СИСТЕМИ ТВАРИННОГО МИРУ

Характерна риса людського розуму — це його прагнення пізнавати навколишній світ у всьому його різноманітті, потреба систематизувати, групувати явища по їхній подібності або розходженню в супідрядні категорії. Якби безліч фактів не збиралося в класифіковану систему, неможливо було б не запам’ятати їх, ні тим більше осмислити. Навіть самий витончений мозок систематика не може запам’ятати більше декількох тисяч назв. Однак всі однорідні біологічні явища природи володіють у силу більшого або меншого споріднення більшою або меншою подібністю. Градації подібності або розходження знаходять своє вираження в групових об’єднаннях, також зв’язаних єдністю походження. Так, наприклад, серед джмелів ми розрізняємо багато видів: лісовий, луговий, садовий, кам’яний і т.д. Всі вони розрізняються видовими ознаками, але все поєднуються родовими- всі вони джмелі й становлять рід Bombus і підродина джмелевих (Bombinae).
У сімействі бджолиних є інші підродини (Bombinae, Andreninae й ін.)» поєднувані в групу Mellifera загону перепончатокрилих (Hymenoptera)— один з 33 загонів класу комах, а ц останній відрізняється групою ознак, що виділяють його серед типу членистоногих (Arthropoda). Таким чином, будь-яка тварина має видову назву й ставиться до певних роду, сімейству, загону, класу й типу тварин, а цей тип у свою чергу разом з іншими типами становить царство тварин, відмінне по ряду ознак від царства рослин і мікробів.
Для живих організмів, на відміну від неживої природи, характерна здатність до харчування, обміну, росту, руху, відчуттю, розмноженню й еволюційним змінам.
Імовірно, немає жодної області науки, техніки й мистецтва, у якій не використалася б у більшому або меншому ступені класифікація. У певному аспекті вона відбиває всі досягнення в даній області людського знання й у значній мірі виражає висоту досягнутого нею рівня.
Для біології, якщо врахувати, що на Землі існує не менш півтора мільйонів видів тварин і полмиллиона видів рослин, систематика придбала особливе значення й виросла поряд з морфологією, палеонтологією й фізіологією в самостійний розділ біології. Значення її надзвичайно велике, і без подальшого її розвитку й впровадження в усі розділи біології неможливо і її повноцінний розвиток. Систематика потрібна насамперед тому, що вона зводить у систему все різноманіття живого й дає можливість легко знаходити в цій системі місце для нового факту. Систематика дає найбільш точну характеристику об’єкта експериментальних і біологічних досліджень, без чого саме дослідження губить значну частку, а часто й весь зміст, тому що біологічні властивості, який володіє певний вид, можуть бути не властиві іншому, навіть дуже близькому виду.
Система дає яскраву картину філогенетичного розвитку тваринного миру, відбиваючи родинні зв’язки між окремими групами й надаючи можливість вирішувати одну з найбільш важливих у теоретичному й практичному відношенні проблем біології — проблему виникнення нових видів, а також й інших систематичних категорій. Яке би біологічне питання ми не взяли, нам насамперед необхідна точна класифікаційна характеристика обраних нами об’єктів і загальні подання про походження й розвиток тієї групи, до якої вони ставляться. Систематикові справедливо називають математикою біології. Треба при цьому відзначити, що окремим однойменним систематичним групам може бути властиво різна сучасна видова розмаїтість. Так, у клас комах включають близько 1000 000 відомих науці видів, у клас брюхоногих молюсків – близько 90 тис. видів, у більшість класів включають по нескольку тисяч або стільник живучих нині видів, а в класи наутилоидей і мечохвостів- тільки по 4-5 видів, у клас однокришечкових молюсків (Monoplacophora, або Neopilina) – два види, а до класу кистеперих риб відносять тільки одну латимерію. Імовірно, всі класи з дуже малим числом видів – це вимираючі групи, що йдуть із арени життя. Дійсно, багато хто з них у колишні геологічні періоди були представлені багатьма десятками, сотнями, а іноді й тисячами видів. Тому особливий інтерес викликає їхня систематична відособленість від інших нині живучих груп.
Давно вже в біології трактуються поняття — штучна й природна система. Більшість біологів уважають, що природна система повинна ґрунтуватися на родинних зв’язках, тобто мати генеалогічну основу, і тому природна система може бути тільки одна.
Ч. Дарвін виразив цю ідею словами: «Усяка щира класифікація є генеалогічна». Штучні системи будуються по деяких ознаках, не базуються на родинних зв’язках, і тому їх може бути скільки завгодно.
Початок побудови сучасної наукової системи животних ми знаходимо в працях шведського натураліста Карла Линнея (1707—1778), і головним чином у творі «Systema naturae» (перше видання вийшло в 1735 р.), що видержали протягом 43 років 13 видань. Першою заслугою його з’явилося формулювання поняття виду. По К. Линнею, вид- це сукупність організмів, подібних між собою, як подібні діти одних батьків, і здатних давати плідне потомство.
