СІМЕЙСТВО КОРЮШКОВИЕ (OSMERIDAE)

Корюшковие — невеликі стрункі риби, з темною спинкою й сріблистими боками й черевцем. Спинний плавець короткий, містить 7 – 14 променів, розташований посередині тіла, над черевними плавцями. У хвостовому плавці 19 променів, у черевному – 7-8. На верхнечелюстних костях зуби. Шлунок у більшості видів у вигляді сліпого мішка. Є плавальний міхур. Для багатьох корюшок характерний специфічний захід свіжих огірків, за що корюшку ще називають «огуречником».
Корюшковие — стайние риби, що живуть у придонних шарах або в товщі води. У молодому віці харчуються планктонними ракоподібними, дорослі риби в одних видів (мойва) продовжують харчуватися планктонами, в інших – переходять на харчування донними ракоподібними, хробаками й дрібною рибою. Ікра в корюшок донна, що приклеюється; розміри ікринок 0, 7-1, 1 мм.
Корюшковие широко поширені в північній півкулі. Населяють морські й прісні води басейнів північних частин Атлантичного й Тихого океанів і Північного Льодовитого океану. Серед корюшкових одні види все життя проводять у море (мойва, аллосмер й ін.)> інші частина життя проводять у море або в предустьевих просторах рік, у солонуватій воді, а для розмноження входять у ріки (звичайна корюшка, малоротая корюшка, спиринх, талеихт), причому деякі з них можуть жити й у прісних водоймах, образуя житлові форми (озерні корюшки, снетки).
Усього в сімействі корюшкових 6 пологів і близько 10 видів. У водах Радянського Союзу живуть представники трьох пологів: Корюшки (Osmerus), Малоротие корюшки (Hypomesus) і Мойва (Mallotus).
Корюшка (Osmerus eperlanus) — один з найбільше широко розповсюджених і видів, що володіють високою чисельністю. Живе в предустьевих просторах рік і прибережних районів морів Північної Атлантики, північної частини Тихого океану й Північного Льодовитого океану. Живе й у ряді прісних водойм басейнів цих морів. У цьому виді розрізняють два підвиди. Зубаста, або азіатська, корюшка (О. eperlanus dentex) поширена в Білому морі, Сибірі й на Далекому Сході. Їй близька корюшка Північної Америки, що раніше виділяли в особливий підвид. Європейська корюшка (О. eperlanus eperlanus) відрізняється більше короткою бічною лінією й слабкими зубами; вона поширена в басейнах Балтійського й Північного морів, Ладожского й Онезького озер. Житлові прісноводні форми європейської корюшки – снетки (О. е. eperlanus m. spirinchus) – мають велике промислове значення в озерах північно-західної частини Європейської території Радянського Союзу й у багатьох озерах північної частини Західної Євро
Більшу частину року корюшка тримається в безпосередній близькості від берегів. Найбільш інтенсивна відгодівля відбувається влітку й восени. З настанням зими харчування стає менш інтенсивним. Корюшка скапливается в предустьевих просторах рік і тримається тут до початку нерестової міграції. Довжина міграційного шляху в популяцій, що живуть у різних місцях, корюшки різна й, видимо, визначається розташуванням придатних для нересту місць. Так, енисейская корюшка піднімається нагору по Єнісею на 1000 км, її нерестова міграція триває близько 4 місяців, у Лену корюшка піднімається на 180—200 км, в Амур — на 270 км, в Ельбу — на 100 км. У ріки Примор’я корюшка йде не вище, ніж на 16—18 км; корюшка Білого моря заходить для нересту в річки й струмки (аж до самих дрібних), віддаляючись від моря в багатьох випадках не більше ніж на 2—3 км, а те й усього на кілька сотень метрів. У житлової прісноводної корюшки місця нересту й нагулу не настільки роз’єднані: багато озерних корюшок і снетки нерестяться в предустьевих просторах рік, що впадають в озера, і в ріку можуть взагалі не заходити. Нерест починається, коли температура води досягає 4°С, розпал нересту при температурі 6—9°С. Строки початку нересту на величезному ареалі корюшки різні: у ріках Західної Європи корюшка нереститься в березні й навіть лютому, у багатьох водоймах Східної Європи й Північної Америки – у квітні – травні, на Білому морі – у травні, у ріках Сибіру – у червні й навіть липні. Нерест корюшки починається незабаром після льодоходу, а іноді ще під льодом. Масовий нерест триває звичайно всього кілька днів. Самка виметивает ікру відразу й незабаром залишає нерестовище (у біломорської корюшки самка залишається на нерестовище всього кілька годин), самці тримаються на нерестовищах більше тривалий час і беруть участь у нересті з багатьма самками, виметивая молоки поступово. Корюшка нереститься переважно в нічний час. Що піднімається в масових кількостях на нерест у невеликі річки й