ЗАГІН ВЕРБЛЮДКИ (RHAPHIDIOPTEГА)

Верблюдки — дуже невеликий загін, що включає кілька видів, що ставляться до 2 сімействам.
У профіль силует переднього кінця тіла верблюдки (мал. 232) і впрямь віддалено нагадує шию й голову верблюда, звідки й відбулася назва цих своєрідних представників древньої групи комах. У цих комах подовжене тіло, витягнута голова й особливо характерна дуже довга переднеспинка. У верблюдок дві пари сітчастих крил, майже однакових розмірів з невеликими темними плямами біля вершин – так називаними птеростигмами, що грають роль стабілізаторів при польоті. Поле верблюдок що пурхає, при польоті іноді чутний легкий тріск. У самок на задньому кінці тіла є довгий яйцеклад.
Верблюдки — ненажерливі хижаки; як це часто буває в хижаків, у них добре розвинені більші фасеточние ока; крім того, на чолі між очами в деяких по 3 простих вічка. Вусики досить довгі, нитковидні, при пошуках їжі вібруючі. Верблюдки полюють, плазуючи по гілках, на різних повільно, що рухаються комахах, – в основному на попелиць і гусениць.
Спарюванню верблюдок передують тривалі «ігри», під час яких вони іноді один одного сильно кусають, після чого самець уводить у половий отвір самки сперматофор. Незабаром після спарювання самки відкладають яйця.
Верблюдки — лісові жителі. У наших лісах середньої смуги, наприклад на околицях Брянська, вони відкладають яйця під кору дерев, а в сухих байрачних лісах і полезахисних лісосмугах у степовій зоні – у поверхневий шар ґрунту. Тижня через дві з яєць виходять личинки. Як й у всіх комах з повним перетворенням, у личинок мало загального з дорослої верблюдкой, але все-таки по обрисах голови й подовженої, блискучої, сильно склеротизованной переднеспинке можна вгадати майбутню верблюдку.
Тіло личинки верблюдки подовжене, веретеновпдное, зверху сплющене, спинна поверхня середньо- і заднегруди й черевце м’які з коричнюватими візерунками (мал. 232), завдяки чому личинки непомітні на тлі кори або опалих листів, де вони полюють на личинок двокрилих, гусениць, попелиць й інших комах. Проникаючи в ходи короедов, вони знищують їхніх личинок. Личинки верблюдок досить швидко бігають уперед, але ще швидше вони можуть задкувати назад, по черзі те випрямляючи, те дугоподібно вигинаючи черевце, підігнутий кінець якого служить «сьомою ногою» личинки. Личинка розвивається протягом 2 років, після чого робить собі колибельку із часток ґрунту (у більше сухих місцевостях, де верблюдки розвиваються в лісовій підстилці й ґрунті) або з відгризених шматочків кори в тріщинах підстав стовбурів (у більше вологих лісах, де верблюдки живуть на корі дерев) і в ній окукливается.
Лялечки спершу білі, непигментированние, як більшість живуть у колибельках вільних лялечок, але через 2 тижні лялечка починає темніти, її покриви тверднуть, вона залишає свою колибельку, після чого вільно й швидко бігає по тріщинах кори або в підстилці. Ця здатність до бігання лялечки – рідкий випадок для наземних комах з повним перетворенням. Перетворення лялечки в дорослу верблюдку відбувається звичайно в ранкові годинники. Дорослі верблюдки вилітають на початку літа, їхнє життя триває до 2, 5 місяців.
Верблюдки — широко розповсюджена й у Старому й у Новому Світлі група комах, але скрізь вони не занадто численні, причому зв’язані тільки з досить вологими місцями.
Викопні залишки верблюдок відомі з пермських відкладень, а в міоцені вже були відомі представники сучасних пологів. У нас зустрічається 2 сімейства верблюдок. В Rhaphidiidae (дійсні верблюдки) між фасеточними очами на чолі по 3 простих вічка, а в Inocelliidae (безвічка) простих очей немає.
Практичне корисне значення верблюдок в окремі роки буває великоі— їхні личинки знищують у лісах у масі шкідників, що розмножуються, зокрема кладки непарного шовкопряда.