ЗАГІН ТАРАКАНОВИЕ (BLATTODEA)

Слово «тарган» викликає найчастіше неприємні асоціації: з ним зв’язане подання про деяких досить надокучливих співмешканццях людини, що широко поширилися разом з ним по всій земній кулі. А тим часом це дуже цікава група тварин, життя яких багата цікавими фактами.
Таракановие мають плоске овальне тіло з головою, зверненої ротовим отвором донизу й майже або зовсім прикритої великий щитоподібної переднеспинкой. Вусики в них многочлениковие, щетинковидние; ноги бегательного типу зі сплощеними стегнами й 5-члениковими лапками. У тих випадках, коли є літальний апарат, він завжди дуже характерний: передні крила щільні, рогові або шкірясті, з рясним жилкованием; крила перетинчасті, у спокійному стані заховані під надкрильми. Однак і надкрила й крила можуть бути вкорочені або повністю отсутствовать. Черевце подовжене, 8- 10-члениковое, з м’якими покривами й на кінці несе довгі, звичайно членисті церки; у самців на останньому стерните є 1 або 2 грифелька. Більшість тараканових має світле фарбування тіла й надкрилий жовтувато-коричневих відтінків, рідше поширене темне або чорне фарбування.
Весь вигляд таргана з його сплощеним тілом і щільними зовнішніми покривами як не можна краще відповідає способу життя цих комах. Серед них переважають нічні тварини, активні в темряві, а на день заплазуючі під камені або опалі листи, у тріщини на поверхні ґрунту, у нори гризунів і під кору пнів і дерев, що відмирають. Однак є й відхилення від цього типового способу життя. У всіх таких випадках, що ухиляються, постійно спостерігаються й зміни зовнішнього вигляду таргана.
Своєрідну, вигадливу форму тіла має африканський печерний тарган (Alluaudellina cavernicola), сліпий, зі слабко пигментированним тілом, сильно подовженими ногами й вусиками. Типова мімікрія спостерігається в деяких філіппінських видів (рід Prosoplecta), які своїм виглядом, дрібними розмірами й характерним фарбуванням, де чорні плями й смуги розташовуються по жовтому або червоному тлу, явно наслідують божих корівок.
Досить оригінальний вигляд і поводження в техаського муравъелюба (Attaphila fungicola) — дрібного таргана, довжиною 3—5 мм, безкрилого, зі скороченими очами. Цей тарган живе в гніздах муравьев-листорезов (Atta) і харчується культивируемими ними грибами. Розселяється він разом із самцями, що відправляються в шлюбний політ, і самками, заповзаючи їм на голову, і в такий спосіб проникає в новий мурашник.
Таракановие відкладають яйця в особливі капсули — оотеки. Оотека звичайно має подовжену форму й трохи здавлена з боків; по верхньому її краї розташовується ряд зубчиков. Яйця в капсулі розміщені двома рядами й лежать поперек її поздовжньої осі. Число яєць в оотеке й кількість капсул, що відкладають самкою, мінливо в кожного виду. Самка прусака за своє життя може відкласти 3 або 4 оотеки, у яких кількість яєць коливається від 17 до 41. Звичайно самки тарганів відкладають яйцеві капсули прямо на поверхні землі або під каменями, значно рідше зустрічаються випадки заривания їх у землю.
Однак не у всіх тараканових при откладке яєць нормально формується оотека. Приблизно в 1/3 видів капсули недорозвиваються і являють собою тонку перетинку, що до того ж при откладке яєць руйнується. У цих випадках яйця відкладаються невеликими купками, позбавленими якої-небудь захисної оболонки.
Вихідні з яєць молоді особини по зовнішньому вигляді схожі на дорослих, відрізняючись звичайно дрібними розмірами й іншим фарбуванням тіла; крім того, у них відсутні крила й зменшене число члеників у вусиках і церках. Так, у дорослого прусака вусики мають близько 85 члеників, а церки – 9-10, а в личинки першого віку вусики 19-24-члениковие, церки ж 3-члениковие.
У процесі свого розвитку личинки тарганів линяють 5— 9 разів. Тривалість циклу розвитку й життя дуже різна в різних видів й у великому ступені залежить від температурних умов. Прусак при 22°С розвивається протягом 6 місяців й, отже, дає в рік два покоління; при 30°С строк розвитку скорочується до 75 днів. Менш роки розвиваються багато тропічних видів. Річний цикл розвитку в степового таргана (Ectobius duskei). У той же час таракан-черепашка Соссюра (Polyphaga saussurei) в умовах жаркого клімату Туркменії розвивається протягом 3 1/2-4 років.
Таракановие комахи — дуже древня група: уже в середині верхніх відкладень кам’яновугільного періоду зустрічаються типові представники загону. Більше того, у цей час вони, очевидно, становили більшу частину фауни комах. Уже до кінця періоду з’являються види, яких можна віднести до нині існуючого сімейства Blattidae. Характерно, що аж до третинного періоду серед тараканових зовсім не було форм безкрилих або з укороченими крильми.