Таким чином, якщо плідного потомства не виходять, виходить, батьки ставляться до різних видів. Звичайно при схрещуванні різних видів потомства не виходить. Іноді потомство буває, але воно не здатно до подальшого розмноження, як, наприклад, мули (мати-кінь, батько – осів) і ослюки (мати- осів, батько -кінь).
Друге надзвичайно важливе положення Линнея полягало в створенні ієрархічної системи супідрядних категорій, яких у Линнея було чотири: види, рід, загін і клас. Ієрархічний характер системи Линнея полягав у тім, що кожна категорія включає кілька категорій нижчого порядку: клас – загонів, загін – пологів, рід – видів.
Линней запропонував кожен вид іменувати двома словами, перше з яких означає назва роду, а друге — властиво видове. Наприклад, заєц-біляка він назвав Lepus timidus. Слово Lepus (заєць) означає назву роду. Друге слово в назві властиво видове: timidus означає «боягузливий». Пізніше П. Паллас описав інший вид – заєц-русака й назвав його Lepus europaeus (заєць європейський). По цихих назвахах видно, що мова йде про дв різні види, але стосовних до один роду (з однаковою родовою назвою). Позначення виду двома латинськими словами називають бінарною (двухсловной) номенклатурою. За кожним видом закріплюється одна латинська назва (із двох слів), що застосовується в будь-якій країні, незалежно від місцевих (національних) назв.
Нагромадилося нескінченне багато випадків, коли той самий вид виявився описаним різними авторами, у різний час і під різними назвами. При виявленні таких випадків за видом закріплюють назва, що було дано раніше.
Крім того, загальноприйнято до назви додавати ім’я вченого, що дав цю назву, звичайно в скороченому виді. Так, лев позначається Felis leo L. Це значить, що назву дав Линней.
Надалі система тварин ускладнилася. Ж. Кюв’є (1769-1832) увів ще поняття типу як вищої систематичної категорії, пізніше була додана ще одна категорія між загоном і родом – сімейство. У такий спосіб виникло 6 основних категорій: тип, клас, загін, сімейство, рід і вид. Однак цього виявилося недостатньо, і стали виникати проміжні категорії із приставками над- і під-, і, таким чином, додалося ще близько 10 категорій – подцарство, надцарство, підтип, надклас, підклас, надсімейство й т.д. Але й цього виявилося недостатньо, і з’явилися ще категорії розділ, надроздягнув, триба й т.п.
Разом з розвитком систематики тварин зростала кількість наукова описаних видів. Аристотель дав опис 454 видів, у Линнея їх уже 4208, у Гмелина -18 338. Найбільша кількість описів нових видів доводиться на XIX в. До початку століття було описано близько 50 тис. видів, а до кінця – близько 400 тис. видів. У цей час відомо біля мільйона видів.
В епоху Відродження, із другої половини XVI в. і протягом наступних трьох сторіч неухильно йде нагромадження зоологічних знань. Якщо на початку цього періоду у великих зоологічних творах чудові по своїй точності опису були перемішані з відомостями й описами зовсім фантастичними, то вже в XVII в. з’являються докладні зоологічні твори, що дивують своєю детальністю й науковістю.
В XVII в. з’явилися чудові твори італійця Мальпиги (1628— 1694), головним чином по комахах, голландця Сваммердама (1637—1680) по молюсках і комахам і ряд інших. У цей же час були уведені в роботу оптичні системи й Левенгук (1652- 1723) відкрив мир мікроскопічних істот. Наприкінці XVII в. (1693) з’явився чудовий твір англійського біолога Дж. Рея (1628-1705) «Synopsis methodica animalium» і ціла серія блискучих анатомічних творів другої половини XVII в. XVIII в. ознаменувався виходом у світло (1735) основного твору К. Линнея («Systema naturae»).
Однак подання про систему тварин залишалися в основному на рівні аристотелевских. Тільки початок XIX в. принесло нову систему тварин й еволюційне навчання з певними поданнями в області філогенії тварин. Основоположниками нового етапу в розвитку зоології були два геніальних французьких біологи: супротивник еволюційних подань Ж. Кюв’є (1769-1832) і основоположник еволюційного навчання Ж. Ламарк (1744-1829), причому найбільше значення длл подальшого розвитку зоології мали твору Ламарка «Systeme des animaux sans vertebres» (1801) і «Philosophie zoologique» (1809) і твір, що вийшов трохи пізніше, Кюв’є «Le regne animal, distribue d’apres son organisation)) (1817). Заслуга Ламарка насамперед у тім, що він розділив всіх тварин на безхребетні й хребетні. Він виділив три основні групи хробаків – плоских, круглих і кільчастих. У той же час у системі Ламарка є група радіальних (Radiata), у яку включені й иглокожие, і кишечнополостние, і оболочниковие, і ще деякі інші групи. Це власне кажучи та ж штучна група – Zoophyta, тільки під іншою назвою.
