СІМЕЙСТВО ИДИАКАНТОВИЕ (IDIACANTHIDAE)

Идиакантовие риби — досить що рідко зустрічаються мешканці товщі вод океану, переважно верхнього 1000-метрового шару; ряд знахідок ставиться до більших глибин (до 4000 м).
Відомий один рід Идиакант (Idiacanthus) із чотирма достовірними й одним сумнівним видом. Найбільше широко розповсюджений звичайний идиакант (I. fascio-1а), що зустрічається головним чином у тропічних частинах Тихого, Індійського й Атлантичного океанів. Два види живуть тільки в Тихому океані. Чорний идиакант (I. niger) представлений усього десятком екземплярів, пійманих у берегів Австралії, Нової Зеландії, Південної Африки.
Самки й самці идиакантов різко розрізняються по будові. Самки мають невисоке, дуже довге тіло, що поступово тоншає до хвоста, досягають довжини 40 див. Рот великий – розріз пасти доходить майже до краю зябрової кришки, щелепи усаджені гострими, двухвершинними зубами різної величини, що загрожує виду ікла не дають замикатися пащі. Великі зуби світяться: усередині їхніх підстав у трикутних порожнинах перебувають скупчення світної речовини. Від підборіддя відходить вусик, приблизно в 2-3 рази перевищуючий по довжині голову, пряме стебло його кінчається складно влаштованим эллипсовидним стовщенням. Спинний й анальний плавці низькі й довгі; грудні плавці в дорослих риб відсутні; черевні, з 7 променів, розташовані або під першими променями спинного плавця, або поперед нього (I. niger). Хвостовий плавець виїмчастий. Шкіра гола, звичайно коричнева або темно-коричнева, у чорного идиаканта (I. niger) – вугільно-чорна. Численні світні органи й ділянки світної залозистої тканини розкидані по голові, спинній і бічній сторонам тіла, на плавцях. Чітко виділяються з них заочноямковий світний орган й 4 поздовжніх ряди фотофоров: два уздовж черева й по одному ряді уздовж нижнього краю боків. У живих риб фотофори переливаються дивними відтінками фіолетового, золотавого й опалового тонів.
Самці набагато менше самок, довжина їх не перевищує 6 див. По будові вони близькі до личинок: обидві щелепи без зубів, вусика немає. На відміну від самок у самців заочноямковий світний орган дуже великий, до 1/3 довжини голови. Немає ні грудних, ні черевних плавців. Самці пофарбовані світліше самок, на їхньому тілі менше дрібних світних органів, але 4 поздовжніх ряди фотофоров виражені чітко.
Відповідно до різної будови різний і спосіб життя самок і самців идиакантов. Перші – хижачки, у пошуках кормових тварин роблять вертикальні міграції, піднімаючись із настанням темряви ближче до поверхні й опускаючись при світанку в більше глибокі шари води. Здатні захоплювати видобуток щодо великих розмірів, тому що впасти в них неймовірно розтягується. Відбувається це завдяки тому, що череп може відкидатися нагору й кзади завдяки першому хребцю, що не костеніє, і скороченню досить потужних мускулів між хребетним стовпом і гребенем черепа. Нижня щелепа у свою чергу за допомогою декількох досить розтяжних зв’язок не тільки опускається вниз, але й різко висувається вперед. У момент цих рухів серце, аорта й зябра віддаляються від ротової порожнини й таким шляхом не зачіпаються при проходженні усередину великої риби. У подібних випадках, щоб умістити рясну їжу, дивовижно розтягуються стінки шлунка й черевної порожнини, так що тонка змієподібна хижачка – самка идиаканта – здається лежачої на величезній округлій пухлині.
На відміну від самок статевозрілі самці зовсім не харчуються: у них не тільки відсутні зуби, але й дегенерує кишечник. Безсумнівно, що тривалість їхнього життя дуже невелика. Самці не роблять вертикальних міграцій, вони пасивно ширяють у товщі води або переносяться плинами, залучаючи самок, як маленькі маяки, світлом своїх величезних щічних (заочноямкових) вогнів.
Нерест идиакантов відбувається, як видно, восени. Розвиток проходить із перетворенням, або метаморфозом, через ряд стадій: 5 стадій у самок, 4 – у самців, причому початкова, личиночная, стадія має однакову будову в обох підлог. У них подовжене прозоре тіло, облямоване плавниковою складкою, з поступово розвиваються від хвостового кінця тіла кпереди спинним й анальним плавцями. На відміну від дорослих риб у личинок є веерообразние грудні плавці, але черевні відсутні. Задня частина кишки далеко видається назовні. Великі чорні очі винесені на довгих тонких стеблинках, що досягає третини довжини тіла й сприятливому ширянню личинки в товщі води. По стеблинці проходить очний нерв, кровоносні судини й потужний хрящовий тяж, що підтримує всю систему. Надалі очі поступово наближаються до голови рибки й нарешті сідають на неї, при цьому очний нерв коротшає, а хрящовий тяж розшаровується, свертивается в петлі й вростає в носову порожнину поперед ока.
Вид стебельчатоглазой личинки настільки своєрідний, що спочатку неї вважали стосовної до риб особливого сімейства, і вона одержала назву стилофталъма (стебельчатоглаз) — Stylophthalmus paradoxus.