ЗАГІН СЕТЧАТОКРИЛИЕ (NEUROPTERA PLANIPENNIA)

Сетчатокрилие — хижі комахи, у дорослому стані що мають 4 прозорих сітчастих крила, іноді безбарвних, часто із плямами. Обидві пари крил можуть бути однаковими або різними.
Різні сетчатокрилие ведуть неоднаковий спосіб життя й у загальному більше відрізняються друг від друга по способі життя й по будові в личиночной стадії, чим у дорослому стані (мал. 235).
Личинки сетчатокрилих мають кілька характерних ознак. Між жвалой і нижньою щелепою з кожної сторони утвориться жолобок, через який личинка всмоктує їжу: у личинок сетчатокрилих зовнішнє травлення.
Ми спершу проковтуємо їжу, а потім її переварюємо, личинки ж сетчатокрилих надходять навпаки: вони, схопивши видобуток (звичайно яка-небудь дрібна м’яка комаха), спершу проколюють її покриви загостреними жвалами, потім відригають у ранку травні соки, а потім, як через трубочки, всмоктують уже розріджену їжу.
У личинок сетчатокрилих, багато хто з яких нагадують по виду личинок жуків, ніколи не буває нижнечелюстних щупиків — за цією ознакою навіть недосвідчений збирач легко може визначити приналежність знайденої їм личинки до загону сетчатокрилих. Дуже цікава одна особливість внутрішньої будови личинок сетчатокрилих: у них між середньою й задньою кишкою утвориться непроникна перегородка.
Це пов’язане з тим, що в личинок сетчатокрилих неперетравлені залишки їжі не виводяться, а накопичуються протягом усього розвитку. Тільки при перетворенні лялечки в доросла комаха відбувається з’єднання середньої й задньої кишки, і тому неперетравлені личинкою залишки їжі викидаються вже дорослою комахою.
У задній відділ кишечнику личинок відкриваються мальпигиеви судини, виділення яких мають вигляд шовковистих ниток, використовуваних для виготовлення кокона при окукливании.
Одне із самих древніх сімейств — Dilaridae — характеризується тим, що в самців вусики гребенчатие, а в самок крила слаборозвинені і є довгий витягнутий яйцеклад. Ці незграбних бабок, що віддалено нагадують невеликих, комахи поширені у всіх частинах світла в теплих місцевостях, але скрізь нечисленні. У нас у Криму й на північно-заході Кавказу зустрічається турецький дилар (Dilar turcicus), довгі дрібні личинки якого (рис 235, 1) живуть у ґрунті й полюють на личинок довгоносиків й інших ніжних комах. Дуже подібна личинка американського виду Nallachius americanus живе в ходах у деревині. Кілька видів живе в ґрунті Середньої Азії.
У ґрунті ж розвиваються личинки розповсюджених у пісках Австралії итонид (сімейство Itonidae), що нагадують по зовнішності личинок хрущів, якими й харчуються. Подібність із личинками хрущів порозумівається подібним способом пересування в ґрунті цих невтомних хижаків.
Від життя в ґрунті личинки деяких представників сетчатокрилих перейшли до життя по берегах водойм. У берегів водойм під каменями й навіть просто у воді зустрічаються трохи схожі на личинок диларов личинки осмилов (Osmylus chrysops, сімейство Osmylidae, мал. 235, 3).
У личинок осмилов є дрібні дихальца, але вони можуть дихати не тільки в повітряному середовищі, але й розчиненим у воді киснем, що надходить через поверхню досить ніжних покривів. Ці пролазливі, в’юнкі, у повному розумінні слова земноводні личинки бігають те по дну, то по вологому березі, відшукуючи доступний видобуток – личинок мух, дрібних хробаків і т.п. Після перезимівлі личинка залишає воду й окукливается серед прибережного сміття. Що вилітають осмили відрізняються темним фарбуванням тіла й грязнопятнистими крильми. Повільно літають вони біля водойми, відкладаючи в берега овальні білі яйця, з яких через 5-6 днів виходять личинки, що спрямовуються до вологи.
