ФАУНІСТИЧНІ ОБЛАСТІ ОКЕАНУ Й СУШИ

Фауністичне районування океану н материків має подібні риси, але також і різкі розходження. Подібність обумовлюється загальною температурною географічною зональністю, що однаково впливає на розподіл і морських і наземних тварин. Розходження є наслідком цілісності Світового океану й роз’єднаності материків. Материкові масиви – американський, європейсько-африканський й азиатско-австралийский – мають меридіональну довжину й у південній півкулі розділені величезними океанічними просторами. Океани також роз’єднані материками, але не повністю. Повністю (якщо не вважати Панамського й Суецького каналів) роз’єднані тільки фауни північного помірного пояса й тропічної зони Атлантичного й Тихого океанів: на півночі – холодними арктичними морями, на півдні – занадто теплим режимом тропічного пояса, а для тропічної фауни – холодними водами помірної зони південної півкулі. Проте океанічні фауни, атлантична й індо-тихоокеанська, мають подібність у набагато більшому ступені, чим материков

Для океану звичайно розрізняють 8 основних областей (карта 1): Кругопол ярную (Арктичну), Бореальную (Помірну)— атлантичну й тихоокеанську, Тропічну Індійсько-Західно-Тихоокеанську, Тропічну Західно-Африканську, Тропічну Американську, Нотальную (або Південну Помірну) і Антарктичну кругополярную. Крім цього, іноді виділяють Субарктическую, Субтропічну й Субантарктическую перехідні області. Арктичну область ділять звичайно на два подобласти: Високо-Арктичну й Нижне-Арктическую (Баренцево й Біле моря й деякі райони, прилежащие до Гренландії й до північно-східної частини Північної Америки). І області й подобласти діляться на більше дрібні підрозділи – провінції, округу й т.д.- по ступені подібності й розходження населяющих їх фаун.
Навряд чи можливо для океанічної й наземної фауни створити єдині зоогеографічні підрозділи, у силу того що фактори середовища, що обумовлюють розподіл морських і наземних тварин, у значній частині різні, про що вже говорилося вище. По-різному також палеогеографічне й палеоклиматологическое минуле океанів і суши. Так, Північна й Південна Америка до середини третинного часу були роз’єднані, а Атлантичний і Тихий океани з’єднані широкою протокою. У третинний час у широтному напрямку в тропічному поясі через Європу й Азію тяглося величезне море Тетис, що перекривало й наші южнорусские моря. Інша картина спостерігалася в північній частині Тихого океану. Ще недавно северовосточное закінчення Азії було з’єднано широким зв’язком з північно-західною частиною Північної Америки. Австралійська фауна різко відмінна від фауни Євразії, і причиною цього був глибокий і геологічно довгостроково існуючий, хоча й неширокий, пролив між двома островами Малого Зондского архіпелагу – Бали й Лембоком, що виявився непереборним протягом довгого геологічного періоду для вищих ссавців Азії. Тому ссавці й залишилися в Австралії на рівні розвитку сумчастих.
Зоогеографічне районування океану ускладнюється двома обставинами. Для пелагической і донною фауни зоогеографічні підрозділи мають різний характер, так само як і для різних вертикальних зон. Закономірності горизонтального розподілу абісальної фауни значно відрізняються від закономірностей розподілу літоральної, субліторальної й абісальної фауни.

Для наземної фауни також розрізняють від 6 до 9 областей (карта 2): Палеарктическую (Європа, Середня й Північна Азія й північна частина Африки), що відповідає їй Неоарктическую (Північна Америка). Палеарктическая й Неоарктическая області (поєднувані в Голарктическую) простираються далеко на південь, до 20° с. ш., і діляться на 7 подобластей. Екваторіальний материковий пояс зайнятий Неотропической (Південна Америка), Ефіопської (Середня й Південна Африка), Індо-Малайської (Південно-Західна Азія) і Австралійською областями, до складу яких входять 14 подобластей. Антарктика зайнята єдиної Кругоантарктической областю.
Одна з найбільш великих закономірностей у розподілі сучасної фауни, обумовленої палеоклиматологическим минулим, — це явище биполярности. У високих широтах помірних зон обох півкуль, у северобореальной й южнонотальной частинах цих областей, спостерігається часткова подібність систематичного складу й ряду біологічних явищ для наземної фауни й флори й особливо для морської. Дуже гарним прикладом може бути географічне поширення сардин (мал. 14). Біполярні ареали звичайно мають кілька сотень видів різних груп фауни й флори.
У цей час з’єднанню ареалів біполярних форм перешкоджає висока температура тропічної зони, але якщо допустити, що в льодовиковий час температура тропічної зони була трохи нижче сучасної, те північні форми могли проникати на південь, а південні — на північ. Наступне потепління розірвало їх спочатку суцільні ареали. Таке пояснення й було дано акад. Л. С. Бергом. Він же вказує, що, крім цього недавнього періоду виникнення биполярности, є й більше древні джерела биполярности – залишки льодовикових періодів більше древніх геологічних періодів.
Биполярность позначається не тільки на систематичному складі, але й на біологічних й екологічних особливостях: розмірах тіла, темпі росту, жирності, явищах живородіння, биоценотических зв’язках і многом іншому.
До явищ б:пюлярности тісно примикають і поширотние розходження в якісній розмаїтості. У тропічній зоні видове обилпе значно більше, ніж у високих широтах: море Лаптєвих населяють 400 видів тварин, Карське море – 1200, Баренцево – 2500, Північне море – 3-4 тис., Середземне море- 6-7 тис., а Малайський архіпелаг- близько 40 тис. видів. У тропічній зоні одних крабів налічується понад 700 видів, а в арктичній області – усього кілька видів. Мадрепорових коралів у тропічній зоні понад 2500 видів, а в Арктиці – один вид. Молюсків відповідно – 6 тис. й 250 видів (для Баренцева моря). Те ж саме спостерігається й у наземній фауні й флорі.
До з’єднання Південної й Північної Америки, у середині третинного періоду, тропічна фауна прилежащих частин Атлантичного й Тпхого океанів була єдиною.
Після утворення Панамського перешийка, незважаючи на значну подібність умов існування по обох сторони від нього, ізольовані друг від друга фауни пішли по самостійному шляху розвитку, і за минулі 5—8 млн. років у них сформувалося біля половини нових підведень і видів.