ЗАГІН ЦЕЛАКАНТООБРАЗНИЕ (COELACANTHIFORMES)

Копалини залишки целакантообразних риб зустрічаються починаючи із шарів девонського періоду, стародавністю близько 380 мільйонів років, до верхніх шарів крейдової епохи, що відклалися за 70—80 мільйонів років до нашого часу. Серед численних окам’янілих залишків риб у більше близькі до нашої епохи періоди не виявляється ніяких залишків цієї чудової групи риб, від якої колись відбулися наземні хребетні.
Не було ніяких сумнівів у тім, що вона вимерла за десятки мільйонів років до нашої епохи. І раптом зовсім що зненацька попалася в грудні 1938 р. в улові південноафриканського траулера перед устям річки Халумни незвичайна велика риба виявилася кистеперой це-лакантовой рибою. Хоча не вдалося зберегти внутрішні частини пійманої риби, великий іхтіолог із Грээмстауна, професор Дж. Л. Б. Смит зумів відразу ж розпізнати її приналежність до древніх целакантовим рибам. Він назвав її латимерією (Latimeria chalumnae) на честь хоронителя музею мисс Куртенэ-Латимер, що взяла із траулера цю рибу й передавшей її Смиту для вивчення.
Знахідка живий целакантовой риби з’явилася сенсацією, одним із самих чудових біологічних відкриттів першої половини нашого століття. Піймання цієї риби спонукало професора Смита до подальших пошуків, що проводились із незвичайною енергією й завзятістю. Через 14 років вони завершилися успіхом: був добутий другий екземпляр і відкрито постійне місце перебування целакантових риб у водах Коморських островів, що перебувають у північній частині Мозамбіцької протоки, між Мадагаскаром й Африкою. Перший екземпляр був «бурлакою», що випадково зайшов до берегів Південної Африки. Це-лакантовие риби живуть тільки в островів Анжуан і Великий Комор, де вони час від часу попадаються місцевим рибалкам. Целакантовие риби були оголошені надбанням держави, були випущені поштові марки Коморських островів із зображенням целакантових риб. Їхнє вивчення, превосходно почате професором Смитом, продовжили французькі вчені з Мадагаскарського наукового інституту.
Виявилося, що всі целакантовие риби ставляться до того ж виду Latimeria chalumnae, що й перший пійманий екземпляр. Таким чином, тільки один вид сімейства латимериевих (Latimeriidae) целакантообразних (Coelacanthiiormes) у Коморські островів – це все, що залишилося до нашого часу від ніколи широко розповсюдженим і багатим видами групи кистеперих риб.
Латимерії, очевидно, нечисленні. Незважаючи на всі старання, прикладені для їхнього піймання, у Коморських островів було добуто (до 1968 р.), очевидно, усього близько 20 екземплярів, у тому числі 16 самців й 2 самки. Довжина риб становила від 109 до 180 див, вага від 19, 5 до 95 кг. Усе риби були піймані в період з вересня по квітень, у темний час доби. Місцеві рибалки ловили їх за допомогою уди, наживленої шматком риби або кальмаром, із глибини від 150 до 400 м (гранична довжина уди!). Краща наживка – напівглибоководна «рудій» (Promethichthys prometheus) із сімейства гешшлових риб. Спроби піймати латимерію тралом або пастками не увінчалися успіхом, можливо, внаслідок складного рельєфу місць її перебування

Дорослі латимерії, або целаканти, мали довжину від 128 див. і вага від 30 кг. Фарбування живої риби темна, сіро-синя з неправильної форми світлими плямами на боках. Тіло товсте, з потужним стислим з боків хвостом, що закінчується зовсім своєрідним типово целакантовим трехраздельним хвостовим плавцем з виступаючою маленькою кінцевою лопатою. Тіло покрите великою своєрідною лускою («космоидного» типу), що складає із чотирьох шарів: поверхневого эмалеподобного, із зубчиками й порами, що ведуть у порожнині другого – губ-чато-костного шару, що підстилає другий третього – кістково-губчатого шару й, нарешті, четвертого, нижнього шару – із щільних кісткових пластинок.
Підстави непарних і парних плавців мають вигляд м’ясистою, покритою лускою лопат, тільки передній спинний плавець не має такої лопати.
Між підставами черевних плавців відкривається клоакальное отвір. Чудові деякі риси внутрішньої будови латимерії. Основою осьового кістяка є пружна хорда у вигляді порожнього товстостінного замкнутого циліндра із щільної еластичної волокнистої тканини, наповненого рідиною. Череп латимерії, як й у копалин це-лакантов, підрозділений особливим суглобом на дві частини – рильную, поперед переднього кінця хорди, і властиво черепну, або мозкову, розташовану над хордою. У цій останній міститься головний мозок латимерії. Він дуже малий, меншого діаметра, чим хорда, і займає менш 1/100 обсягу черепної порожнини, заповненої жиром. Він нагадує по будові мозок двоякодишащих риб, істотно відрізняючись від мозку лучеперих риб. Плавальний міхур, великий у деяких копалин целакантов, у латимерії скоротився до невеликої трубки 5-8 див довжини, що триває до кінця черевної порожнини у вигляді тяжа, оточеного товстим шаром жиру, як це буває в багатьох глибоководних риб. Подібно легенею двоякодишащих риб і наземних тварин, вона відходить у латимерії із черевної сторони кишечнику, і його вважають легенею, що дегенерувала. Будова очей латимерії свідчить про пристосування до життя в темряві: ока світні й сітківка містить багато палочковидних клітин і незначна кількість колбочек. Серце в латимерії влаштовано дуже примітивно – у вигляді вигнутої трубки, не перетвореної в мускулистий компактний насос сучасних риб. Воно постачено артеріальним конусом, що є древньою рисою будови. У кишечнику сильно розвинений спіральний клапан – дуже древнє пристосування для вповільнення проходження їжі. У яєчнику в однієї із самок латимерії було виявлене гроно яєць різної величини; три досить великих яйця мали діаметр 22 мм.
Біологія латимерії вивчена недостатньо. Латимерія – придонна напівглибоководна, батиальная, риба, що тримається, очевидно, серед підводних скель базальтового цоколя Коморських островів. У шлунках пійманих екземплярів були виявлені залишки глибоководних риб, що тримаються звичайно на глибині від 500 до 1000 м. Вона веде, імовірно, малорухомий спосіб життя, використовуючи свій потужний хвіст для несподіваних кидків, що дозволяють наздоганяти видобуток, що наблизився. Незвичайна рухливість парних плавців дозволяє їй, імовірно, проповзати через розпадини скель. Вона не виносить яскравого світла й високої температури верхнього шару води. Пійманий увечері 12 листопада 1954 р. в острова Анжуан і поміщений у наповнену водою човен восьмий екземпляр був у прекрасному стані до сходу сонця й потепління води, коли риба стала проявляти занепокоєння, намагалася вкритися від світла й, нарешті, загинула через 3, 5 години після полудня.
Очевидно, єдиний збережений до наших днів вид целакантових риб — латимерія — сильно відрізняється по способі життя від викопних попередників, що населяли прісні води й мілководдя в морських берегів.