ПІДКЛАС МИКСИНИ (MYXINI)

Всі миксини — морські тварини, схожі за формою тіла на більших хробаків. Ця зовнішня подібність увела в оману навіть такого систематика, як Карл Линней, що прилічив до класу хробаків єдиного відомого йому представника миксин-миксину звичайну (Myxine glutinosa).
По обидва боки передньої частини тіла миксин є по одному (у властиво миксин) або від п’яти до п’ятнадцяти зовнішніх зябрових отворів. Уздовж нижньої поверхні тіла розташовані два ряди пор – отворів добре розвинених підшкірних слизеотделительних залоз.
Рот у миксин, на відміну від міног, позбавлений губ й обрамлений двома парами вусиків. Ще дві пари вусиків оточують непарний носовий отвір. Рот збройний роговими зубами, по двох ряду яких перебувають із кожної сторони язика, а один непарний зуб – на піднебінні. Носовий отвір веде в нюховий мішок, що повідомляється з порожниною глотки. Завдяки цьому миксини можуть втягувати воду, що містить кисень, через ніс. Очі недорозвинені, сховані під світлими ділянками шкіри на голові. Миксини практично сліпі й орієнтуються за допомогою дотику й нюху.
Дуже своєрідна кровоносна система миксин: поряд з основним (зябровим) серцем, що проганяє кров через зябра, є три додаткових серця, що забезпечують циркуляцію венозної крові. Ці додаткові серця розташовані в області голови, печінки й хвоста. Серця б’ються незалежно друг від друга. Їхня робота необхідна для циркуляції крові миксини, тому що в деяких частинах тіла кров проходить через більші порожнини – синуси – перед надходженням її у вени, що послабляє кров’яний тиск у системі.
Осьовий кістяк утворений хордою, або нотохордом, — гнучким пружним стрижнем.
Полова залоза миксин не має власної вивідної протоки. Дозрілі полові клітини виділяються прямо в порожнину тіла й уже відтіля попадають у клоаку. Запліднення зовнішнє. Миксини відкладають удлиненно-элипсоидальние яйця 20-25 мм довжини, одягнені в міцну рогову капсулу. Обидва кінці яєць постачені пучками ниток з якірцями, якими вони зчіплюються один з одним і прикріплюються до субстрату. На відміну від міног, миксини після розмноження не гинуть і розмножуються кілька разів у житті. Розвиток у них відбувається без метаморфоза: личинки миксин, залишаючи рогову капсулу, стають незабаром цілком схожими на дорослих батьків.
У миксин уздовж усього тіла по нижньому краї проходить із кожної сторони по одному ряді добре розвинених слизеотделительних залоз. Завдяки їм миксини здатні виділяти величезна кількість слизу. Одна миксина, відсаджена в цебро з водою, за короткий час може всю воду перетворити в слиз. Ця особливість миксин тісно пов’язана з їхнім способом життя. Зариваючись в іл, миксини взмучивают воду, але виділювана ними слиз швидко осаджує частки мулу, вода очищається й стає знову придатної для подиху. Важливу роль слизеотделение грає в миксин і при їхньому впровадженні в порожнину тіла жертви.
Миксини — нічні тварини. Удень вони зариваються в іл, виставляючи назовні тільки частину голови, а вночі ведуть активний спосіб життя, полюючи за полихетами й іншими донними безхребетними, а також нападаючи на ослаблених, малорухомих і мертвих риб.
Зголодніла миксина повільно пливе проти плину, піднявши голову, розсунувши вусика-щупальця й розширивши ніздрю, повертаючи голову зі сторони убік, як собака, що нюхає повітря. Зачувши видобуток, миксина спрямовується до неї й жадібно й рішуче нападає.
Нападаючи на рибу, миксина прогризает діру в тілі жертви, відриваючи шкіру й м’ясо за допомогою сильних рогових зубів язика. Відриваючи шматки м’яса великої риби, миксина зав’язує своє тіло у вузол, притискаючи його до тіла жертви для упору. Потрапивши усередину тіла риби через прогризений отвір або через зяброві щілини, миксини поїдають спочатку внутрішності, починаючи з печінки, а потім з’їдають і м’яза. Від риби, подвергшейся нападу миксини, залишається часом тільки шкіра й кістяк. Відомі випадки нападу миксин навіть на акул. У той же час протягом багатьох місяців миксини можуть залишатися живими, абсолютно не харчуючись.