струмки корюшка стає легким видобутком хижаків (у першу чергу рибоядних птахів), а також промислу. У своєму прагненні до місць нересту й на самих нерестовищах корюшка губить усяку обережність, і її можна ловити руками. У струмках корюшку, що нереститься, вичерпують звичайним сачком. Риба нереститься із шумом і плескотом. Часто через темні спинки риб, що нерестяться, буквально не видно дна. У період нересту в корюшки розвивається шлюбне вбрання: верхня частина голови й зябрових кришок стають синювато-чорними, нижня щелепа загострюється, голова, спинка й боки тіла покриваються горбками. У самок шлюбне вбрання виражене набагато слабкіше, ніж у самців. Це має певне біологічне значення: спостерігали, як на нерестовище риби однієї підлоги при зіткненні моментально розходяться, тоді як риби різної підлоги негайно утворять нерестову пару. Видимо, риби різної підлоги відшукують один одного за допомогою дотику, і горбки в цьому випадку мають велике значення. Корюшка нереститься на плині. Ікра виметивается на камені, гальку, водну рослинність, підмиті корінь прибережних рослин, що опускаються у воду галузі чагарників. Набагато рідше ікра зустрічається на піску й ніколи – на мулистих ґрунтах. Глибина на нерестовищах звичайно невелика: від 15-20 див до декількох метрів. В ікринки, що потрапила у воду, зовнішня оболонка робиться клеєнням й, стикнувшись із яким-небудь предметом – каменем, рослиною й т.д., міцно до нього приклеюється. Потім спостерігається цікаве явище: зовнішня оболонка набряклої ікринки лопається, сповзає із внутрішньої й вивертається навиворіт, залишаючись з’єднаної із внутрішньою оболонкою тільки в одній крапці, образуя своєрідна стеблинка. На цій стеблинці ікринка втримується в прикріпленому стані, колишучись у воді. Деякі ікринки згодом відриваються й несуться водою, що нагадує парашут вивернута зовнішня оболонка сприяє прискоренню зносу ікринок. Деякі спостереження говорять про те, що так несуться з нерестовищ мертві ікринки. Для корюшки характерно, що нерестовища звичайно мають невелику площу й ікра на них розподіляється нерівномірно, так що в деяких місцях утвориться досить товстий шар відкладених ікринок, що іноді досягає в товщину декількох сантиметрів (наприклад, у біломорської корюшки й у корюшки деяких районів Північної Америки). Багато ікринок гине від обсихання при коливаннях рівня води, знищується хижаками: комахами, рибами – колюшкой, кумжей, бичками, в озерах – йоржем, окунем, а також самою корюшкою, що нереститься, у якої в шлунках досить часто зустрічається власна ікра. Личинки лупляться через 15- 20 доби й скачуються вниз за течією. Спочатку вони харчуються планктонами, потім переходять на харчування донними безхребетними й рибою, поїдаючи в тому числі й молодь власного виду. Снетки – житлові прісноводні карликові форми корюшки – протягом всього харчуються життя планктонними ракоподібними. Снетки швидко досягають полової зрілості й розмножуються у віці 1 – 2 років; балтійська корюшка розмножується у віці 2-4 років, біломорська – 3 – 4 років, сибірська – 5-7 років. Пізніше, що дозрівають корюшки, живуть довше (сибірська корюшка до 9-12 років) і досягають більших розмірів (до 30- 35 див довжини й 350 м ваги), чим созревающие раніше (снетки живуть не більше 2- 3 років, розміри їх не перевищують звичайно 9-10 див, а вага – 6-8 г). Плідність залежить від розмірів і ваги риб і коливається від 2 тис. ікринок у снетков до 100 тис. ікринок у великих самок прохідної корюшки. Швидкість росту й дозрівання різних популяцій залежить від сполучення кормових і кліматичних умов, у яких вони живуть.
Корюшка давно є об’єктом розведення й акліматизації. У Радянському Союзі корюшкою й снетком зариблялись озера північно-заходу Європейської території країни, а також озера Уралу. Відома вдала акліматизація корюшки з озер Нової Англії в північноамериканських Великих озерах, де вона швидко розмножилася й стала однієї з важливих промислових риб. Корюшка освоює нові водойми іноді й без втручання людини: наприклад, снеток озер Верхньої Волги заселив Рибинское водоймище, з’явився недавно в Горьковском і Куйбишевському водоймищах й інших нових водоймах басейну Волги.
Корюшку промишляють усюди, де вона водиться. У нас багато неї добувають на Далекому Сході й у Балтійськом басейні, де ловлять корюшку й снетка. Дуже люблять її ленінградці; лов корюшки в Неві відбувається й безпосередньо в межах міста. Ловлять її різними пастками під час нерестового ходу, закидними неводами й мережами. Велика корюшка добре ловиться на крючковую снасть.
