СІМЕЙСТВО ОСТРОХВОСТИЕ ВУГРИ (OPHICHTHYIDAE)

Острохвостие вугри широко поширені в тропічній зоні. В острохвостих вугрів довге тонке тіло, луска скорочена. Хвостовий плавець відсутній, а спинн й анальний не зливаються один з одним; твердий, загострений кінець їхнього тіла позбавлений хвостового плавця. Своєрідний кишечник лептоцефалов острохвостих вугрів: на ньому є чітко-видні здуття, іноді він утворить петлі. Стадія лептоцефала в цього сімейства триває 10-12 місяців.

Біологія острохвостих вугрів дуже різноманітна. Багато хто живуть у норках, стінки яких укріплені слизом, удосталь виділюваною їхньою голою шкірою. Безліч видів – мешканці коралових рифів тропічних морів, серед них зустрічаються риби дуже строкато і яскраво пофарбовані. Вугри хлевасти (Chlevastes colub-rinus) і лиурапи (Liuranus semicinclus) з екваторіальної зони Тихого океану покриті темними поперечними смугами й дивно нагадують по фарбуванню отрутних морських змій. Очевидно, це приклад фарбування, що наслідує, – мімікрії; втім, поруч дослідників ця думка оспаривается.
Один з видів острохвостих вугрів — бора (Pisodonophis boro) — може заходити в прісну воду. Боро розмножується у водах Індійського океану, але дорослі риби нагулюються на залитих водою рисових полях Індії. Харчуються вони дрібними безхребетними й у пошуках їх так розривають ґрунт, що саджанці рису ушкоджуються й гинуть. У деякі роки ці вугри можуть заподіювати значний збиток. Потривожені боро ховаються в норках, які будують, угвинчуючись у мулисте дно заднім кінцем тіла. Як у більшості вугрів, у них дуже слизова шкіра. Слиз має чудову властивість осаджувати зважені у воді частки мулу й глини. Якщо посадити цього вугра в цебро з мутною водою, вона швидко стане прозорої, а зваж випаде пластівцями на дно. Це пристосування до життя в мутній воді: сидячи у своїй норці, вугор не піддає себе небезпеки засмітити зябра, тому що сам створює навколо себе зону чистої води.
Інший вид цього роду — Pisodonophis cruentifer — досить великий (до 40 див) вугор коричнево-жовтого фарбування; зрідка зустрічається инкапсулированним у порожнині тіла великих камбал, палтусів, рифових окунів. Очевидно, будучи випадково заглочен рибою, він протикає своїм гострим хвостом стінку шлунка, вислизає в порожнину тіла й там гине.
У такий же спосіб проникає, імовірно, у порожнину тіла великих риб змієподібний мирихт (Myrichthys acuminatus). Нерідко в порожнині тіла великих морських риб знаходять змієподібних вугрів різних видів. Очевидно, риба проковтує острохвостого вугра, але видобуток, перш ніж переваритися, устигає проткнути стінку кишечнику своїм гострим хвостом і проникнути в порожнину тіла й внутрішні органи. Зрештою вугор гине від недоліку кисню, а потім розсмоктується, резорбируется фагоцитами риби. Так, радянські й в’єтнамські дослідники-паразитологи знайшли в порожнині тіла великого (65 див) луциана (Lutianus аг-gentimaculatus), пійманого в Тонкинском затоці, відразу кілька особин вугра офихта (Ophichthys apicalis): двох у яєчника, одного в самому яєчнику, двох у складках брижів і ціла грудка молоди (до 18 див у довжину) у плавальному міхурі. Всі вугри перебували на різних стадіях резорбції. Имеющий цілком змієподібну форму сфагебранх (Sphagebranchus longipinnis) – маленький вугор, у якого відсутні грудні плавці, спинні й анальний дуже малі, а очі покриті напівп
Риби з інших загонів, що володіють гострим і твердим переднім кінцем тіла, також можуть викликати прорив стінки кишечнику й бути помилково прийнятими за паразитів. Такі випадки описані для піщанок (Ammodytidae) і морських голок.