Третинна фауна тараканових близька до сучасного: види, що входили в її склад, ставляться до родів, що існують й у цей час (Ectobius, Periplaneta й ін.). У першій половині третинного періоду переважали теплолюбні й вологолюбні форми, що жили в умовах тропічних і субтропічних лісів.
У цей час відомо понад 2500 видів тараканових, з яких більшість (не менш 80%) теж пов’язане з лісами тропічної зони. Так, багато індійських й індонезійських видів зустрічаються в сирих місцях по краях струмочків, що протікають у джунглях. Живучі в таких умовах таргани можуть навіть плавати. Щодо цього цікавий саравакский тарган (Bhicnoda natatrix) з острова Калимантан (Борнео). Його личинки ховаються по краях калюж під листами, що обсипають із дерев. Еслп личинку потривожити, вона кидається до води й поринає на дно. Не менш істотну групу тропічних тарганів становлять види, що живуть у деревині, що розкладається, що відмирають дерев.
У порівнянні із тропічною фауною фауна СРСР дуже бідна представниками цього загону: у ній налічується деяким більше 50 видів, включаючи сюди й види іноземного походження, що акліматизувалися в житлах людини. І в той же час ця фауна дуже повчальна. Її вивчення дає можливість відновити хід історії розвитку такої оригінальної групи комах, який є таракановие, на всій території Палеарктики.
Що почалося тут до кінця третинного періоду зміна клімату привело до створення несприятливих умов для існування тропічних лісових видів. Це, з одного боку, обумовило вимирання ряду широко розповсюджених третинних форм, а з іншого боку, з’явилося причиною формування нових сучасних видів, що пристосовувалися до життя в пустелях, степах і тайгових лісах. Тому в кожній ландшафтній зоні Радянського Союзу пмеются специфічні таракановие, весь вигляд яких і спосіб життя відбивають особливості умов, у яких вони сформувалися й живуть зараз.

У глинистих пустелях Середньої Азії широко розповсюджений таракан-черепашка Соссюра (Polyphaga saussurei) — самий великий з наших видів тараканових, самки якого досягають 4, 5 див довжини (табл. 25, 6). Самці темні, рижеватобурие або чорнуваті з добре розвиненими довгими надкрильми й крильми. Самка зовсім безкрила, буроваточерная илп темно-бура; вона дійсно всім свопм виглядом і плотнимп покривами тіла нагадує маленьку черепаху. Різко посушливі умови пустелі, де місцями за рік випадає іноді всього тільки 80 мм опадів, змушують ця комаха шукати притулків, де зберігається достатня вологість. У денні годинники вона ховається в нори гризунів (великої піщанки й ін.) або ж заривається в землю під кущами рослин. Як уже вказувалося, розвиток таракана-черепашки протікає повільно – 31/2-4 роки. Є спостереження, що показують, що самки можуть розмножуватися партеногенетически.
На таргана Соссюра схожа піщана черепашка (Polyphaga pellucida). Вона теж заселяє нори гризунів, але при цьому уникає ущільнених суглинних ґрунтів і зустрічається в піщаних масивах середньоазіатських пустель.
У горах Середньої АЗІЇ живе 22 виду тараканових, з яких 13 є эндемичними формами. З них деякі ведуть досить своєрідний спосіб життя, будучи пов’язані з кам’янистими схилами, покритими розсипами щебенів. Прикладом може служити каратавская тартароблатта (Tartaroblatta karatavica). Це зовсім безкрилий тарган із сильно сплощеним тілом, довжиною 9-19 мм, чорний або чорно-бурий кольори, облямованим з боків світлою смужкою, що проходить по сегментах грудей і черевця. Живе він па кам’янистих схилах гірського хребта Каратау, покритих дуже рідкою рослинністю. Тримається під каменями п уламками щебенів, де навіть у сама жарка пора року зберігається волога. Самці попадаються тільки навесні, у маеначале червня, тоді як самок можна знаходити цілий рік. Це дуже рухливі, в’юнкі комахи, яких через цього важко ловити, незважаючи на їхній достаток у природі.
Значно збіднена таракановими фауна степових областей. Із шести видів, що зустрічаються тут, власне кажучи тільки один (Ectobius duskei) являє собою дійсну степову форму, пов’язану з ковиловими степами. Степовий тарган- комаха середніх розмірів, довжиною близько 7 мм, сірувато-палевий, з різкою чорною дугастою смугою на переднеспинке. У нього ясно виражений підлоговий диморфізм: самці мають довгі ланцетоподібні надкрила, що помірковано звужуються до вершини й заходять за вершину церков; у самок надкрила сильно вкорочені н ледь досягають заднеспннки, уздовж усього тіла на спинній стороні проходять дві чорні смуги, що є продовженням дугастого малюнка переднеспинки. Своєрідний цикл розвитку степового таргана. Зимують у нього, на відміну від більшості інших видів, яйця в оотеках. В Оренбурзькій області личинки отрождаются наприкінці травні-початку червня, а з початку липня з’являються вже дорослі особини. Із серпня починається яйцекладка; восени таргани вмирають і на зиму зберігаються тільки оотеки.