У далекосхідних водах Радянського Союзу поряд із зубастою корюшкою поширені малоротие корюшки (рід Нуpomesus, три види). У них маленький рот, дрібні зуби. Вони дрібніше звичайної зубастої корюшки. Середні розміри малоротой корюшки в промислових уловах 10-12 див, середня вага 11 р. Малоротая корюшка досягає полової зрілості на 2-3-м роках життя. Річкова малоротая корюшка (Hypomesus olidus) живе в ріках, озерах і предустьевих просторах рік, що впадають у моря Тихого океану по азіатському узбережжю від Берингове протоки до Північної Японії, по американському – від Берингове протоки до Північної Канади. На нерест піднімається в ріки. В Амур, наприклад, піднімається вище Хабаровська. Нереститься у квітні – травні. У ряді прісних озер басейну Амуру, на Сахаліні, на Камчатці є дрібні житлові форми річковий малоротой корюшки.
Близький вид — морська малоротая корюшка (Hypomesus pretiosus, азіатський й американський підвиди) — розповсюджений по азіатському узбережжю Тихого океану від Камчатки до Кореї, а по американському — від Аляски до Каліфорнії; вона розмножується в море, у берегів. Іноді заходить й у солонувату воду. Третій вид цього роду (Hypomesus transpacificus, із двома підвидами) обмежений у своєму поширенні солонуватими й прісними водами басейну Сакраменто і Японських островів. Це дрібна форма, що дозріває в однорічному віці.
Серед інших видів сімейства корюшкових велике промислове значення має мойва (Mallotus villosus). У мойви дуже дрібна луска й дрібні зуби. Цікавий підлоговий диморфізм мойви: самці крупніше самок, у них розширене підстава анального плавця, всі плавці длиннее й вище, з боків у період розмноження є валики з подовженої, волосоподібної більшої луски. Розміри мойви в промислових уловах 11—19 див, вік 1—3 роки. Мойва — чисто морський вид. У прісні води не заходить, живе у відкритому морі, у верхніх шарах води. До берегів підходить тільки в період нересту. Мойва поширена майже кругополярно. У Радянському Союзі мойва живе в морях Баренцевом, Білому, Карському, Лаптєвих, Чукотському, Беринговім, Охотськім. У Західній Атлантиці мойва нереститься навесні й улітку, у Східної — з весни по осінь, у західній частині Тихого океану — навесні й улітку, у східної — восени. Нерестовища мойви розташовуються на піщаних ґрунтах, на обмілинах і банках на глибинах від декількох метрів до кількох сотень метрів. Плідність мойви — 6—40 тис. ікринок. Нерест відбувається при темпе
До сімейства корюшкових ставиться також рід Спиринх (Spirinchus) із трьома видами: чисто морським Spirinchus starksi, що живе по американському узбережжю Тихого океану від Аляски до Каліфорнії; Spirinchus thaleichthys, що живе в цих же водах, але вхідної для розмноження в ріки, і Spirinchus lanceolatus, що розповсюджений тільки в східного узбережжя острова Хоккайдо й розмножується в ріках цього острова. Уздовж американського узбережжя Тихого океану від штату Вашингтон до Каліфорнії розповсюджений єдиний представник роду Аллосмер (Allosmerus elongatus). Це маловивчена риба, що проводить все життя в море.
Також чисто американський представник сімейства корюшкових — талеихт (Thaleichthys), єдиний вид Тh. pacificus роду, живе уздовж тихоокеанського узбережжя Північної Америки. Талеихт входить на нерест у ріки. Цікаво, що в період нересту в нього відбувається втрата зубів, особливо в самців. Максимальні розміри цієї риби 30 див. У тілі талеихта накопичується дуже багато жиру. Ця риба високо цінувалася північноамериканськими індіанцями як харчовий продукт і джерело жиру. Висушений і постачений ґнотом, талеихт при запалюванні горить яскравим, рівним світлом і використався для висвітлення, чим і порозумівається стародавня назва цієї риби «риба-свіча». Спиринхи, аллосмери й талеихти в наших водах не зустрічаються; в американських водах їхнє промислове значення в загальному невелико.
Таким чином, переважна більшість видів сімейства корюшкових живе в північній частині Тихого океану, по азіатському й особливо американському узбережжям. Тільки мойва й корюшка (Osmerus) поширені майже кругополярно й живуть, крім північної частини Тихого океану, у морях Льодовитого океану й Північної Атлантики. Можна думати, що батьківщина корюшкових у північній частині Тихого океану, звідки тільки самі холодолюбивие – корюшка й мойва – змогли поширитися уздовж північних берегів Азії (а може бути, і Америки) і пристосуватися до життя в нових умовах.