ЗАГІН РОГОЗУБООБРАЗНИЕ (CERATODIFORMES)

Рогозубообразние — єдина, що дожила до нашого часу галузь ніколи численних двоякодишащих риб. З’явившись у девонському періоді, двоякодишащие риби процвітали до тріасу, після чого група початку вгасати. До нашого часу із двох загонів двоякодишащих, що нараховували 11-12 сімейств, зберігся тільки один загін: Рогозубообразние, із двома сімействами – рогозубових (Ceratodidae) і чешуйчатникових (Lepi-dosirenidae), усього з 6 видами. Області поширення цих реліктових форм – Південна Америка, тропічна Африка й Австралія – указують на більшу стародавність групи.
Сучасні двоякодишащие — типово прісноводні риби, прекрасно пристосовані до життя в умовах пересихающих у посушливий сезон водойм.
Найбільше дивно для двоякодишащих риб так називане «подвійне» подих, звідки й відбулася їхня назва. Вони здатні здійснювати його завдяки тому, що крім звичайних для риб зябер у них є ще й дійсні легені, які в істотних рисах своєї будови подібні з легенями вищих хребетних.
Ці легені, що заміняють у них плавальний міхур, з’єднуються із глоткою протокою, що впадає в неї із черевної сторони. У зв’язку із частковим переходом до легеневого подиху задненоздревие отвору двоякодишащих риб відкриваються в ротову порожнину, образуя внутрішні ніздрі (хоани), що дозволяє їм здійснювати подих атмосферним повітрям при закритому рте; майже як в амфібій, є легеневий кровообіг, тобто венозна кров надходить переважно в легені, чому сприяє також поділ передсердя неповною перегородкою. Найтіснішим образом з легеневим подихом зв’язана також наявність нижньої порожньої вени, що характерна для всіх наземних хребетних починаючи з амфібій, але відсутній у всіх інших риб, крім двоякодишащих.
Осьовий кістяк двоякодишащих риб багато в чому зберігає примітивні особливості: тіла хребців відсутні, хрящові підстави верхніх і нижніх дуг сидять безпосередньо на хорді, що добре зберігається протягом всього . Череп поряд із древніми рисами характеризується своєрідною спеціалізацією. У хрящовій черепній коробці (нейрокраниум) розвивається лише одна пара костей, що заміщають (бічні потиличні). Є велика кількість своєрідних покривних костей черепа. Небноквадратний хрящ зростається з підставою черепа. На сошнику, крилонебних костях і нижніх щелепах сидять кісткові жувальні зубні пластинки, що утворяться від злиття численних дрібних зубів і досить подібні із пластинками слитноголових {4 пластинки на верхній щелепі й 2 на нижній).
Хрящовий кістяк парних плавців підтримує майже всю лопату плавця, крім її зовнішнього краю, де вона підтримується тонкими шкірними променями. Цей своєрідний внутрішній кістяк складається з довгої членистої центральної осі, що несе в рогозубів (Ceratodidae) два ряди бічних членистих хрящових елементів, а в чешуйчатников (сем. Lepidosirenidae) не має цих придатків або несучий їхній рудименти. Внутрішній кістяк плавців з’єднується з поясом лише одним основним (базальним) члеником центральної осі й щодо цього до відомого ступеня подібний з кінцівкою наземних хребетних. Непарні плавці, спинн й анальний, повністю зливаються із хвостовим плавцем. Останній симетричний, має дифицеркаль-ное будова (у багатьох копалин двоякодишащих хвіст був неравнолопаст-ним – гетероцеркальним). Луска в древніх форм була «космоидного» типу; у сучасних двоякодишащих верхній емалевий шар і дентин втратилися. У серці є артеріальний конус; кишечник постачений спіральним клапаном, – це примітивні ознаки. Сечостатевий апарат подібний з таким акулових риб й амфібій: є загальний вивідний отвір (клоака).
Незважаючи на те що по сучасних поглядах двоякодишащие риби являють собою бічну галузь основного «стовбура» водних хребетних, інтерес до цієї дивної групи тварин не слабшає, тому що на її прикладі можна простежити еволюційні спроби природи здійснити перехід хребетних тварин від водного існування до наземного й від зябрового подиху до легеневого.