Живуть миксини в помірних і субтропічних водах північної й південної півкуль поблизу берегів, як на мілководдях, так і на глибинах більше тисячі метрів. Миксини вкрай чутливі до солоності води. Вони рідко зустрічаються в слабко опріснених морських водах і ніколи не входять у сильно опріснені предустьевие простору рік. Улюблена для них вода нормальної океанічної солоності (32—34/00); ПРИ солоності 29—31/00° миксини припиняють харчуватися, а при зниженні солоності до 25/00° і більше гинуть.
Звичайно миксини зустрічаються в районах проходження горизонтальних плинів.
Можливо, що в нерухомій воді микеинам сутужніше відшукувати свою жертву, чим при наявності токовищ води, що далеко розносить заходи, тому що основними органами почуттів, за допомогою яких вони знаходять видобуток, є органи нюху.
Деякі види миксин уживаються в їжу, але в основному їхню роль у господарській діяльності людини негативна, тому що вони завдають істотної шкоди рибальству, пожираючи риб, що потрапили в мережі або на ярус.
У підкласі миксин є тільки один загін Миксинообразние (Myxiniformes) із сімейством Миксиновие (Myxinidae).
Розрізняють чотири роди миксинових: властиво миксини (Myxine), тонкотелие миксини (Nemamyxine), пиявкоротие миксини (Eptatretus, Bdellostoma) і парамиксини (Paramyxine).
У двох перших пологів є по одній парі зовнішніх зябрових отворів. Вони ведуть у два зябрових канали, до яких підходять трубки від 5-7 зябрових мішків. У пиявкоротих миксин від 5 до 15 досить великих зовнішніх зябрових отворів, що мають круглу форму й широко розсунутих, так що відстань між крайніми, першим й останнім, отворами значно більше висоти тіла. У парамиксин 6 пара дуже невеликих, щелевидних або еліпсоїдальних зябрових отворів, близько зрушених, так що відстань між крайніми отворами менше висоти тіла.
У роді Миксини (Myxine) налічується близько 10 видів, що зустрічаються в помірковано холодних водах шельфу й схилів у північній частині Атлантичного океану, у берегів Америки і Європи (звичайна миксина — М. glutinosa), у південній Атлантиці в Південної Африки (М. сарепsis) і Південної Америки (М. australis, М. tridentiger, М. affinis) і в Тихому океані в берегів Японії (М. garmani, М. раиcidens), у Панамській затоці (М. circifrons, єдине знаходження цього роду в тропічній області на глибині 1335 м), у берегів’ Чилі (М. australis) і в Нової Зеландії (М. biniplicata). У водах Радянського Союзу зустрічається тільки звичайна миксина, що іноді попадається в мурманських водах.
Звичайна миксина поширена уздовж берегів Європи й Північної Америки, виявлена й у берегів Ісландії й Східної Гренландії, крайнє південне знаходження — в Адріатичне море. Таким чином, вона має суцільний ареал, що охоплює всю північну частину Атлантичного океану. Предпочитает нею глибини – 100-500 м, однак вона зустрічається й на глибинах більше 1000 м і поблизу берегів, особливо в зимовий час.
Звичайна миксина невелика, довжина її в берегів Європи звичайно не перевищує 36—40 див, хоча в берегів Америки зустрічаються особини до 79 див. Фарбування її варіює від рожевої до червонясто-сіркою.