Інший спосіб життя в іншого представника того ж роду, називаного лапландським тарганом (Ectobius lapponicus).
Він дуже схожий на свого степового родича, але трохи більших розмірів, довжиною 9—13 мм, а самки його мають досить добре розвинені надкрила й крила, що досягають вершини черевця або ледве коротше останнього. Розповсюджено лапландського таргана по всій лісовій області Європи, заходячи на півночі в межі тундри, а на півдні СРСР – у лісостепу. Живе він звичайно в лісах, причому самці тримаються переважно на деревах, чагарниках, а також на траві. У дкзвние годинники самці плазують по рослинах і час від часу перепурхують із гілки на гілку. Самки ж звичайно тримаються під опалим листям або в моху. Зимують у нього личинки, дорослі особини з’являються в червні. Харчується лапландський тарган рослинною їжею – лишайниками, що ростуть на деревах, сухими листами й т.п.
На Далекому Сході, у лісах Приморського краю зустрічається досить великий, довжиною близько 2 див, із блискучим чорним тілом, безкрилий реліктовий тарган (Cryptocercus relictus). Він живе або під упалими деревами, або в сухостійних деревах, де проробляє ходи в гниючій деревині. Цей вид не випадково одержав свою назву. Він ставиться до роду, для якого відомі ще тільки два види. З них один (С. punctulatus) знайдений у південно-східних штатах Північної Америки, а іншої (С. primarius)з північно-західному Китаєві. Всі три види, настільки роз’єднані між собою, живуть у подібних умовах і ведуть подібний спосіб життя. Все це свідчить про те, що рід Cryptocercus з його трьома представниками – релікт, зв’язаний у своєму походженні із флорою лісів помірного клімату, широко розповсюджених у третинному періоді в північній півкулі. види, Що Дійшли до нас, цього реліктового роду зустрічаються саме там, де збереглися фрагменти лісового ландшафту, що колись панував своєрідного.
Широко відомі синантропні види тарганів, зв’язані у своєму поширенні з людиною, особливо рудий, або прусак (Blattella germanica), і чорний (Blatta orientalis). За формою тіла й надкрилий перший з них нагадує лапландського таргана. Він бурувато-рудого цвіту, з 2 темними смужками на переднеспинке, довжиною 10—13 мм. Батьківщина його, очевидно, Південна Азія, звідки він був в XVIII сторіччі завезений у Європу, у країнах якої дуже швидко поширився. Живе в теплих, опалювальних узимку приміщеннях, особливо в старих лазнях і пекарнях, а також на кухнях. Теплолюбний і не виносить знижених температур. При 22°С розвивається протягом 172 днів; при більше високих температурах, порядку 30°С, розвиток його скорочується до 75 днів. Температура нижче 5°С для нього вже смертельна: при —5°Спогибает через 30 хвилин, а при—7°С— через хвилину. Живучи в приміщеннях, може харчуватися залишками хліба, овочів, цукру, масла й інших продуктів. Крім того, ушкоджує папір, плетіння книг, а також взуття й інші шкіряні предмети. В умовах теплого клімату, наприклад у Криму, у південній частині
Чорний тарган — більший вид, 18—30 мм довжиною, із чорним або чорнувато-бурим, начебто лакованим тілом. У самця надкрила небагато коротше черевця, а в самки вони короткі, у вигляді невеликих чешуевидних лопат. Своєрідний неприємний захід, що виходить від цієї комахи, залежить від швидко парких виділень особливих шкірних залоз, що перебувають у шостому сегменті черевця. Батьківщина чорного таргана точно не встановлена; рід, до якого він ставиться, включає небагато видів, розповсюджених в Африці й Австралії. У Європі з’явився не менш чим 300 років тому; на Балканському півострові й у Криму може жити й на волі, ховаючись удень у тріщинах старих глиняних стін і під каменями по сусідству з житлом. У будівлях зустрічається звичайно в таких же місцях і харчується такими ж продуктами, як і прусак. Веде нічний спосіб життя. Личинки ростуть дуже повільно, і їхній розвиток розтягується до 4 років.
Синантропні таргани небезпечні для людини не тільки тим, що вони псують і забруднюють продукти. Крім того, вони розносять різні бактерії і яйця паразитичних хробаків. Бактерії, що викликають дизентерію й інші кишкові захворювання людини, переносяться ними як на поверхні вусиків і ніг, так й усередині кишкового каналу, з якого виходять разом з екскрементами. У прямій кишці чорного таргана виявлені яйця власоглава й гостриці, а в кишечнику прусака, крім цих паразитів, ще яйця лентеца широкого. Тому боротьба з будинковими тарганами представляє важливу ланку в системі санітарно-епідеміологічних заходів.