СІМЕЙСТВО ЕЛЕКТРИЧНІ ВУГРИ (ELECTROPHORIDAE)

Сімейство містить лише один рід з єдиним видом — електричний вугор (Electrophorus electricus). Електричні вугри населяють неглибокі ріки північно-східної частини Південної Америки й припливи середнього й нижнього плину Амазонки. У цих слабопроточних, сильно зарослих, замулених водоймах часто виникає різкий недолік кисню. Імовірно, саме ця обставина викликала розвиток в електричного вугра в ротовій порожнині особливих ділянок судинної тканини, що дозволяє йому засвоювати кисень безпосередньо з атмосферного повітря. Для захоплювання нової порції повітря вугор повинен підніматися до поверхні води принаймні один раз у п’ятнадцять хвилин, але звичайно він проробляє це трохи частіше. Якщо електричного вугра позбавити такої можливості, то він загине й, як це ні парадоксально звучить стосовно риби, потоне. Здатність електричного вугра використати для подиху атмосферний кисень дозволяє йому протягом декількох годин без усякої шкоди для себе перебувати поза водою, але тільки
Електричні вугри — великі риби; середня довжина дорослих особин становить 1—1, 5 м, а найбільший з відомих екземплярів досягав майже триметрової довжини. Шкіра в електричного вугра гола, без луски; тіло сильно подовжене, округле в передній частині й трохи стисле з боків у задній. Спинного й черевного плавців в електричного вугра ні, а грудні дуже невеликі й при русі риби, очевидно, грають лише роль стабілізаторів. Основним органом руху вугра служить величезний анальний плавець, що нараховує до 350 променів і тягнеться від анального отвору до кінця хвоста. За допомогою ундулирующих рухів цього плавця вугор з однаковою легкістю може переміщатися вперед та назад, нагору й униз.
Фарбування дорослих електричних вугрів маслиново-коричнева, нижня сторона голови й горла яскраво-жовтогаряча, край анального плавця світлий, ока зелений-зелену-зелене-зелена-смарагдово-зелені. Фарбування молодих риб більше світла, охристого відтінку, іноді з мармуровим малюнком.
Найцікавіша особливість електричних вугрів — це величезні електричні органи, що займають близько 4/5 довжини тіла. Позитивний полюс цієї батареї лежить у передній частині тіла вугра, негативний – у задньої, тобто назад тому, що має місце в африканських електричних сомів. Найбільша напруга розряду, за спостереженнями в акваріумах, може досягати 650 в, але звичайно воно менше й у риб метрової довжини в середньому не перевищує 350 в. Сила токовища при цьому, однак, невелика – усього 1/2 -3/4 так що навіть шестисотвольтовий розряд не може викликати в людини смертельний шок. Правда, у міру росту риби сила токовища зростає набагато швидше напруги, і, яким може виявитися результат удару токовищем від триметрової риби, сказати важко.
Ці основні електричні органи використаються вугром для захисту від ворогів і для парализования видобутку, що становлять в основному невеликої риби. Крім цих потужних високовольтних органів, в електричних вугрів є ще два типи низьковольтних органів. Призначення одного з них неясно; відомо лише, що він діє у зв’язку з основною батареєю. Другий тип «допоміжного» електричного органа відіграє роль локатора, що служить для виявлення перешкод на шляху руху, а в старих риб і для пошуків їжі, тому що з віком зір в електричних вугрів, очевидно, різко погіршується. Частота таких локаційних розрядів при спокійному стані риби не перевищує 20- 30 у секунду, але при збудженні може досягати й 50.
Про розмноження й розвиток електричних вугрів, як й інших гимнотовидних риб, майже нічого не відомо. Відповідно до нечисленних спостережень, вчасно розмноження електричні вугри залишають свої звичайні місця перебування й повертаються в них уже в супроводі підрослої молоді, що починає вести самостійний спосіб життя, досягши довжини 10-12 див.
Електричні вугри з успіхом утримуються в неволі й часто служать прикрасою більших публічних акваріумів. Особливо гарних результатів при цьому вдається домогтися в тому випадку, якщо вода в акваріумі переміняється не занадто часто. Інакше в електричних вугрів на тілі виникають виразки, і вони незабаром гинуть. Це явище, очевидно, пов’язане з тим, що слиз, виділюваний вуграми, містить якийсь антибіотик, що, накопичуючись у воді, охороняє риб від виразкових захворювань.