СІМЕЙСТВО ГІГАНТСЬКІ АКУЛИ (CETORHINIDAE)

До цього сімейства ставиться тільки один вид — гігантська акула (Cetorhinus maximus). Вона зустрічається в помірковано теплих водах обох півкуль – у північних частинах Атлантичного (від берегів американського штату Нью-Джерсі й Середземного моря до Ньюфаундленду, Південної Гренландії й Північної Норвегії, а іноді й до Мурманського узбережжя) і Тихого (від Східно-Китайського моря й Каліфорнії до Аляскинского затоки) океанів, а також у берегів Аргентини, Фолклендських островів, Південної Африки, Південної Австралії, Тасманії, Новій Зеландії, Чилі, Перу й Еквадору.
По максимальній довжині тіла гігантська акула уступає тільки китової. Вона досягає 12 і навіть 15 м і при довжині близько 9 м важить приблизно 4 т. Фарбування її сірувато-коричнева, на спині майже чорна, а на нижній поверхні звичайно світла. Тіло має сигарообразную форму. Великий симетричний хвостовий плавець складається із сильно збільшеної верхньої й невеликої нижньої лопат. Грудні плавці більші, вони служать для підтримки передньої частини тіла, що при їхній відсутності неминуче опускалася б донизу при плаванні. Коротке конічне рило стисле з боків, у дрібних особин воно має вигляд дзьоба або короткого хобота.
Характерну рису гігантської акули становлять дуже більші зяброві щілини, що охоплюють голову від спинної сторони до горла. Кожна зяброва дуга несе по передньому краї 1000-1300 довгих рогових зябрових тичинок, що утворять цедильний апарат. Щелепні* зуби дрібні (їхня висота не перевищує-5 мм), гострі. Вони розташовані на щелепах в 4-7 рядів й утворять подоба своєрідної тертки.
Їжу цього виду становлять планктонні тварини. гігантська акула, Що Харчується на скупченні планктонів, повільно пливе зі швидкістю близько 3, 5 км/година із широко розкритою пащею, пропускаючи через ротову порожнину воду й отфильтровивая планктони. При такій швидкості вона проціджує щогодини близько 1500 кубометрів води. Шлунок у гігантської акули дуже великий – у великих особин, що харчуються, у ньому знаходили біля тонни червонуватої густої пасти, що складає із планктонних рачків, перемішаних зі слизом, який вони обволікаються в порожнині рота. Таким чином, по способі харчування гігантська акула мало відрізняється від вусатих китів.
Гігантські акули звичайно зустрічаються в поверхні моря тільки навесні й улітку, тобто тоді, коли вода найбільш багата планктонною їжею. У цей час у найбільше кормних районах можна бачити цілі зграї цих малорухомих тварин, що нараховують до 20-30 особин і повільно пересуваються в поверхневому шарі. Величезну більшість їх становлять самки, кількість яких в 30-40 разів перевищує кількість самців.
Узимку гігантські акули дуже рідко попадаються на очі. Розрахунки показують, що тільки для відшкодування енергетичних витрат при плаванні під час годівлі акула повинна одержувати не менш 660 калорій у годину. Ця цифра набагато перевищує доступне надходження, тому що кількість планктонів у зимовий час значно знижується. Тому з настанням зими гігантська акула йде з поверхневих вод, губить зяброві тичинки, які знову відростають тільки до наступної весни, і переходить у малоактивний стан, що відповідає, очевидно, зимової спячке ссавців. Підтвердженням цьому служить той факт, що добуті ранньої навесні особини майже не містять печіночного жиру, використовуваного в період голодування.
Цілком ймовірно, гігантська акула розмножується шляхом яйцеживорождения, хоча дотепер ще не була піймана жодна самка, що містить ембріони. Спарювання в цих акул відбувається у весняний період у поверхні моря, після чого самки, що носять, можливо, ідуть на більші глибини, де виношують молодь протягом довгого часу. Сама маленька з коли-небудь, обмірюваних акул цього виду мала довжину близько 1, 5 м.
Викинуті на берег залишки гігантських акул не раз давали підстави для газетних повідомлень про виявлення надзвичайних морських чудовиськ. Очевидно, із цим видом зв’язані й розповіді про зустрічі з морським змієм у водах Північної Атлантики – спостереження величезної акули, що пливе в поверхні з виступаючими над водою спинним і хвостовим плавцями, цілком виправдує виникнення самих неймовірних історій.
Гігантські акули служили об’єктом спеціального промислу, що досяг свого розквіту 100—150 років тому. Вони добувалися переважно заради одержання жиру, що витоплює з печінки. Одна акула давала в середньому від 300 до 800 л жиру, а в деяких випадках і більше 2000 л, тому що печінка, що становить близько 20% ваги акули, містить у цього виду до 60% жиру. Промисел гігантської акули мав багато загального з китобійним промислом. Він вироблявся гарпунами з невеликих судів і шлюпок. У наші дні видобуток гігантської акули різко скоротилася у зв’язку з відсутністю попиту на ворвань. М’ясо цієї акули придатно для споживання в їжу, і в деяких районах вона ще служить об’єктом рибальства. Гігантська акула безпечна для людини.