ПІДРОДИНА СЕЛЬДИ-КРУГЛОБРЮШКИ (DUSSUMIERINAE)

Сельди-круглобрюшки відрізняються від інших оселедців тим, що черево в них закруглене й уздовж його середньої лінії немає кільових луски. Рот невеликий, кінцевий. Щелепи, піднебіння і язик усаджені дрібними численними зубами. У цій групі нараховують 7 пологів з 10 видами, розповсюдженими в тропічних і субтропічних водах Тихої, Індійського й західної частини Атлантичних океанів. Серед сельдей-круглобрюшек розрізняють дві групи форм (пологів): більших многопозвонкових (48-56 хребців) риб, що досягають довжини 15- 35 див (Dussumieria, Etrumeus), і більше дрібних малопозвонкових (30-46 хребців) риб, 5-11 див довжини (Spratelloides, Jenkinsia, Echirava, Sauvagella, Gilchristella).
Чисто тропічний рід Дуссумиерия (Dussumieria) представлений тільки одним видом (D. acuta), розповсюдженим у межах индо-западнотихоокеанской зоо-географической області, від Тайваню й Гонконгу до Індонезії й Квинсленда й від Малайї до Червоного моря. Прориття Суецького каналу відкрило для неї можливість входу й у Середземне море, який ця риба скористалася, і тепер зустрічається й у берегів Ізраїлю. Дуссумиерия досягає довжини 15-20 див і становить об’єкт невеликого промислу в берегів Індонезії, Південної Індії й в інших районах. Звичайна оселедця-кругл-черевця (Etrumeus teres), або уруме (японська назва уруме-иваси, австралійське – марей, американське – круглий оселедець – round herring), представлена, як і дуссумиерия, тільки одним видом. На відміну від дуссумиерии вона поширена не в тропічних, а в субтропічних водах, образуя п’ять основних популяцій, що розглядалися колись як особливі види: у водах Японії (Е. micropus); у Південної Австралії (Е. jacksoniensis); у
Можливо, найбільш численні серед круглобрюхих оселедців дрібні — селедочки-кибинаго (Spatelloides, 2 види), що досягають усього 10 див довжини. Усюди в прибережних районах великих просторів тропічних вод Індійського й і Тихого океанів (крім тільки східної частини Тихого океану) ці рибки залучаються вночі світлом ламп із корабля у величезних кількостях. Селедочки-кибинаго входять у літню пору в дрібні бухти для нересту.
На відміну від дуссумиерии й звичайної сельди-круглобрюшки (уруме), виметивающих плавучу ікру, вони відкладають своєрідні донні, що прилипають до піщин ікринки, жовток яких постачений групою дрібних жирових крапельок. Незважаючи на малу величину, селедочек-кибинаго вживають у їжу й свіжими, і сушеними, і у вигляді смачної рибної пасти. Крім того, їх використають як чудову живу принаду при лові смугастих тунців.
Дуже близька до селедочке-кибинаго Манхуа (Jenkinsia), двох-трьох виду якої живуть в атлантичних берегів островів і перешийка Центральної Америки від Багамських островів, Флориди й Мексики до Венесуели, а також у Бермудських островів. Вона ще дрібніше, усього до 6, 5 див довжини, але, так само як у кибинаго, у неї уздовж боків від голови до хвоста проходить сріблиста смуга; вона тримається в бухточках з піщаним дном і відкладає таку ж точно донну ікру, що прилипає. Манхуа спеціально ловлять на Кубі для приманювання смугастих тунців, і недолік її несприятливо позначається на тунцовом промислі.
Види інших пологів круглобрюхих оселедців — дрібні оселедчики, що живуть у бухтах й естуаріях, у берегів Східної Африки, Мадагаскару й Індії.