ЗАГІН ВОШІ (ANOPLURA)

Загін уший поєднує дрібних (довжина тіла від 0, 4 до 6 мм) зовнішніх паразитів ссавців.
Воші (мал. 191) — сисні комахи. Їхні ротові органи пристосовані для проколювання щільних покривів хазяїн-хазяїна-тварини-хазяїна й висмоктування крові. Ротові частини перетворені в колючі голки, укладені в м’яку трубку, що вивертає з ротової порожнини, краї якої щільно притискаються до шкіри, що проколює стилетами, хазяїн-хазяїна-тварини-хазяїна.
При ссанні крові розширюється передній відділ стравоходу воші, що діє як насос. Виділення могутньо розвинених слинних залоз, що надходять у ранку, перешкоджають згортанню крові. Коли воша не харчується, ротові органи, що утворять хоботок, утягнені в головну капсулу. Ока у вошей або представляють тільки маленькі пигментированние цятки, або зовсім відсутні. Вусики короткі, а яких-небудь щупиків, пов’язаних з ротовими органами, немає зовсім. Груди добре відділені від голови, всі сегменти грудей злиті.
Воші — безкрилі комахи, у жодного виду вший не можна виявити ніяких рудиментів крил. Але проте воші ставляться до підкласу крилатих комах – хід галузей трахейної системи й нервів у них такий, як у крилатих комах, і, імовірно, вони відбулися від перешедших до паразитизму й удруге, що втратила крила, предків. Ноги у вошей дуже сильні, чіпкі, пристосовані до втримання на шерстному й волосяному покриві тварини-хазяїна. Гомілки ніг короткі, лапка одночлениковая з одним потужним серповидним коготком; на гомілці є виїмка, до якої коготок може підгинатися.
Захоплюючи волосся коготком, притискаючи коготок до гомілки, воші міцно втримуються на тілі хазяїна (мал. 192). Цікаво, що в Haematomyzus elephantis- досить великої слоновой воші (мал. 193), що живе в складках шкіри цієї величезної товстошкірої тварини, що не має густого волосяного покриву, ноги довгі, але слабкі й без такого хватального пристосування, і воша втримується на шкірі слона за допомогою довгого хоботка, передній кінець якого в товщі шкіри розширюється й не дає паразитові відвалитися. Очевидно, тільки на кенгуру й інш сумчастих немає вший. Воші дуже спеціалізовані паразити, що живуть тільки на одному або на деяких близьких видах тварин. Ця особливість уший, як і деяких інших паразитів, дозволяє використати дані вивчення паразитів для з’ясування близькості видів хазяїв у деяких важкі для зоологів випадках.
Серед вошей добре розрізняються 3 сімейства. Сімейство гематопид (Наетаtopidae) – сліпі воші, звичайно з покритими волосками покривами, – паразити тільки наземних ссавців, крім приматів. Сюди ставиться й згадувана слоновая воша й свиняча воша (Наеmatopinus suis). На різні копитні живуть інші види цього роду, наприклад, на великій рогатій худобі – бичача воша (Н. eurystemus); заяча воша (Haemodipsus ventricosus) – дрібна комаха з роздутим волосистим тілом паразитує тільки на представниках сімейства заячих; оленячі воші (види роду Cervophthirius) – тільки на оленях і т. д.
Цікаво сімейство колючих вошей (Echinophthiridae), що паразитують тільки на морських ссавцях. У них кулясте тіло густо покрите шипиками, як наприклад в тюленьей воші {Echinophthirius horridus), що живе в порожнині біля ніздрів тюленів. Коли тюлень поринає, воша виявляється в закритої клапанами ніздрі, тобто в повітряному середовищі. Багато вошей цієї групи, що живуть у волосяному покриві ластоногих, мають на спинній поверхні лусочки, під якими затримується шар повітря, коли тюлень поринає.
Третє сімейство — педикулиди (Pediculidae) — паразити тільки приматів — мавп і людини. У цих вошей є невеликі вічка. Представники підродини педицин паразитують на мавпах, а представники підродини педикулин – паразити людини й деяких людиноподібних мавп.
На покритих волоссями частинах тіла (крім голови), найчастіше на лобку, під пахвами, але буває й у бороді, на бровах і навіть віях, у людини паразитує лобкова воша, або площица (Phthirus pubis). Ця дрібна воша (мал. 191, 5) має широке тіло, що досягає всього 1 мм у самця, 1, 5 мм у самки, з довгою головою й неясно розмежованими грудьми й черевцем, пересувається, часто плазуючи боком, як краб, а до волось прикріплюється своїми чіпкими коготками дуже міцно. У тих місцях, де ссе ця воша, з’являються синюваті плями, тому що її слина руйнує гемоглобін крові. Ніяких хвороб ця воша не переносить. Цікаво, що два інших види цього роду – паразити людиноподібних мавп: один паразитує на горилі, а іншої – на шимпанзе.