Ще більше пристосувалися до життя у воді личинки сімейства сизирид (Sisyridae). Личинки сизири (Sisyra fuscata, мал. 235, 2) живуть у воді, у колоніях прісноводних губок – бадяг. Ці темні личинки мають дуже довгі гострі ротові часги, якими проколюють клітини бадяги, висмоктуючи їхній уміст. Личинки те з’являються на поверхні тіла бадяги, те ховаються в порожнині її тіла, ніколи не піднімаючись до поверхні води. Дихають личинки сизири розчиненим у воді киснем, причому подих здійснюється через поверхню не тільки всього тіла, але й особливих зябрових виростів, попарно розташованих на передніх 7 черевних сегментах. Дихалец у личинок сизири немає. Коли личинка виростає, вона залишає воду, сплітає на виступаючим з води стеблах рослин кокон й окукливается. З лялечки вилітає темно-коричнева комаха із четковидними вусиками.
Інші сетчатокрилие пристосувалися до проходження личиночной стадії в більше сухих умовах. Багато хто, кому доводилося уважно оглядати листи дерев у саду або лісі, зауважували іноді на нижній поверхні листів тих дерев, на яких багато попелиць, маленькі яйця на довгих витончених стеблинках. Ці яйця належать дуже привабливим ясно-зеленим струнким комахам з довгими ніжними блискучими сітчастими крильми й золотими очами, тому й сімейство одержало назву златоглазки (Chrysopidae). Частіше інших у нас зустрічається звичайна златоглазка (Chrysopa perla), тіло якої довжиною всього близько 1 див, а крила, якщо їх розправити, простираються в розмаху на 3 див. Літають златоглазки мало й удень неохоче, але вночі часто прилітають на світло. При дотику до них виявляється, що вони видають неприємний захід.
Що вихідні з яєць личинки (мал. 235, 6, 237, 2) люті хижаки, видно відразу — у них довгі серповидно вигнуті й загострені щелепи. Харчуються вони в основному малорухомими м’якими комахами (попелицями, мідяницями й ін.) і кліщами.
Личинки ведуть відкритий спосіб життя. Із втратою вологи вони борються двома шляхами. По-перше, висмоктуючи багато соковитих комах, наприклад швидко спустошуючи колонії попелиць, вони компенсують витрату води, що випарувалася. А по-друге, більшість личинок златоглазок покриває свою спину шкурками висмоктаних попелиць й інших часток, що забезпечує захист від прямої дії сонячних променів, зберігаючи між чехликом і поверхнею тіла прошарок вологого повітря. Такий чехлик робить личинок і менш помітними для ворогів.
Окукливаются личинки в білому павутинному коконі.
Трохи нагадують златоглазок, але темніше пофарбовані, звичайно коричневі, представники сімейства Hemerobiidae. Яйця гемеробии відкладають на листи; їхні личинки дуже схожі на личинок златоглазок, але вони ширше й не роблять собі чехликов. Харчуються вони теж попелицями, але частіше тримаються в тріщинах кори.
Дивний спосіб життя в так званих мурашиних левів (сімейство Myrmeleonidae). Мурашині леви поширені в основному в тропіках і субтропіках, але такі представники, як звичайний мурашиний лев (Myrmeleo formicarius), досить часто зустрічаються в степовій зоні Європи й Азії й по піщаних ділянках заходять багато далі на північ.
Дорослі мурашині леви по зовнішньому вигляді схожі на бабок, від яких їх легко можна відрізнити за більше довгим булавовидним вусикам. Дорослі мурашині леви вдень сидять на різних трав’янистих і чагарникових рослинах, а якщо їх вспугнуть, в’януло й повільно перелітають в інше місце. У степовій смузі й у середньоазіатських пустелях уночі на світло іноді прилітає дуже багато цих великих комах, що мають довжину до 3 див при вдвічі більшому розмаху крил.
Назва своє ці комахи одержали завдяки своєрідному способу життя хижої личинки. Личинки (мал. 235, 7) живуть у сухому піску, вириваючи в ньому воронкоподібну ямку, на дні якої вони зариваються так, що тільки щелепи ледь виступають із піску. Тіло личпнки розширене й на спинній стороні покрито горбками, що дозволяють личинці швидко закопуватися своїм заднім кінцем у пісок. Ямку личинка завжди робить у захищеному від дощу місці, для того щоб краю її завжди були покриті сухим піском. Маленька комаха, що пробігає по сухому краї, що обсипає, воронкоподібної ямки, наприклад мураха, скачується на дно й стає видобутком «лева». Окукливаются личинки в піску, скріплюючи шовковистими павутинками окремі піщини й роблячи собі щільну колибельку.
