ЗАГІН БОГОМОЛОВИЕ (MANTOPTERA АБО MANTODEA)

Богомоловие — переважно великі комахи з подовженим тілом досить своєрідної будови. Їх дуже рухлива голова з більшими опуклими очами має майже трикутну форму й свій ротовий апарат гризучого типу спрямована вниз і небагато назад. Вусики з більшою кількістю члеників звичайно нитковидні, але в деяких видів пір’ясті або гребенчатие. Над підставою вусиків розташовуються 3 простих вічка. Із всіх відділів грудей особливо сильно розвинений передній, несущцй характерні для прочан хватальні кінцівки. Їхня структура настільки своєрідна, що вже по одній передній нозі можна легко відрізнити представників цього загону від всіх інших комах. У передній нозі прочанина сильно подовжений тазик: він небагато коротше стегна. Стегно довге й по нижньому краї усаджено 3 рядами сильних шипів. Гомілка коротше стегна й по нижньому краї теж усаджена гострими шипами; лапка тонка, 5-члениковая, не відрізняється від лапок на інших ногах. Стегно й гомілка, складаючись разом, утворять потужний хватальний
У більшості прочан добре розвинені обидві пари крил, причому передні більше вузькі й більше щільні; вони виконують функцію надкрилий. Задні крила широкі, перетинчасті, у спокійному стані складаються веерообразно й прикриваються надкрильми. Однак є й зовсім безкрилі, що нагадують личинок види, такі, як, наприклад, що живе в країнах, що оточують Середземне море, земляний прочанин (Geomantis larvoides). Черевце в прочан подовжене, 10-члениковое, м’яке, звичайно злегка сплощене, із многочлениковими довгими церками.
Така характерна структура тіла прочанина наочно свідчить про дуже тонкі пристосування до хижого способу життя, що ведуть ці комахи. По своєму поводженню вони являють собою класичний приклад «чатуючих хижаків», інакше називаних «західниками».

Чатуючий видобуток прочанин сидить у товщі трави або серед листів чагарнику, піднявши догори переднеспинку й передні ноги, гомілки яких вкладені в стегна, як лезо перочинного ножа (табл. 25). Цій характерній позі прочанин зобов’язаний своєю назвою. Комаха сидить нерухомо, воно як би завмерло в «молитовному екстазі». Тільки голова його перебуває в русі: вона увесь час повертається зі сторони убік, виглядаючи видобуток. Але от жертва виявлена; прочанин починає своє полювання. він повільними, тільки-но помітними рухами підкрадається до неї й потім, швидко викидаючи вперед передні ноги, захоплює неї, затискаючи між стегном і гомілкою. Коли видобуток з’їдений, прочанин знову приймає «молитовну позу» чекаючи наступної жертви.
Їжею прочанам служать найрізноманітніші комахи, і склад її залежить головним чином від того, які комахи зустрічаються частіше під час полювання; тільки в молодих личинок у кормовому раціоні спостерігається перевага певного виду корму, а саме попелиць. Прочани дуже ненажерливі й за час свого життя поїдають величезну кількість комах. Так, личинка самця деревного прочанина (Hierodula tenuidentata) за 85 днів свого розвитку з’їла 147 люцернових попелиць, 41 плодову мушку й 266 кімнатних мух. Будучи невибагливими відносно вибору їжі, прочани проявляють схильність до канібалізму, що спостерігається навіть у молодих личинок при спільному їхньому вихованні. Відомі випадки, коли самки прочан, які взагалі більше ненажерливі, поїдали самців під час спарювання або відразу після нього.
Прочанина, що сидить у засідці під час полювання, непомітним робить не тільки його нерухома поза, але також сама форма тіла й фарбування. Серед прочан зустрічаються види, що живуть на деревах і нагадують по зовнішньому вигляді кору; інші мають палочковидную форму. Спостерігаються різні випадки імітації лишайників, листів або квітів.
Фарбування тіла звичайно носить захисний характер. Переважають зелений, жовтий і бурий тони. У межах того самого виду можуть зустрічатися особини, що відрізняються по цвіті. В звичайного прочанина (Mantis religiosa) спостерігаються три колірні форми: зелена, жовта й бура. Спостереження в природі показують, що зелені особини звичайно зустрічаються на вегетирующей рослинності, а бурі -на рослинах, що вигорають від сонця після вегетації. Для з’ясування корисної ролі таких фарбувань у звичайного прочанина ставилося багато спеціальних досвідів, у яких по-різному пофарбовані особини містилися на різних фонах – відповідному й невідповідних їхньому фарбуванню. Ці досвіди показали, що прочани, що перебувають на тлі, що не підходить до їхнього фарбування, поїдаються в більшій кількості птахами, чим содержащиеся на тлі, що відповідає їхньому фарбуванню.
Будучи потривоженими, прочани можуть приймати загрозливі пози, які в деяких видів бувають дуже оригінальними. Своєрідна, наприклад, така поза в прочанина, що живе в Східній Африці, Pseudocreobotra wahlbergi, що піднімає над своєю спиною на зразок двох сигнальних прапорців надкрила, де на нижній стороні з’являються великі плями-вічка, що різко кидаються в очі яскраві.
Загрозлива поза може супроводжуватися застрашливими звуками, як це має місце в саравакского прочанина (Hestiasula sarawaka), що живе на острові Калимантан (Борнео). У цього прочанина всі частини тіла, видимі зверху в стані спокою, мають сіре або буре фарбування. При подразненні комаха розсовує передні ноги й відводить убік обидві пари крил. При цьому виступають назовні все ярко пофарбовані поверхні тіла: яскраво-малинові тазики передніх ніг, жовті із чорною облямівкою стегна й чорні з жовтими плямами крила. Одночасно прочанин починає розгойдуватися пз сторони убік, шуршпт крильми й клацає гомілкою передньої ноги по стегну.
У цей час відомо близько 2000 видів богомолових, з яких більшість поширена в тропіках і субтропіках обох півкуль. Тільки деякі види заходять за межі субтропіків, оббита в пустелях і навіть у степах.

