ЗАГІН ПУХОЕДИ (MALLOPHAGA)

Пухоеди — дрібні зовнішні паразити птахів (пухоеди й пероеди) і ссавців (власоеди) (мал. 187).
Тому що воші в народі були відомі з незапам’ятних часів, а на курях й інших птахах паразитують зовні схожі на них пухоеди, останніх у просторіччі часто називають вошами («куряча воша» і т.д.), але цей тільки наслідок зовнішньої подібності, що відбивається в багатьох народних назвах тварин (наприклад, «земляний заєць» — розповсюджена назва тушканчика й т.п.).
На відміну від вошей, на яких пухоеди трохи схожі, вони не ссуть кров, а харчуються пір’ям або волоссями, а також лусочками рогового шару шкіри й виникаючими в місцях расчесов струпами, а деякі заковтують виступаючі з расчесов краплі крові.
Це дуже рухливі, особливо в ранніх віках, комахи, що відрізняються плоским тілом, величезною трикутною головою й вільної переднегрудью. Ротові органи в пухоедов гризучі, зміщені на нижню поверхню голови. Покриви в більшості пухоедов щільні, жовтуваті або темні.
Серед пухоедов, яких відомо близько 2500 видів, тільки близько 60 паразитує на ссавців (власоеди), у тому числі й на сумчастих, але на людині власоеди не паразитують ніколи.
Для більшості пухоедов характерна стругаючи приуроченість до хазяїна — птахові певного виду. Зараження птахів пухоедами відбувається при контакті хазяїна з іншими особинами того ж виду. Пташенята звичайно заражаються пухоедами від батьківських особин і часто слабио пташенята й молоді птахи бувають навіть сильніше заражені, чим старі, які ретельно чистять собі пір’я, вибираючи з них пухоедов. А в зозулі, як відомо, що відкладає яйця в гнізда інших птахів, що має своїх специфічних паразитов-пухоедов, на пташенятах немає пухоедов – з «прийомних батьків» інших видів комахоїдних птахів пухоеди на зозуленят не переходять, і тільки при спарюванні дорослі зозулі заражаються друг від друга пухоедами. Коли птах гине, гинуть і майже що завжди перебувають на ній пухоеди, пристосовані до паразитичного способу життя тільки при тій високій температурі, що створюється під покривом пір’я хазяїна. Але деякі пухоеди можуть уцелеть. Справа в тому, що на птахах (і на ссавців) паразитують і здатні до польоту мухикровохлебки (Hippoboscidae), які після смерті птаха перелітають на іншого хазяїна. Іноді до них прикріплюються й пухоеди й так як пасажирів попадають на нового хазяїна.
Але кровохлебки не такі спеціалізовані паразити, як більшість пухоедов — вони можуть перелітати й на птаха іншого виду. Доставлений кровохлебкой на птаха «свого» виду пухоед виживає, а якщо муха перелетить на птаха іншого виду, спеціалізований паразит-пухоед якийсь час на ній проіснує, а потім загине. Такий спосіб розселення пухоедов допомагає зрозуміти походження близьких видів пухоедов, що живуть на близьких видах птахів. Як правило, систематично близькі види пухоедов паразитують на родинних групах животниххозяев. Пухоеди іноді дозволяють орнітологам вирішувати питання про систематичне споріднення різних груп птахів. Так, порівняння пухоедов на фламінго з пухоедами інших птахів показало, що вони ближче до пухоедам качиного, чим до пухоедам лелек і різних інших «голенастих», що дає додатковий серйозний аргумент на користь зближення фламінго з качиними.
Якщо на одному виді хазяїна паразитує кілька видів пухоедов, кожний з них пристосований до життя на певній ділянці тіла, на певного типу пір’ях і т.д., тобто різні види не конкурують один з одним. Відомі пухоеди, що перейшли до незвичайного способу життя, – види роду Piagetiella тримаються в глотковому мішку пеліканів й у стравоході бакланів. Ці пухоеди мало вивчені, імовірно, вони харчуються кров’ю птахів.
Яйця пухоеди можуть відкладати цілий рік — для них завжди «теплий період» на тілі теплокровної тварини. Яйця в них із кришечками; іноді вони прикріплюються до пір’їв цілими грудочками. Розвиток яєць триває близько 2 тижнів; тому що розвиток у пухоедов пряме, вихідні личинки схожі на дорослі.
Хоча пухоеди, здавалося б, харчуються в основному нечутливими ороговілими частинами покривів тварин (мал. 190), вони заподіюють сильну сверблячку, коли зіскрібають ороговілий епітелій або плазують по поверхні тіла. Тому птаха часто чистять пір’я, виклевивая цих паразитів. А пухоеди дуже рухливі, щоб уникати дзьоба птаха. Відомо, що пухоеди в масі розмножуються на ослаблених птахах, які не в змозі постійно очищати свої пір’я. А розмноження пухоедов на птаху у свою чергу веде до її виснаження. Виражаючись язиком кібернетики, між розмноженням пухоедов і станом хазяїна встановлюються відносини за принципом «зворотного зв’язку».
Дійсні пухоеди (підзагін АтИусега) мають сховані вусики, часто з булавою, їх жвали спрямовані вперед. До сьогоденням пухоедам ставиться, наприклад, блідий курячий пухоед (Menopon pallidum), що поселяється на шкірі курки й швидко бігає.
Ця група включає також 3 роди (Boopia й ін.) паразитуючих на кенгуру, вомбатах й інших сумчастих.
Перо- і власоеди (підзагін lschnocera) характеризуються помітними нитковидними вусиками (мал. 187) і жвалами, спрямованими вертикально. Сюди ставляться такі види, як дуже узкотелий головний курячий пухоед (Lipeurus heterographus) і голубиний пухоед (Columbicola columbae). На утоках паразитує великий качиний пухоед (Trinotumluridum) – 4-5 мм довжини, а на орлах зустрічається сягаючий 1 див у довжину Laemobothrium titan – гігант серед пухоедов.
Із власоедов собачий (Trichodectes canis), овечий (Т. sphaerocephalus), волячий (Т. scalaris) і інші живуть на ссавців. Власоеди часто бувають проміжними хазяями глистів: собачий -ціп’як, а деякі пташині – нематод-филарий. Боротьба з пухоедами домашнього птаха легко здійснюється шляхом обробки тварин ДДТ при паралельному очищенні й дезінсекції приміщення.
Зі свободноживущих комах пухоеди ближче всього до сеноедам, від яких, імовірно, і відбулися.