ПІДЗАГІН КОКЦИДИ (ЧЕРВЦІ Й ЩИТІВКИ) (COCCODEA)

Кокцид іноді досить нелегко помітити, а людині, незнайомому з їхніми особливостями, важко буває визнати в них комах. Дійсно, самки багатьох щитівок виглядають як здуття на корі, як дрібні лусочки слущивающейся кори, що як пристав до листа або кори грудка сміття. Явно виражена мімікрія самок кокцид – непрямий показник їхньої малої рухливості. Дійсно, дорослі самки найбільш спеціалізованих кокцид бувають зовсім нерухомі. Вони причіпляються до кормової рослини довгим тонким хоботком, на все життя, що встромляють у тканині рослини, а ока, вусики, ноги в них повністю редукуються; тіло дорослої самки перетворюється в набитий яйцями мішок.
Дуже багато самок кокцид бувають захищені восковими виділеннями, які в таких зовсім нерухомих самок утворять плоский, схожий на лусочку більш-менш округлий або запятовидно витягнутий щиток (мал. 214). Звідси й назва таких кокцид – щитівки (сем. Diaspidae). Ці плоскі, схожі на лусочки щитки складаються не тільки з воскових виділень комахи, але включають і багато шкурок личинки.
У деяких кокцид воскового щитка ні, але все тіло самки перетворюється в опуклий щиток — під захистом щільних твердих покривів спинної поверхні комахи дозрівають яйця, у них розвиваються личинки. Самки таких кокцид бувають схожі на нарости або здуття кори; вони пофарбовані в тон кори. Це так називані ложнощитовки (сем. Lecaniidae, сем. Кегтоcoccidae, мал. 215). Іноді щиток не повністю прикриває яйця, яйця відкладаються під захистом мішечка з воскових ниток, з однієї тільки сторони прикриває схожої на лусочку поступово, що висихає самкою. Це так називані подушечници (Pulvinaria, мал. 215). Самки деяких кокцид теж відкладають яйця у воскових мішках, але плазують, тягаючи такий мішок (овисак) за собою. Тіло самок таких кокцид буває овальноудлиненное з еластичними, нетвердими покривами, голова звичайно з добре розвиненими вусиками, з виразними очами. Ноги добре розвинені, лапка з 1 або навіть 2 члеників, але завжди з 1 коготком – ознака, характерний для всіх кокцид. Такі кокциди називаються червцями (мал. 216). До них належать найбільш примітивні сімейства (Ortheziidae, Магgarodidae).
Кокциди — це єдина група наземних тварин, що переходить до зовсім нерухомого способу життя. Тільки харчування безупинно принесеними до хоботка соками рослини забезпечує на суші можливість прикріпленого способу життя. Перехід до нерухомості пов’язаний із втратою органів пересування й органів орієнтування в просторі. Це добре простежується на кокцидах.
Тіло в них втрачає властиву членистоногим двосторонню симетрію, стаючи округлим, майже радіально-симетричним, втрачає сегментацію.
У кокцид, як і завжди в сидячих форм, розвиваються пасивні захисні пристосування — або виділення воскового щитка (у щитівок), або затвердіння спинних покривів самок (у ложнощитовок). Як завжди, із втратою рухливості розвиваються й заступницька форма й фарбування.
Порівняння різних груп самок кокцид дозволяє простежити послідовне спрощення їхньої будови, пов’язане із втратою здатності до активного пересування й переходом до нерухомого способу життя.
Перехід до нерухомого способу життя дорослої самки завжди пов’язаний з тим, що розселення здійснюється на стадії личинки.
Розселяються кокциди за допомогою личинок першого віку (мал. 217, 5). Личинки, що виходять із яйця, рухливі, шестиногие, з розвиненими вусиками й простими вічками, з парою довгих хвостових щетинок. Тіло личинки сплощене. Хоботок у новонародженої личинки в згорнутому стані підігнуть під черевну поверхню тіла й перебуває в особливій кишені на черевці.
