СІМЕЙСТВО КИНЖАЛОЗУБИЕ (ANOTOPTERIDAE)

Сімейство кинжалозубих містить усього один рід і вид — кинжалозуб (Апоtopterus pharao). Латинська назва роду вказує на виняткову особливість зовнішнього вигляду цієї риби: відсутність спинного плавця (від грецького, у латинській транскрипції: а – частка заперечення, notos – спина, pteron – крило або плавець). Ця ознака в сполученні з довгим, змієподібним тілом, великою головою й величезними клювообраз-ними щелепами настільки характерний, що дозволяє безпомилково відрізняти кин-жалозуба від всіх інших глибоководних пелагических риб.
Голова й передня частина тіла кинжалозуба стислі з боків, задня частина тулуба в розтині майже кругла. Луски й світних органів немає. Шкіра гладка, тонка. З боків хвостового стебла у великих дорослих екземплярів розташовуються поздовжні шкірясті кілі. Плавці невеликі; анальний – у хвостовій частині тіла; над ним, на верхній стороні хвостового стебла, є невеликий жировий плавничок. Рот величезний – довжина щелеп становить 3/4 довжини голови; нижня щелепа небагато длиннее верхньої й виступає вперед конічним вусиком. Подовження нижньої щелепи не має кісткової підстави, і передбачається, що воно служить органом дотику. Самі великі зуби перебувають на піднебінних костях; на щелепах, особливо на верхньої, зуби дрібніше й деякі з них рухливі. Фарбування тіла медно-сере-бристая, з райдужним відливом, спина темна, у дорослих риб майже чорна. Найбільш великий кинжалозуб був пійманий в Алеутських островів; його довжина становила майже 90 див.
Кинжалозуби населяють середні глибини океану, але зустрічаються й у поверхні. Про їхню біологію відомо дуже деяке. І це зрозуміло, тому що дотепер відомо всього близько 35 екземплярів цього виду. Можна думати, що кинжалозуб здатно до швидких, різких рухів і саме це його властивість (а не нечисленність) обумовлює його рідкість у колекціях. Можливо також, що він, подібно своїм найближчим родичам із сімейства веретенникових (Paralepididae), плаває у вертикальному положенні. Про розмноження кинжалозуба невідомо нічого, але, оскільки великі дорослі риби зустрічаються в більше холодних районах, чим молоді, можна думати, що нерест його відбувається в помірковано теплих водах.
По характері харчування кинжалозуб, безсумнівно, хижак, що поїдає інших риб. Відомий випадок, коли в його шлунку були виявлені два великих екземпляри з веретенникових риб (Notolepis coatsi). Сам кинжалозуб стає жертвою інших пелагических хижаків: його знаходили в шлунках алепизавров, альбакоров й антарктичних китів.
Ареал кинжалозуба являє гарний приклад біполярного поширення. Цей вид відомий з північних частин Атлантичного й Тихого океанів і з антарктичних і субантарктических вод, а в межах тропічної області відсутній.