевропейские й близькосхідні види афаниев (Aphanius), не менш чим карпозубики, фундулуси й гуппи в американських.
Більшість карпозубих приклеює ікру серед рослин, що плавають на поверхні води, багато хто заривають її в мулистий ґрунт або в дрібний пісок. Надзвичайно цікаві особливості розмноження в нотобранхов (Nothobranchius) і афиосемионов (Aphyosemion), що живуть у невеликих водоймах, каналах, калюжах і навіть у дуплах дерев в Африці. У жаркий, сухий сезон року багато водойм пересихают і риби в них гинуть. Однак відкладена ікра переживає посуху, і в дощовий сезон з ікринок виводяться мальки, що оформилися, відразу ж здатні до харчування. Вони швидко ростуть і починають нереститися вже у віці 2-3 місяців, відкладаючи спочатку по нескольку ікринок у день. Відрізняючись надзвичайною ненажерливістю й плідністю, вони продовжують рости, збільшуючи в міру росту кількість ікринок, що щорічно відкладають.
У ряду видів пристосування до розмноження в періодично пересихающих водоймах зайшло настільки далеко, що ікра без попереднього підсушування губить здатність до розвитку: так, для розвитку ікри гюнтерова нотобранха (Nothobranchus guentheri) необхідно півторамісячний зміст її у вологому субстраті (торфі), а для золотополосого афиосемиона (Aphyosemion sjoestedti) найкращим режимом є шестимісячне підсушування ікри в піску перед заливанням ікринок водою.
Подібний спосіб життя ведуть і деякі південноамериканські карпозубие — три види цинолебий (Cynolebias), по одному виді з пологів Птеролебия й Раховия (Pterolebias, Rachovia). Коли водойми, у яких вони живуть, починають висихати, самці й самки риють ямки в м’якому дні, відкладаючи в них ікру, що запліднює відразу. Батьки гинуть, а ікра залишається живий.
По закінченні сухого сезону дощі, що починаються, розмочують висохлий іл і щільні оболонки ікринок, стимулюючи вилупление мальків.
Таким чином, ці американські рибки, як й африканські афиосемиони й нотобранхи, — риби-однолетники, все життя яких у природних умовах укладаються в межі одного сезону, усього в кілька місяців. В акваріумах ці рибки живуть звичайно не більше року, однак якщо їх містити при більше низкою, чим у природі, температурі (20—22 і навіть 18°С), те тривалість їхнього життя збільшується до 2—3 років і більше.
Тривалість розвитку ікри в різних видів різна — від декількох тижнів до декількох місяців. Здатність ікринок до вповільнення розвитку є в багатьох видів карпозубих риб. Наприклад, у звичайного западноамериканского фундулуса (Fundulus confluentus) ікра може залишатися живий без води аж до трьох місяців. Вилупление личинок з поміщеної у воду ікри відбувається протягом 15-30 хвилин.
Цікавою особливістю біології розмноження икромечущих карпозубих є й той факт, що в багатьох з них залежно від умов життя змінюється співвідношення підлог у потомстві. Звичайно в більшості видів риб виводиться з ікри приблизно рівна кількість самців і самок, однак в смугастої светлоглазки (Aplocheilus lineatus) бувають випадки виходу з ікринок лише одних самців, а в гюнтерова нотобранха – одних самок. Зміни співвідношення підлоги в потомстві спостерігалися також в щучек (Epiplatys schaperi) і ривулусов (Rivulus elegans, R. cylindraceus), а також у трьох видів афиосемионов (Aphyosemion australe, Aph. bivittatum, Aph. calliurura). Регулювання підлоги потомства було отримано й шляхом відповідного впливу. У досвідах Ямамото в Японії в результаті годівлі виробників чоловічим половим гормоном удалося одержати в потомстві суцільно одних самців.
Дуже цікаві особливості поводження деяких видів у зграї. Так, наприклад, поводження південного афиосемиона (Aph. australe) нагадує взаємини в череді мавп. У зграйці риб виділяється найбільш енергійний (звичайно не самий великий) самець – «ватажок». Він більше активний у харчуванні, звичайно тримається поблизу від нерестового субстрату й запліднює всіх самок, що підпливають, які звичайно перебувають поблизу. Інші самці тримаються віддалік, а коли між ними виникають бійки, «ватажок» втручається й розганяє їх. Зрідка один із самців намагається підійти до місця нересту, але тоді негайно виникає бій, у якому, як правило, перемагає той же «ватажок». Якщо переможеним виявляється «ватажок», його фарбування блякне й на кілька днів він губить апетит, тримається в якому-небудь притінку, віддалік від всіх інших риб. Потім він «приходить у себе», приєднується до зграї й поводиться так само, як інші самці. Новий «ватажок» поводиться подібно попередникові.
У деяких видів риб-однолетников самці сильно відрізняються від самок фарбуванням, величиною й навіть числом променів у плавцях; іноді їх уважали навіть особливими видами (наприклад, в аргентинського Cynolebias bellotti).