Такі личинки недарма одержали назву «бродяжок»— вони його заслужили. Вийшовши изпод материнського щитка або яйцевого мішка, личинки відразу розповзаються в різні сторони. Частина встигає зміцнитися на тім же рослині, але більшість зривається вітром. Тому що личинки крихітні й легені, що сходять струми повітря легко піднімають їх, іноді на десятки метрів і разом з пилом розносять на величезні відстані. Звичайно, більшість личинок при цьому гине, але деякі випадково попадають на підходящу кормову рослину. Там личинка зачіпається ногами за поверхню, знаходить зручне для ссання місце, прикріплюється, харчується й росте.
Розвиток личинок іде по-різному залежно від того, перетворюється личинка в самку або самця. Розвиток самки простіше – личинка росте, зберігаючи розвинені ротові частини, поступово втрачаючи в багатьох випадках ноги, вусики, очі.
Складніше перетворення самців (мал. 217, 2). Личинка самця виділяє воскової покрив, що утворить над її тілом тонкий кокон. Під захистом кокона личинка линяє й губить кінцівки й ротові органи. Виходить нерухома непитающадся стадія, схожа на лялечку комах з повним перетворенням. На такий стадії, що нагадує лялечку, у самця кокцид знову формуються ноги, виростають крила (у них розвинені тільки передні крила), а ротові органи так і не відновлюються. На задньому кінці тіла кокцид є 2 хвостові нитки або цілий пучок довгих щетинок.
Коротке життя самця йде на відшукання самки й запліднення її. Втім, багато кокцид розмножуються тільки партеногенетически. У деяких видів самці іноді з’являються, але запліднення не обов’язково, а є види, що повністю втратили самців.
Кокциди — дуже важлива в господарському відношенні група комах. Їх більше по числу особин і по розмаїтості видів у більше теплих районах, де види, що поселяються на культурних рослинах, особливо на деревн і чагарникових, приносять іноді величезну шкоду. У нас особливо велика шкода від кокцид буває в садах степової смуги, у Середній Азії й у субтропіках.
Сильно страждає від кокцид цитрусове господарство. Наприкінці минулого століття в Каліфорнії на цитрусових плантаціях у масі розмножився раніше невідомий шкідник. Хімічні методи боротьби того часу не рятували від цього покритого восковими виділеннями шкідника – дерева засихали. Вивчення шкідника показало, що він австралійського походження – австралійський жолобчастий червець, або ицерия (Icerya purchasi); це досить велике, близько 1 див, комаха (мал. 217). Цей шкідник незабаром виявився завезеним і в багато країн Азії, і в средиземноморские країни й скрізь спустошував сади. Дивним виявилося те, що в себе на батьківщині в Австралії цей шкідник не губить цитрусових. Спеціальна експедиція вивчала причини того, чому ицерия не спустошує цитрусові господарства Австралії. З’ясувалося, що там неї знищує особливий вид сонечка – родолия (Kodolia cardinalis). Це червоне сонечко (мал. 218) нападає на самок ицерии, особливо на яйцеві мішки з яйцями, швидко з ними розправляючись. Не відстають від жуків й їхньої личинки, що вгризаються в овисаки шкідника.
Родолия виявилася спеціалізованим хижаком, що харчується ицерией і придушує її розмноження. Родолию привезли в Каліфорнію, що в ті часи, коли не було літаків, було досить складно, і вона там швидко акліматизувалася й придушила масове розмноження ицерии.
Ентомологічні журнали перших десятиліть нашого століття пестрят відомостями про появу ицерии в усі нових районах і повідомленнями про її успішне винищування шляхом завезення нашого маленького союзника — родолии. Одна з останніх сторінок опису переможного ходу родолии по цитрусових районах уписана в нас на Кавказі. В 1930 році на околицях Сухумі була виявлена ицерия, імовірно завезена під час громадянської війни. В 1931 році з Єгипту, де родолия вже освоїлася, жуків завезли до нас, і вони впоралися з австралійським жолобчастим червцем і на нашому Чорноморському узбережжі Кавказу.
Інший небезпечний шкідник цитрусових й інших плодових культур — каліфорнійська щитівка (Diaspidiotus perniciosus).