У СРСР зустрічається всього близько 20 видів прочан, що ставляться тільки до двох сімейств. Більшість наших видів входить до складу сімейства дійсних прочан (Mantidae), для яких характерно типова будова трикутної голови, що несе нитковидні вусики. З них найбільше широко відомий звичайний прочанин (Mantis religiosa, табл. 25, 2) – велика комаха, зелений або бурувато-жовтий кольори, з добре розвиненими надкрильми й крильми. Останні скляно-прозорі й тільки по передньому краї й на вершині зеленуваті або буруваті. На внутрішній стороні тазиків передніх ніг є чорна пляма, нерідко зі світлим вічком у центрі. Самки, довжиною 48-76 мм, значно крупніше самців (40-61 мм).
Звичайний прочанин широко розповсюджений у Європі, Азії й Африці, заходячи на півночі до 54° північної широти; на півдні африканського континенту — до Трансваалю й Капской землі. Завдяки людині він у цей час вийшов далеко за межі свого ареалу, тому що був завезений торговельними кораблями в Севернук> Америку й Австралію.
Зимує звичайний прочанин у вигляді диапаузирующих яєць, , откладка яким починається влітку й розтягується до пізньої осені. Протікає вона, як й у всіх прочан, досить своєрідно. Самка приступає до откладке яєць незабаром після спарювання; при цьому вона спокійно сидить на камені або стеблі рослини, лише повільно нагинаючись уперед. У цей час із яйцеклада разом з яйцями виступає клейка рідина, що, обволікаючи яйця, незабаром застигає, формуючи характерну капсулу (оотеку) довжиною близько 3 див і шириною 1, 5— 2 див. Фарбування оотеки варіює від светложелтой до коричневої або сіркою. Зверху й знизу оотека сплощена й складається з поперечних камер, розділених перегородками на невеликі відділення, у кожному з яких лежить довгасте яйце. Число яєць у кладці коливається від 100 до 300. На верхньому кінці оотеки є особлива лопата, у якій перебуває вихід з капсули. У такій капсулі яйця залишаються до весни й можуть витримувати зниження температури до —18°С.
Навесні з яєць лупляться личинки, що відрізняються від дорослих не тільки розмірами тіла, але й особливостями його будови. Вся поверхня тіла личинки покрита дрібними, спрямованими назад шипиками; на кінці черевця перебувають дві довгі нитки. Те скорочуючись, те витягаючись, личинка поступово вибирається ие яйцевої камери й пересувається до вихідного отвору оотеки, причому в цьому русі істотну допомогу їй роблять шппики, утрудняючи зворотне ковзання. Личинка протискується через вихідний отвір і вибирається назовні, однак повністю їй це зробити не вдається, тому що пружні краї отвору, скорочуючись, затискають хвостові нитки. У такому положенні личинка приступає до линяння. Звільнившись від старих зовнішніх покривів, вона стає схожої на дорослого прочанина, але тільки із зародковими крильми, і починає вести самостійне життя. Росте личинка дуже швидко й, перелинявши ще 4 рази, перетворюється в доросла комаха. Уже влітку можна знаходити дорослих прочан, що сидять в «засідці» на трав’янистих рослинах або на гілках кущів.