Кюв’є розділив тварин на 4 типи, які він назвав «галузями» (сам термін «тип» був уведений у зоологію французьким зоологом Блэнвилем в 1825 р.): хребетні, молюски, членисті й зоофити (або радиати).
Тим більше дивно, що одночасно з виходом у світло творів Ламарка й Кюв’є й ще кілька десятиліть пізніше пишно розцвітали схоластичні натурфілософські системи тварин.
Ми не будемо викладати деталі наступних досягнень у створенні сучасної системи тварин й ознайомимося з нею на прикладених таблицях.
У цей час зоологія розташовує не менш чим 25 категоріями в системі тварин. Зовсім очевидно, що однойменні категорії в різних частинах системи тварин нерівноцінні.

У дійсному виданні «Життя тварин» ми приймаємо наступну систему (табл. 1).
До викладеної системи тварин варто дати деякі пояснення. Ми ввели 5 категорій вище типу. Насамперед це два подцарства – одноклітинні й багатоклітинні.
Ці дві групи тварин дуже різко відділені одна від іншої. З іншого боку, подцарство багатоклітинних варто підрозділити на три окремі групи, які можна назвати надрозділами. Перший з них – невелика група дуже примітивних організмів (Mesozoa), що складаються власне кажучи з одного шару клітин (див. далі). Їхня організація нагадує ту предковую для багатоклітинних гіпотетичну форму, що И. И. Мечников назвав паренхимеллой. Однак це паразитичні форми, і, можливо, їхня організація піддалася вторинному спрощенню.
Чудовою будовою й розвитком володіють губки. З повною підставою вони противополагаются всім іншим багатоклітинним.
Губки позбавлені дійсних органів і тканин й індивідуальності (Dividualia), і в більшості випадків буває неясно, із чим ми маємо справу, з окремим організмом або колонією.
У губок дивним образом «перекручені» зародкові листки — эктодерма й энтодерма. (Enantiozoa – вивернуті). Хоаноцити губок надзвичайно схожі із клітинами колоніальних жгутикових (Choanoflagellata), а клітини тіла зберігають самостійність і переходять друг у друга.
Крім того, губки мають майже необмежену здатність до відновлення: із самого маленького шматочка губки легко відновлюється ціла. Третій надрозділ дійсних багатоклітинних (Eumetazoa) складається із двох досить різних розділів: одному (Radiata) властива радіально-осьова симетрія, а іншому (Bilateria) – двостороння симетрія, що виникла з радіальної. Крім того, Radiata можуть бути віднесені до двуслойним, тому що в них одержали розвиток тільки два зародкових листки, a Bilateria – до тришарового: у них, крім экто- і энтодерми, одержує розвиток і середній зародковий листок – мезодерма. Нарешті, Bilateria можна підрозділити на підрозділи первичноротих (Protostomia) і вторичноротих (Deuterostomia).
До первичноротим можна віднести 4 надтипи:
надтип нижчі чирви — без сегментації, кровоносної системи й целома (Amera s. Scolecida). Сюди відносять типи плоских хробаків, колючеголових, круглих хробаків, нематоморф і немертин;
надтип молюски — з одним типом тієї ж назви;
надтип малосегментние (Oligomera), що поєднує типи моховинок, плеченогих і форонид;
надтип полімерні (многосегментние), що включає типи аннелид, первичнотрахейних і членистоногих.
До вторичноротим відносять сім типів, для більшості яких властивий розвиток, хоча б тільки в личиночном стані, хорди й розташування головних органів за іншим планом, чим у первичноротих.
Таким чином, ми ділимо царство тварин на 2 подцарства, 4 надрозділи, 5 розділів, 6 підрозділів, 9 надтипів, 23 типу й 71 клас.
,
Представники 10 класів тварин цілком ведуть паразитичне існування, а тварини 60 класів в основному свободноживущие, але 9 класів з них частково є паразитами. При цьому явище паразитизму властиво тільки групам, що входять до складу первичноротих, і відсутній у вторичноротих, якщо не вважати хижацтва, що переходить у паразитизм у круглоротих, і самцового напівпаразитизму на самках у деяких глибоководних риб. Також відсутній паразитизм й в Oligomera, але широко розвинений в Атега.
Досить істотно, що щирими й первинними мешканцями повітряного середовища, у яких виробилися повітряні органи подиху (легеневі мішки, трахеї й легені), є тільки представники типу Onychophora, 2 класи (з 8) типу членистоногих й 4 класи (з 6) типу хребетних.
Також заслуговує на увагу факт, що ці 6 класів являють собою вищі групи як первинно-, так і вторичноротих (членистоногие й хордові). Очевидно, для виходу в повітряне середовище були необхідні якісь особливості організації, відсутні в нижчих груп тварин. Можна думати, що в цьому випадку основна роль належала властивостям шкірних покривів, що перешкоджали висиханню тіла в повітряному середовищі. У членистоногих таким утворенням з’явилася хитинизированная кутикула, а в рибообразних – луска й слиз, що покриває тіло, що у свою чергу був утворенням, що забезпечувало швидке (ковзне) рух у водному середовищі.