СІМЕЙСТВО ХАРИУСОВИЕ (THYMALLIDAE)

Дане сімейство дуже близько до сімейства лососевих, до якого його раніше й приєднували. Від лососів харіуси відрізняються довгим спинним плавцем, що містить від 17 до 24 променів. Спинний плавець харіусів дуже високий і довгий, у деяких він приймає форму шлейфа й нерідко дуже яскраво пофарбований. Очевидно, ця не марна прикраса. Є дані, що під час нересту самець створює своїм плавцем завихрення води, отчого молоки не несуться плином, і це підвищує ефективність запліднення.
У сімействі хариусових лише один рід Харіуси (Thymallus). Всі харіуси- прісноводні риби, що живуть у невеликих швидких річках і холодних озерах Європи, Азії й Північної Америки.
Харіус звичайний, або європейський (Th. thymallus), відрізняється від інших видів роду маленьким ротом (верхня щелепа не заходить за передній край ока). Зуби на щелепах його дуже слабкі, практично непомітні, зябрових тичинок 20-29. Фарбування його дуже яскрава: на спині й верхній частині боків дрібні круглі чорні цятки, на боках буруваті поздовжні смужки. Парні плавці жовті або червоні, непарні – фіолетові, на спинному плавці яскраві чотирикутні плями, розташовані рядами. Шлюбне вбрання виражається в посиленні яскравості фарбування. У самців, крім того, збільшується висота задньої частини спинного плавця. Розміри харіуса не перевищують 50 див, вага звичайно 0, 5-1 кг, але відзначений випадок піймання екземпляра в 4675 р. Розповсюджений європейський харіус досить широко. Його ареал охоплює майже всю Європу – від Франції, Англії, Німеччини, Данії, Скандинавії й Фінляндії до Уральських гір. На півдні він іде до Швейцарії, басейну Дунаю й Дністра, є у верхньому плині Волги й Уралу. Від
У Сибіру розповсюджений інший вид — сибірський харіус (Th. arcticus), що відрізняється від європейського більшими розмірами рота (верхня щелепа досягає приблизно середини ока). Зуби на щелепах більше помітні. Фарбування така ж, як у європейського, але сильно варіює: у великих ріках зустрічаються світлоі пофарбовані форми, у дрібних тайгових струмках – темні. Типовий сибірський харіус живе в басейнах рік Кари (де живе разом з європейським), Обі і Єнісею. На південь він іде до алтайських гірських водойм і р. Кобдо в Північно-Західній Монголії. Далі на схід типова форма заміщається підвидами.
Дуже ефектно пофарбовані харіуси, що населяють озеро Байкал. Тут їхній дві форми. Чорний байкальський харіус, що досягає 53 див довжини й 1, 2 кг ваги, живе в ріках, що впадають у Байкал, і в Нижній Ангарі. Тіло його темно-маслинове, місцями із синюватим відтінком і більшими мідно-червоними плямами. Грудні плавці маслиново-жовті, черевні – жовті, з поздовжніми мідно-червоними смугами уздовж променів, анальний плавець червоно-ліловий, із синіми хвилястими смугами, хвостовий і жировий – малинові. Особливо ярок спинний плавець – від підстави до вершини його по темно-маслиновому тлу, що переходить у зелений, ідуть поздовжні ряди цегляно-червоних, зелених, темно-червоних і фіолетових плям, завершуючись на вершині плавця темно-червоною облямівкою. Харчується чорний харіус в основному личинками ручейников, веснянок і рачками-бокоплавами й при нагоді різноманітить своє меню літаючими комахами, що впали у воду, і ікрою бичков-подкаменщиков. Нерест у всіх припливах Байкалу на початку травня, але в Нижній Ангарі, що випливає з Байкалу й має більше низьку температуру води
Білий байкальський харіус живе в самому озері, не входячи в ріки, і дотримується глибоких місць із піщаним ґрунтом. Він трохи крупніше чорного й росте швидше. Фарбування його менш ефектна: боку тіла сіро-жовті, спина фіолетова, на передній частині тіла чорні овальні плями. Плавці буруваті, спинний – темно-фіолетовий, з декількома горизонтальними рядами цегляно-червоних плям і червоною облямівкою уздовж верху. На відміну від чорного харіуса білий нереститься в самому озері; місця його нересту точно не встановлені.
