СІМЕЙСТВО ОПИСТОПРОКТОВИЕ (OPISTHOPROCTIDAE)

Опистопроктовие належать до числа найбільш вигадливих костистих риб. Подовжене, майже циліндричне слабке тіло одних видів і коротке, стисле з боків інших, малюсінький рот і величезні, складно влаштовані очі, відсутність черевної мускулатури або черевна «підошва» – усе в них вражає око спостерігача. Зовнішній вигляд й особливості кістяка одного з видів настільки незвичайні, що у свій час навіть була висловлена думка, начебто це не самостійний вид, а лише виродлива форма якогось іншого, ще невідомого виду. При цьому недорозвиненість кістяка зв’язувалася з недоліком вітаміну D у його раціоні. Зараз, щоправда, ця точка зору залишена й немає ніяких сумнівів у тім, що подібні форми є цілком самостійними видами.
Сімейство опистопроктових включає 6 пологів з 10 видами. Деякі з них, очевидно, дуже рідкі й відомі всього по трьох – п’ятьох екземплярах (Rhynchohyalus, Dolichopteryx, Winteria, Bathylychnops), інші зустрічаються частіше (Opisthoproctus, Macropinna). Взагалі ж опистопроктовие широко поширені в тропічні й помірковано теплих водах Світового океану. Всі вони живуть у товщі води на глибині від 200 до 2500 м й, імовірно, більше. У північних водах Тихого океану поширена макропинна (таблиця 7, стор. 80).
Максимальні розміри більшості видів не перевищують 10 див, і тільки батилихнопс (Bathylychnops exilis) досягає майже півметрової довжини.
Судячи зі слабості м’язів одних видів і формі тіла інших, вони погані плавці; виключення щодо цього становить також тільки батилихнопс, що володіє досить потужною осьовою мускулатурою й ведучий хижий спосіб життя. Багато видів сімейства не мають плавального міхура й, будучи мешканцями товщі води, виробили інші пристосування, що допомагають їм утримуватися «на плаву» без зайвих витрат енергії. У декількох видів цієї мети служать дуже довгі парні плавці, промені яких витягнуті в нитці. Положення грудних плавців у деяких форм, крім того, забезпечує високу маневреність, що, звичайно, дуже важливо для риб з таким маленьким ротом і живуть на великій глибині, де видобуток зустрічається не часто.
Складність будови й, як можна думати, висока ефективність органів зору опистопроктових указують на те, що ока в їхньому житті грають досить важливу роль.
Всі види сімейства, крім батилихнопса, мають величезні, циліндричної форми, так називані телескопічні очі. Як правило, вони розташовані дуже близько друг до друга й спрямовані нагору або вперед і нагору. Такі очі відрізняються підвищеною чутливістю до світла, кращою акомодацією, більше точним фокусуванням і дають своїм власникам можливість бінокулярного зору. Батилихнопс володіє ще більш складними й зробленими органами зору. У цього виду ока не мають телескопічної будови, але зате кожний з них складається із двох очних яблук, тобто являє собою не одну, а дві оцтиче-ские системи. За цю виняткову особливість батилихнопс навіть одержав назву «четирехглазой» риби. Основне, велике очне яблуко орієнтоване нагору, і в цьому напрямку зір ба-тилихнопса бинокулярно. Друге, менше очне яблуко розташоване в зовнішнього краю основного й сприймає світло, що приходить знизу й збоку. Крім того, невеликі стовщення роговиці, що представляють собою також оптичні пристрої, дозволяють приймати світло, що йде позаду. Таким чином, батилихнопс має майже повний «круговий огляд».
Найбільш вигадливий зовнішній вигляд, мабуть, в опистопроктов (Opisthoproctus soleatus й О. grimaldii). За формою тіла ця рибка віддалено нагадує старомодну вугільну праску. Її черевна поверхня зовсім плоска й утворить так називану «підошву», покриту великою блискучою лускою. Біля анального отвору в опистопрокта є світний орган, і світло, що випускає їм, відбивається вниз «підошвою», що грає роль рефлектора. При цьому характер світіння й пігментація «підошви» у різних видів цього роду різні. Відбитий донизу світло, мабуть, добре помітне для опистопроктов, ока яких постійно дивляться нагору, і майже не бачимо для риб, у яких очі розташовані з боків голови. Таким чином, «розпізнавальні сигнали», відбивані «підошвою»-рефлектором, допомагають опистопроктам розпізнавати особин свого виду без ризику бути заміченим яким-небудь ненажерливим хижаком.
Про розмноження опистопроктових відомо небагато. Плідність їх, очевидно, невелика. В одного з видів вона становить усього близько 200 ікринок. У ході індивідуального розвитку види сімейства перетерплюють дуже істотні морфологічні зміни. Всі види з високим тілом мають у ранньому віці набагато більше подовжену форму, що нагадує форму дорослих особин прогонистих видів. Цим, зокрема, доводиться близьке споріднення навіть тих членів сімейства, які в дозрілих літах настільки несхожі один на одного.