Самка цієї щитівки виділяє сірий або коричнюватий округлий щиток діаметром до 2 мм і може поселятися не тільки на корі дерев, як наприклад схожа на неї наша устрицевидная щитівка, але й на плодах, що полегшує її розселення з вивозять фруктами, що.
Уперше як на небезпечного шкідника на неї звернули увагу теж у Каліфорнії, куди неї завезли зі Східної Азії, що є батьківщиною цього шкідника. У Каліфорнії від цієї комахи в 70-х роках минулого століття сильно страждали яблуневі сади. Кращою мірою боротьби з нею виявилося обприскування в зимовий період емульсіями мінеральних масел і сірчано-вапняним відваром. Біологічний метод боротьби із цією кокцидою не дав таких блискучих результатів, як у випадку ицерии. Ефективніше інших насекомих-энтомофагов виявився крихітний наїзник проспалтелла (Prospaltella perniciosi). А божі коровки-хилокоруси хоча й поїдають цю щитівку, але менш охоче, чим інших кокцид.
Чимало й місцевих видів кокцид, що ставляться до різних біологічних груп, шкодить нашим садам. На стовбурах яблунь легко зустріти рухливих, досить великих червецов-фенакокков (Phenacoccus aceris), у яких самки рухливі. На стовбурах же й більше товстих галузях буває багато устрицевидной щитівки (Aspidiotus ostreaeformis – мал. 214, 2). На стовбурах молодих штамбових дерев у розплідниках суцільний наліт можуть утворити запятовидние щитівки (Lepidosaphes pomi), нерідко, якщо не проводити боротьбу, що викликають усихання саджанців і молодих дерев. На кісточкових деревах іноді в масі розмножуються ложнощитовки – акацієва (Eulecanium corni), сливова (E. prunastri) і багато хто інших. На цитрусові сильно шкодять борошнисті червці, великим, покритим білим нальотом рухливі самки яких наносять сильні ушкодження, чайному кущу й виноградній лозі шкодять подушечници й т.д.
Хоч і велика шкода від кокцид, але це одна з тих деяких груп комах, представники якої дають і коштовні речовини, використовувані в промисловості.
Кокциди з підродини лакциферин виділяють багато коштовних воскоподобних речовин, що знаходять широке застосування в лакофарбовій промисловості й в електротехніку. Багато тропічних видів, зокрема тахардия (Tachardia lacca), виділяють речовина, відоме за назвою шелак, що виявляється незамінним діелектриком, що йде на ізоляцію тонких проводів у радіотехніку. Лакових червців багаторазово намагалися акліматизувати й у помірному поясі, але поки за рамки досвідів ці роботи не вийшли – лакові червці вимагають безморозного клімату.
Кармін — коштовний природний барвник, що знаходить дуже багато споживачів — від художників і текстильників до біологів-гістологів, що красять їм мікроскопічні препарати, — теж добувається із червців. Особливо багато його одержують від ложнощитовки Dactylopius cacti, що живе в Мексиці на кактусах. У Середземномор’я кармін добувають із кермесов (Kermes vermilio), у Закавказзя – з Porphyrophora hameli, а в Польщі для одержання карміну збирали Margarodes polonicus. Лак, що йде на покриття знаменитих китайських й японських лакових виробів, виділяється ложнощитовками співала (Ericerus pela). Виділення деяких червців, що живуть в Аравії на тамарисках, як і виділення попелиць, багаті вуглеводами, і в арабів їхня медвяна роса називається «ман». Біблійна легенда про «манну небесної» була, напевно, навіяна тим, що в пустелі іноді зустрічаються більші скупчення цих виділень кокциди трабутини (Trabutina mannipara).
Кокциди — група комах, цікава своїми біологічними особливостями й имеющая величезне практичне значення. Але ця група дуже важка для вивчення – більшість ознак, важливих навіть для визначення виду комахи (а це вкрай істотно, тому що із двох подібних видів один може бути небезпечним шкідником, а іншої – нешкідливим для нас мешканцем невикористовуваних рослин), вимагає виготовлення мікроскопічних препаратів і солідної підготовки.