СІМЕЙСТВО КОНГЕРОВИЕ АБО МОРСЬКІ ВУГРИ (CONGRIDAE)

Морські вугри населяють Атлантичний, Індійський і Тихий океани. Найбільш відомий самий холодолюбивий вид – морський вугор, або конгер (Conger conger), що з Північної Атлантики заходить у Середземного, Чорного й Балтійського моря. Сама крайня північна крапка його розселення – води в узбережжя Норвегії. Морський вугор крупніше річкового, він досягає 65 кг ваги й понад 3 м довжини. Його лептоцефали дуже схожі на личинок річкового вугра, але досягають 16 див довжини; вони були описані як Leptoce-phalus morrisi. Очевидно, як і річковий вугор, він нереститься один раз у житті й, виметав від 3 до 8 млн. ікринок, гине. Місця й строки його нересту точно не встановлені. Від річкового вугра він відрізняється більше довгим спинним плавцем і повною відсутністю луски. Фарбування морського вугра бура, перехідна на череві в бруднувато-білий цвіт. Спинний й анальний плавці світлою, облямованою темною смугою. На боках чітко виступає світла бічна лінія.
Морський вугор — ненажерливий хижак, що харчується головним чином дрібної й середньої величини рибою. Його потужні зуби легко дроблять раковини молюсків. Неодноразово спостерігали, як морський вугор виривав з мереж рибу, що заплуталася в них. Улюблені місця його перебування – скелясті береги, де він звичайно підстерігає видобуток, затаївшись де-небудь у підводному гроті або ущелині скелі. На піщаному дні він вириває собі норку, подібно тому як це робить іноді річковий вугор.
Скрізь, де морський вугор водиться в достатній кількості, його промишляють на крючковую снасть — ярусу й вудки, наживлені рибою. М’ясо його не настільки масно й смачно, як у річкового, і в Європі цінується набагато нижче. Навпроти, морські вугри, що живуть в узбережжя Північної Америки, уважаються одними із самих коштовних риб.
У тропічних морях живе багато видів сімейства конгерових (Congridae), але всі вони вивчені недостатньо. Труднощі їхнього вивчення збільшується тим, що більшість із них веде дуже схований спосіб життя, оббита в ущелинах скель і норках, що виривають у піщаному дні. Особливо це ставиться до близького сімейства гетероконгрових (Heterocongeridae), особини якого можуть не залишати своїх норок все життя. Потривожений чим-небудь вугор моментально ховається в норку, тому піймати його можливо, лише оглушивши вибухом або отруївши якою-небудь отрутою. Звичайно для цієї мети використається сильнодіючий яд-ротенон (природно, подібні способи лову припустимі й застосовуються тільки для збору наукових матеріалів).
Гетероконгер (Heteroconger longissimus) — досить великий вугор (до 59 див), живе в підніж скелястих берегів острова Мадейра на піщаному ґрунті. Звичайно він вириває в піску вертикальну норку; у спокійному стані в норці схована тільки задня третина тулуба, але при найменшій тривозі ховається в норку весь. Спроби дослідників-водолазів добути вугрів з норок не увінчалися успіхом, тому що потривожені риби закопувалися усе глибше й глибше, угвинчуючись у пісок хвостом. Піймати їх удалося, лише оглушивши динамітною міною вповільненої дії. У шлунках їх знайшли залишки молюсків, десятиногих ракоподібних і планктони. Обичноэти вугри будують норки друг біля друга – до двох норок на квадратному метрі.
Подібний спосіб життя ведуть морських вугрів роду Ксарифания (Xarifania), «селища» яким знайдені водолазами на кораловому піску в узбереж Мальдівських і Никобарских островів. Вони віддають перевагу глибинам від 8 до 48 м у місцях із сильними приливно-отливними плинами. Норки не запливають піском, тому що стінки їх склеюються слизом, удосталь виділюваної вуграми. Висунувшись із норки на дві третини, вугри тримаються головою проти плину й вистачають пропливаючих повз планктонних тварин, а відчувши небезпеку, стрімко йдуть у норку. Личинки гетероконгеров невідомі.