ЗАГІН ПАНЦИРНІ ЖГУТИКОНОСЦИ АБО ПЕРИДИНЕИ (DINOFLAGELLATA АБО PERIDINEA)

Панцирні жгутиконосци — велика група найпростіших, широко розповсюджена в морях і прісних водах. Переважна більшість видів цього загону ставиться до планктонних форм.
Характерною рисою панцирних жгутиконосцев є своєрідна будова жгутикового апарата (мал. 47). Наявні в них два джгути беруть початок поруч один з одним на одній стороні тіла найпростішого, котру умовно називають черевний. Один жгутик спрямований назад і вільно видається в навколишнє середовище. Початкова частина його лежить у невеликому жолобку, що йде уздовж тіла. Другий жгутик, називаний поперечним, оперізує все тіло в екваторіальній площині й розташований у досить глибокому жолобі, називаному поясом (cingulum), що оперізує все тіло. Поперечний джгут робить характерні хвилеподібні рухи, що створює помилкове враження, начебто в поперечній борозні розташований ряд ресничек.
Друга характерна риса більшості (але не всіх) панцирних жгутиконосцев — наявність у них оболонки, що складає із клітковини. Ця оболонка складається зі строго певного числа закономірно розташованих окремих пластинок, з’єднаних один з одним швами.
Цитоплазма жгутиконосцев звичайно буває пофарбована в буруватий цвіт, що обумовлений наявністю в ній великої кількості дрібних дисковидних хроматофорів, що містять хлорофіл і деякі додаткові пігменти. Продуктом асиміляції є крохмаль, зерна якого розсіяні в цитоплазмі.
Розглянемо представників двох найбільше широко розповсюджених пологів динофлагеллят.
На малюнку зображений часто зустрічається в прісних водах перидиний (Peridinium tabulatum). У нього чітко виражені згадані вище пластинки. Форма тіла більш-менш правильно яйцеподібна. Іноді бурхливий розвиток перидиний викликає «цвітіння» води.
Широко поширені як у прісної, так й у морській воді численні види роду церациум (Ceratium). Характерною рисою представників цього роду є довгі вирости. У прісноводного Ceratium hirudinella (мал. 48) один виріст (апікальний) спрямований уперед і три (антапикальних) – назад. Особливо сильно ці вирости виражені в морських видів Ceratium, у яких вони вдруге гілкуються (мал. 49). Для морських же видів характерне утворення тимчасових колоній-ланцюжків (мал. 50), які виникають у результаті того, що особини, що розділилися, залишаються якийсь час зв’язаними один з одним. Довгі відростки в морських видів Ceratium являють собою пристосування до планктонного способу життя. Відростки збільшують поверхню тіла, що сприяє «ширянню» у воді. Аналогічні пристосування ми вже бачили в радіолярій.
Особливо вигадливу форму здобуває панцир у представників роду Ornithocercus, де по краях борозен утворяться довгі криловидние вирости (мал. 51). Це теж пристосування до «ширяння» у воді.
У планктоні теплих і тропічних морів дуже часто, і нерідко у величезних кількостях, зустрічається жгутиконосец ночесветка (Noctiluca miliaris). У літню пору це найпростіше звичайно розвивається й у Чорному морі.
Ночесветка має кулясте тіло до 2 мм у діаметрі. На відміну від інших панцирних жгутиконосцев, вона не має оболонки із клітковини й позбавлена хроматофорів (мал. 52). Тому ночесветка не здатна до фотосинтезу. На відміну від більшості Dinoflagellata, ночесветке властиво тварин (анімальне) харчування. Вона заковтує й переварює різні оформлені харчові частки: дрібні водорості, дрібні види найпростіших.
На одній стороні кулястого тіла ночесветки є поглиблення, що відповідає поздовжньому жолобку типових панцирних жгутиконосцев. У глибині його міститься отвір, що виконує функцію рота. Через нього й відбувається поглинання їжі. В області цього ж поглиблення містяться два джгути. Один з них короткий і товстий. Він скоріше нагадує щупальце. Цей джгут робить відносно дуже повільні коливальні рухи (не більше 10 у хвилину), що сприяють напрямку харчових часток до ротового отвору. Другий, більше короткий і тонкий жгутик також розташований в області ротового поглиблення (мал. 52, 4).
Дуже своєрідна будова эндоплазми ночесветки. Безпосередньо під ротовим отвором розташовується центральне скупчення цитоплазми, від якого до периферії у всіх напрямках відходять тонкі тяжи. Вся ж інша маса тіла заповнена рідиною і являє собою систему вакуолею. Ядро розташоване в центральному скупченні цитоплазми. У цитоплазматических тяжах є численні жирові включення.
Описане вище своєрідна будова цитоплазми варто розглядати як одну з форм пристосування до планктонного способу життя. Сильна вакуолизация цитоплазми й наявність жирових включенні ведуть до зменшення питомої ваги й, отже, сприяють «ширянню» у товщі води.
У ночесветки є ще одна цікава особливість, за якої вона й одержала свою назву. При подразненні (механічному, хімічному й т.п.) ночесветка яскраво «спалахує». Це явище непомітно вдень, при яскравому світлі, але дуже чітко виражено в темряві, уночі. Ночесветка – це один з організмів, що викликають явище світіння, настільки характерне для теплих морів. Усякий, кому доводилося в теплу літню ніч плисти по Чорному морю в човні або на пароплаві, імовірно, мав можливість спостерігати це ефектне явище. При ударі весел по воді, при падінні крапель води з весел у море, при обертанні пароплавного гвинта й т.п. вода починає світитися слабким фосфоричним, але цілком виразним світлом. При цьому видні бувають окремі спалахи, що нагадують іскорки.
Світіння наступає в результаті окислювання жирових включень, про наявність яких уже говорилося вище.
Світіння має, імовірно, захисне значення (отпугивает хижаків).
Деякі види панцирних жгутиконосцев є симбіонтами радіолярій. Недавно з’ясовано, що вони у великій кількості поселяються й у м’яких тканинах коралових поліпів.