На звичайного прочанина дуже схожий середньоазіатський деревний прочанин (Hierodula tenuidentata, табл. 25, 2), відомий з Узбекистану, Таджикистану й Туркменії, а також з Індії. Його можна відрізнити насамперед по наявності на кожному надкрилье різкої непрозорої білої плями. У звичайного прочанина ця пляма (стигма) невиразне, светлозеленое. Деревний прочанин, як це підкреслює його назву, пов’язаний із древеснокустарниковой рослинністю й найчастіше зустрічається в заплавах рік, по долинах яких піднімається високо в гори – до 1700 м над рівнем моря. Отрождение личинок у Таджикистані починається в середині травня й протікає з 8 линьками. Дорослі прочани живуть близько 55- 60 днів. Деревний прочанин-один із самих ненажерливих наших видів. Його молоді личинки харчуються попелицями, а дорослі форми – різними великими комахами: клопами, двокрилими й особливо прямокрилими. Іноді в тугаях він зустрічається в дуже більших кількостях- до 50 екземплярів на дерево. Підраховано, що в цьому випадку сидячі на дереві прочани за період їхнього розвитку

На відміну від більшості видів прочан, які більшу частину часу проводять на рослинах, риветини (Rivetina baetica й інші види, табл. 25, 4) часто зустрічаються в пустелях або в горах на ділянках з розрідженою рослинністю, швидко пересуваючись по відкритому кам’янистому ґрунті в пошуках жертв. Сіре фарбування тіла риветини і її личинки цілком відповідають тлу. Особливо цікаві личинки риветини: з високо піднятим над землею тілом на тонких довгих ногах вони клопітливо снують, нагадуючи своїми звичками мурах.

Самі маленькі з наших прочан— це прочанина-крихти (Armene, табл. 25, 5). Їхня довжина всього близько 1/2 див- Вони теж живуть у пустелях і теж володіють сіруватої, що гармоніює із тлом фарбуванням. Особливо цікавий з них короткокрилий вид Armene breviptera, що зустрічається в горах Таджикистану на висотах від 2300 до 2700 м. Цей рідкий прочанин-крихта живе на схилах південної експозиції, де ховається під каменями.
У видів сімейства эмпузових (Empusidae) голова має вперед конічний відросток, що стирчить, іноді роздвоєний на кінці, а вусики в самців пір’ясті. Така характерна будова голови надає своєрідність всьому вигляду эмпузи. Знаменитий французький натураліст Фабр писав: «Серед комах наших країн немає більше дивної істоти. Це якась примара, диявольська примара… Загострена фізіономія эмпузи виглядає не просто хитрої: вона придалася б Мефистофелю».

У СРСР живуть два види эмпуз; обоє досить великі (47—65 мм довжиною), з тонким струнким тілом жовтувато-зеленого цвіту. Один з них – смугаста эмпуза (Empusa fasciata) – зустрічається в південній частині Криму, а іншої – рогокрилая эмпуза (Е. pennicornis, табл. 25, 3)- розповсюджений у цустинях Закавказзя, Середньої Азії й Казахстану. Ці своєрідні комахи ведуть переважно нічний спосіб життя. Удень вони тримаються на високих травах або кущах рослин, піднявшись, немов на ходулях, на чотирьох задніх ногах і високо піднявши груди з «молитовно» складеними ногами. Зимують эмпузи в дорослому стані або у вигляді дорослих личинок. Откладка яєць відбувається влітку. Улітку ж лупляться й личинки, які двома розмірами перевищують навіть личинок більших видів – звичайного й деревного прочан. Вони із самого початку своєї активної діяльності починають харчуватися більшими об’єктами, чим тли. Тому в кормовому раціоні эмпуз протягом усього періоду розвитку переважають різні двокрилі комахи.