ЗАГІН ЭМБИИ (EMBIOIDEA)

Жителі північних і середніх районів нашої країни незнайомі із цими своєрідними комахами, що зустрічаються в нас тільки в Криму, на Кавказі й у Середній Азії. Але мало хто звертає увагу на эмбий й у тих місцевостях, де вони звичайні. Це порівняно невеликі комахи, що ведуть схований спосіб життя, що зустрічаються під каменями й у ґрунті й рідко тільки по ночах появляющиеся на поверхні.
Эмбии мають подовжене циліндричне, досить м’яке, звичайно сероватокоричневое тіло. Голова велика, з невеликими фасеточними очами. Вусики порівняно короткі, нитковидні. Ротові органи гризучого типу, але нижня губа неясно розчленована. Крила, якщо є (наші види безкрилі), невеликі, димчасті, зі слабким жилкованием (мал. 171). Їхній дві пари, причому задні вилучені від передніх і ніяк з ними не з’єднуються. Із грудних сегментів переднегрудь сама коротка, среднегрудь сама довга. Черевце в эмбий подовжене, 10-члениковое, і на задньому кінці його перебуває пара 2-членикових церков, які в самців бувають трохи несиметричними.
Эмбии можуть досить швидко бігати на своїх коротких, але добре пристосованих до швидкого пересування ногах, що закінчуються 3-члениковими лапками. Передні ноги цікаві тим, що перший членик їхніх лапок пузиревидно роздутий й у ньому перебуває залоза, що виділяє шовковисту павутинку або рідину для змазування павутинки. Эмбии вистилають павутинкою ходи (мал. 172), цілі системи ходів, по гладкої шовковистої вистилке який швидко бігають.
Разюча здатність эмбий бігати з однаковою швидкістю й вперед та назад — їхні ноги зчленовуються так, що руху їх в обох напрямках здійснюються однаково легко. Церки їх при бігу «задом наперед» служать «вусиками» – эмбии обмацують ними шлях, роблячи спритні повороти, якщо зустрічають перешкоди перед заднім кінцем тіла при такому незвичайному способі руху. Особливо швидкими, іноді навіть стрімкими бувають руху эмбий по їхнім вистеленим шовком ходам. Павутинку виділяють і дорослі эмбии, і личинки, причому мережа вистелених павутинкою ходів служить «будинком», а вірніше, цілим містом для цих комах, ведучих напівколоніальний спосіб життя.
Харчуються эмбии в основному всякими гниючими залишками рослин. Але незважаючи на гадану слабість эмбий і м’якість їхніх покривів, вони іноді активно хижачать, розправляючись із такими ніжними істотами, як камподеи й ногохвостки, і навіть дрібними жуками й клопами, які в пошуках вологи забираються під ті камені або інші вкриття, під якими влаштували своє «розбійницьке гніздо» эмбии. Серед эмбий відомий також канібалізм – дорослі в період розмноження іноді харчуються власною молоддю, особливо самці. Це не заважає эмбиям більшу частину часу дружно жити в спільних ходах.
У суха жарка пора року эмбии йдуть на досить більшу глибину, переходячи в ці періоди від напівсуспільного способу життя до одиночного.
На Південному березі Криму в другій половині літа эмбии тримаються на глибині близько 1—1, 5 м, причому зустрічаються тільки поодинці, майже без павутинки, а провесною в поверхні ґрунту збираються дорослі перезимовані эмбии, потомство яких протягом вологої першої половини літа не розходиться.
У тропіках эмбии зустрічаються не тільки в ґрунті, але й на деревах, де вони роблять свої павутинні гнізда під відстаючою корою або поселяються в ходах, прокладених різними древоядними жуками.
У тропіках багато хто эмбии літаючі, крилаті, тоді як у помірних широтах більше безкрилих. У теплу безвітряну погоду років эмбий відбувається тільки по ночах.
Розмножуються эмбии, відкладаючи яйця у своїх шовкових галереях, навесні; з яйця виходить маленька комаха, дуже схоже на доросле, — для безкрилих эмбий характерно майже прямий розвиток.
У помірних широтах весь цикл розвитку эмбий триває 1 рік. Цікава добре виражена здатність эмбий до відновлення втрачених кінцівок.
Загін эмбий небагатий видами, їх усього близько 80.
На території СРСР відзначено всього 2 види. Один з них -, що живе на Південному березі Криму, на Чорноморському й Каспійськім узбережжях Кавказу й у Закавказзя средиземноморская эмбия (Нарloembia solieri). Наші кримська й кавказька эмбии описувалися під різними назвами, але при звіренні з екземплярами з Італії виявилися стосовними до раніше описаного средиземноморской эмбии. Ця эмбия безкрила, у нас цей вид, як й в інших місцях поблизу границь області поширення, представлений тільки самками, що розмножуються партеногенетически, тоді як на околицях Рима зустрічаються обидві підлоги.
Средиземноморская эмбия — невелике, близько 1 див, коричнювата комаха. У Криму й на Кавказі вона служить надійним показником («індикатором») средиземноморского клімату, зустрічаючись тільки там, де й ґрунту, і рослинність, і фауна ґрунтів мають средиземноморский характер.
У Середній Азії в кам’янистих пустелях передгір’їв поширена туркестанська эмбия (Embia tartara). Вона трохи крупніше (близько 15 мм) і світліше – піскового цвіту.
Сама велика эмбия відома з Гімалаїв, вона досягає довжини близько 2 див (мал. 171).
Практичного значення эмбии не мають.