Більшу частину дня звичайна миксина проводить на дні, зарившись в іл. На полювання виходить уночі. Видобутком її стають риби, що потрапили в мережі, на крючковую снасть або ослаблені хворобами. Якщо жертва ще досить активна й здатна до опору, миксини проникають до неї під зяброву кришку й рясно виділяють слиз. Покриті слизом зябра перестають нормально функціонувати, і жертва гине від ядухи. Пожирають видобуток миксини й поодинці й спільно. Описано випадок, коли в одному тріску було виявлено 123 миксини, що пожирають її внутрішності й м’язи. Улюблена їжа звичайної миксини – осетер, пікша, тріска, скумбрія й оселедець, але при нагоді вона не відмовляється й від інших риб. Пожираючи риб, що потрапили в мережі й на крючковую снасть, миксини завдають істотної шкоди рибальству. У затоці Мэн (Північна Америка) до 3- 5% пікші в уловах буває з’їдене або попсоване миксиной. У берегів Південної Норвегії, Західної Швеції, Англії рибалки часто бувають змушені міняти місця лову риб через ушкодження риби миксиной.
Статевозрілими миксини стають по досягненні довжини 25—28 див. Кожна самка відкладає на глибинах близько 90-270 м від 12 до 30 яєць. У період розмноження миксини не харчуються.
У їжу звичайна миксина не вживається, хоча, імовірно, цілком їстівна, якщо її ретельно очистити від слизу.
Тонкотелая миксина (Nemamyxine elongata), що відрізняється дуже тонким тілом, живе у водах Нової Зеландії.
Пиявкоротие миксини, або Пиявкороти (рід Eptatretus, називаний також Bdellostoma, Polistotrema, Homea), представлені п’ятьма видами, розповсюдженими в Тихому океані, у берегів Японії (Е. burgeri, Е. okinoseanum), Північної Америки від Аляски до Каліфорнії (Е. stoutii), Південної Америки — у берегів Чилі (Е. polytrema, Е. decatrema), і трьома видами, розповсюдженими у берегів Південної Африки (Е. cirrhatus, Е. осtatremus, Е. profundus). Вони досягають довжини 80 див (Е. okinoseanum).
Пиявкоротие миксини дивно ненажерливі. Вони здатні за 7 годин своєї кривавої трапези поглинути риб’ячого м’яса в 8 разів більше власної ваги. На відміну від звичайних миксин вони нападають не тільки на попавших у мережі й ослаблених рибах, але й на риб цілком здорових. Шкода, заподіювана ними рибальству, дуже чутливий у Каліфорнії, Чилі, Японії.
Пиявкороти дуже живучі, добре переносять тривале перебування без води, можуть подовгу голодувати й довго залишаються живими, одержавши навіть надзвичайно важкі поранення. Описано випадок, коли пиявкорот продовжував плавати через п’ята година після того, як був обезголовлений.
Пиявкоротие миксини не представляють промислової цінності, хоча в деяких районах їх уживають у їжу в копченому виді, попередньо ретельно очистивши від слизу.
Найбільш вивченим представником цієї групи є пиявкорот (миксина) Бургера (Eptatretus burgeri) із шістьома зовнішніми зябровими отворами. Пиявкорот Бургера досягає 60 див довжини. Він розповсюджений у берегів Японії й Кореї, живе на мілководдях, до глибини 5-7 м, у затоках. Розмножується із середини серпня до кінця вересня. Кожна самка відкладає в середньому по 18 яєць, але великі самки іноді відкладають і вдвічі більше яєць. Яйця, як й у звичайної миксини, великі, до 25 мм у довжину, одягнені в рогову капсулу, постачену на протилежних кінцях 80-90 нитками з якірцями.
Пиявкорота Бургера вживають у їжу й використають як наживка, але це не окупає шкоди, заподіюваного їм рибному промислу.
Парамиксини (рід Paramyxine) зустрічаються в Мексиканській затоці (P. springeri), у берегів Японії (P. atami) і Тайваню (P. yangi). Японська парамиксина (P. atami) поширена в островів Хонсю й Сикоку, а також у корейського узбережжя Японського моря, на глибині від 45 до 500 м. Зустрічається й перед устями рік. Досягає довжини до 58 див. Існує спеціальний промисел цієї парамиксини в районі острова Садо й м. Ниигата в південно-східній частині Японського моря. Для її лову використають горщики або циліндри із вправленої воронковидной горловиною (як у вентерях). У префектурах Ниигата, Акита і Ямагата парамиксину вживають у їжу у вареному або в смаженому виді.