Восточносибирский харіус (Th. arcticus pallasi), що відрізняється від типової форми тим, що спинний плавець його зміщений до переднього кінця й тіло покриває більше дрібна луска, досягає 44 див довжини. Він населяє східну частину Сибіру, зустрічаючись у ріках Пясине, Таймирі, Хатанге, Лені, Яні, Індигірці, Алазее, Колимі й ріках Чукотського півострова. Є всі підстави думати, що американський харіус (Thymallus signifer), що населяє р. Юкон (Аляска) і ріки Канади, дуже близький, якщо не тотожний, цій формі. Фарбування восточносибирского харіуса сильно варіюють. У Колимі, наприклад, попадаються темні, майже чорні екземпляри.
У басейні Амуру, від верхів’їв до лиману, у ріках Охотського моря на північ до Гижиги й Уссурійського краю до р. Судзухе живе інший підвид — амурський харіус (Th. arcticus grubei). У р. Ялу, що впадає в Жовте море, живе, очевидно, дуже близька форма. Від восточносибирского він відрізняється більшою лускою, а від типової форми – довжиною спинного плавця. Спина амурського харіуса лілово-сіра, боку більше світлі, із дрібними темними плямами. Над черевними плавцями темно-червона пляма, під грудними по жовтогарячій плямі. Спинний плавець із рядами плям і малиновою облямівкою. Довжина до 30 див. Амурський харіус уникає озер і тримається в гірських припливах аж до самих маленьких річок, які влітку розпадаються на ланцюг глибоких бочагов із практично пересохлими зв’язками. Держащиеся в цих бочагах харіуси, як правило, голодні, накидаються на все живе, упале у воду, тому лов їх дуже добутлива. Нерест наприкінці травня – червні. Харчується амурський харіус в основному водними й упалими у воду комахами, але під час нересту далекосхідних лососів у великій кількості поїдає їх вимиту із гнізд ікру. Промисел амурського харіуса винятко
Дуже схожий на амурського харіуса камчатський, виділений в особливу форму (natio mertensi). Є в нього й ознаки, що зближають його з восточносибирским харіусом. Камчатський харіус розповсюджений у ріках Камчатського півострова й на північ до Анадиру. Разом з недавно виявленої на Камчатці щукою це практично єдині прісноводні риби Камчатки. Всі інші камчатські риби або прохідні (лососі), або живуть як у морський, так й у прісній воді (колюшка), або ж завезені людиною (сазан, карась). Камчатско-анадирский харіус досягає 3, 9 кг ваги. Нерест його спостерігали в червні, на Анадирі – відразу після розкриття ріки.
В озері Косогол (Хубсугул), розташованому на території МНР, живе своєрідний косогольский харіус (Thymallus nigrescens). У нього зябрових тичинок більше, ніж в інших харіусів (29-33), фарбування темна, одноколірна, без пестрин, під час нересту майже чорна, із синім відливом. Косогольский харіус дозріває при довжині 17-20 див і досягає не більше 30 див.
У внутрішніх водоймах Північно-Західної Монголії живе й інший вид харіусів — монгольський харіус (Thymallus brevirostris).
Він дуже своєрідний, і в нього збереглися примітивні ознаки, що ясно вказують на походження харіусів від предків, близьких до лососевого. Зокрема, рот монгольського харіуса дуже великий (кінець нижньої щелепи заходить за задній край ока) і добре розвинені зуби, які в інших харіусів скорочені. Бути може, наявність у центральних частинах Азії цього примітивного виду свідчить, що саме тут сформувалися перші представники сімейства харіусів, що широко поширилися потім на північ, схід і захід.