Споріднення таких спеціалізованих паразитів, як воші, підтверджує безсумнівну близькість людини й людиноподібних мавп!
Якщо лобкова воша не представляє небезпеки як переносник захворювань людини, то інша воша, що живе на людині, — людська воша (Pediculus humanus) не тільки паразит, що викликає болісну сверблячку, але й переносник багатьох небезпечних захворювань. Людська воша дає нам цікавий приклад явного утворення двох видів з одного. Вона представлена двома стійкими формами – платтяний (P. h. vestimenti) і головний (P. h. capitis). Вони обидві різко відрізняються від площици більшими розмірами, подовженою формою тіла й короткою головою. Груди й черевце в них ясно розділені, причому черевце ширше, ніж груди. Головна воша серее й коротше (самець 2-3 мм, самка до 4 мм), платтяна світліше й досягає 4, 7 мм (самки).
Довгий час платтян і головну вший уважали за 2 різних види. Але дослідження, проведені в нас у роки Великої Вітчизняної війни, показали, що, якщо виховувати платтяну вошу при більше низькій температурі, через кілька поколінь її потомство здобуває ознаки головний, і навпаки. Цього можна досягти й пересаджуючи головну вошу під пов’язку на тіло людини, а платтяних на голову. Крім того, обидві форми при схрещуванні дають плідне потомство. Але без насильницького пересадження платтяні воші залишаються по вигляду й способу життя платтяними, а головні – головними. Очевидно, перебування в різних умовах температури й харчування (на голові й під одягом) приводить до розбіжності ознак раніше єдиного виду.
На прикладі людської воші можна ознайомитися з особливостями біології цих паразитів. Яйця, називані «гнидами», воша приклеює до волось (головна) або до волокон тканини білизни. За своє життя платтяна воша відкладає до 250-300 яєць; оскільки цикл розвитку триває 16 днів, а життя воші триває близько 2 місяців, потомство однієї самки до кінця її життя виміряється тисячами. Цим порозуміваються випадки завшивления людей, коли вони не мають змоги митися й міняти білизну.
Зір у воші слабке — ока дозволяють тільки сприймати світло й іти від нього, забираючись у гущавину волось або складки одягу. Орієнтуються воші по заходу, що вловлює вусиками. У вошей є вибірковість до тих або інших людей. Ставили такий досвід: за невеликий столик сідало четверо, на столик клали воша, і вона завжди безпомилково повзла до тому самому людини.
Платтяна воша дуже чутлива до змін температури, вона добре почуває себе при температурі поверхні тіла здорової людини, при підвищенні температури вона починає неспокійно плазувати, а температура понад 44° С для вошей уже згубна. При зниженні температури тіла (наприклад, при остиганні трупа) воші теж починають розповзатися. При температурі 10—20°С воші можуть близько 10 днів обходитися без їжі. Найчастіше зараження вошами відбувається при тісному контакті, при скупченості людей, що попадають у важкі антисанітарні умови, що позбавляють можливості міняти одяг, стирати її, митися. Особливо більших масштабів досягає зараженість населення вошами в періоди голоду, війн і тому подібних нещасть.
Масове розмноження вошей і зараження ними великої кількості людей приводить до жорстоких епідемій — людська воша, особливо її платтяна форма, передає збудників таких небезпечних хвороб, як сипной тиф, поворотний тиф і ряд інших. Особливу небезпеку представляє сипной тиф – хвороба, викликувана мікроорганізмами, що поселяються усередині клітин, – риккетсиями, передана вошами при ссанні крові. Відомо, що під час російсько-турецької війни 1768-1774 років від сипного тифу в російської армії вмерло більше людей, чим від поранень, у першу світову й у громадянські війни людські втрати від сипного тифу були величезними. Під час другої світової війни в Єгипті, Алжирі, Італії, в окупованих німецько-фашистськими військами балканських країнах й у Польщі були епідемії сипного тифу, і тільки чітка організація санітарної служби й в армії й у тилу охоронила нашу країну від епідемії сипного тифу.
Основою боротьби з вошами є особиста гігієна. Заражена або підозріла на зараженість вошами й гнидами одяг піддається обробці високою температурою або інсектицидами в спеціальних дезінсекційних камерах. У випадку появи вший на білизні й одязі, при виявленні навіть одиничного екземпляра цього паразита необхідно ретельно випрати, прокип’ятити й пропрасувати білизна, вимитися гарячою водою, пропрасувати одяг гарячою праскою. З появою вший у голові – вимити голову, змочити волосся гасово-мильною емульсією (збити в теплій воді до стану білого молока 50 м гасу й 30 м мила на 1 л води) і зав’язати змочену емульсією голову на 30 хвилин. Ті міри, які легко прийняти в нормальній обстановці, допомагають повної ліквідації вший, які можуть розмножуватися тільки на людях при недотриманні ними правил гігієни.
Воші — небагатий видами загін, усього відомо не набагато більше 150 видів.