На Кавказі в нас зустрічаються великі представники цього сімейства — палигари (Palpares libelluloides), у яких на крилах є яскраві червоні плями. Личинки пальпаров дуже сильні, вони справляються не тільки із дрібними комахами, але здатні схопити й подужати навіть досить великих жуків, наприклад волосатого хруща (Anoxia pilosa), значно більшого, чим хижак!
Личинки не всіх видів мурашиних левів споруджують пастки, багато хто плазують серед рослин, підстерігаючи видобуток.
Не роблячи пасток, полюють і представники іншого сімейства сетчатокрилих, родинного мурашиним левам, — аскалафов (Ascalaphidae), розповсюджених в основному в тропіках і субтропіках. Аскалафи трохи схожі на метеликів, у них тіло покрите волосками, а булавовидние вусики длиннее, ніж у мурашиних левів. Усе крила в аскалафов приблизно однакової величини, з яскравими жовтими, чорними або білими плямами. Личинка схожа на личинку мурашиного лева, але легко відрізняється наявністю лопастевидних відростків з боків черевних сегментів. Личинки підстерігають видобуток, сидячи під каменями, схоплюючи потужними щелепами комах, що проповзають.
Кілька видів аскалафов зустрічається й у СРСР, наприклад Ascalaphus macaronius у Криму й на Кавказі.
Дивний спосіб життя в мантиспид (сімейство Mantispidae). Дорослу мантиспу важко поплутати з якою-небудь іншою комахою, тому що в неї від довгої переднегруди відходять не звичайні ходильние ноги, а хватальні, схожі по своїй будові на ноги прочан, пристосовані до лову різних комах.
Самки мантиспи, наприклад нашої Mantispa styriaca, восени відкладають яйця, схожі на яйця златоглазки. Личинка незабаром виходить і не харчуючись зимує. По виду личинка, що вийшла з яйця, схожа на личинок інших сетчатокрилих (мал. 235, 4). Після зимівлі, активно пересуваючись, личинка відшукує кокон земляного павука (Lycosa), забирається в нього, линяє, трохи змінюючи свою форму, після чого починає харчуватися павуковими яйцями. Нічого не самка, що підозрює, павука продовжує охороняти свій кокон з яйцями, хоча потомство в ньому енергійно пожирається хижаком. Через якийсь час личинка знову линяє, здобуваючи форму, що віддалено нагадує личинку хруща. Така З-образна личинка доїдає в яйцевому коконі павука його яйця або що лупляться паучат, після чого плете усередині його кокона свій кокон, у якому окукливается. Лялечка перебуває спершу усередині останньої личиночной шкурки, потім вибирається з кокона, заповзає в тріщини ґрунту й там перетворюється в доросла комаха. Рухливість лялечки зближає цих сетчатокрилих з верблюдками. Деякі види мантисп, що живуть у тропіках, розвиваються не в яйцях павуків, а в гніздах бджіл й ос.
Дуже дрібних представників сетчатокрилих включає сімейство пильнокрилов (Coniopterygidae), схожих по виду на белокрилок. Веретеновидние або овальні личинки (рис 235, 5) пильнокрилов (наприклад, Conwentzia) поїдають дрібних сисних комах і відомі як винищувачі филлоксери.
У тропіках й у південній півкулі зустрічається ще ряд сімейств сетчатокрилих, деякі види яких іноді мають вигадлива будова й у дорослому й у личиночном стані. Так, дуже витончені представники сімейства Nemopteridae, у яких задні крила перетворені в спрямовані косо назад веслообразние пластинки (мал. 240, 1). У личинок деяких видів голова з’єднується з тулубом за допомогою довгого трубкообразного виросту переднегруди (мал. 240, 2).
Представники австралійських миодактилид (сімейство Myiodactylidae) у стадії личинки живуть на нижній поверхні листів евкаліптів і мають листоподібне тіло (рис 241).
У цілому сетчатокрилие представляють дуже своєрідний і древній загін комах, добре відомий з пермського періоду й особливо поширився із тріасу.
Число видів цих різноманітних по способі життя комах невелике — усього близько 5000.